Стюарт Тёртон – Останнє вбивство на краю світу (страница 54)
— Ножове поранення на грудях Німи було на незвичній висоті, — пояснює вона, імітуючи поріз на власному тілі. — Зізнаюся, я не надала цьому значення, та коли Еморі знайшла Хвей, вона помітила, що її рани у схожому місці на грудях. Обидві рани збігаються з тою, якої вчора ввечері ти завдав Еморі. Будь-кому іншому для такого треба було б тримати ніж біля плеча, але ти набагато вищий за них усіх.
Небом прокочується оглушливий грім, на шпилі деренчить механічний годинник.
— Не можу повірити, що мало не смерть стала для неї потрібною підказкою, — зітхає він. — Навіщо я це зробив?
Тея подає йому Біблію, яку Еморі взяла в кімнаті Німи. Між сторінками стирчить лист, який його мати писала йому, але так і не закінчила. Гефест повільно читає його, аж поки його очі не зупиняються на цифрах
Він гірко сміється, жмакає папір у руках і кидає його в калюжу.
— Знаєш, що це означає? — запитує Тея.
— Це з Біблії, — підтверджує він. — Це з Євангелія від Матвія. Покірні успадкують землю. Вона ж роздавала все симулам, так?
— Схоже на те, — визнає Тея. — У ніч своєї смерті Німа намагалася імплантувати Ебі в іншу людину, але це не спрацювало. Еморі вважає, що це стало останньою краплею. Німа полюбила мешканців села й вирішила віддати світ тому виду, який вона могла контролювати, а не тому, якого не могла.
— Вони просто речі, — люто вигукує він. — Це все одно, що залишити світ своїм іграшкам. Про що вона думала?
— Перед тим, як ти її вбив, Німа вивела Хвей на сцену, щоб вона виступила. Ми завжди вважали, що селяни не здатні створити нічого оригінального, але Хвей написала музичний твір, який і справді був чудовим. Підозрюю, що вона побачила в цьому доказ еволюції. Еморі вважає, що ти втратив самовладання, вихопив ніж з рук її доньки й напав на Хвей. На жаль, твоя мати стояла поруч із нею.
— Ти хочеш сказати, що все це сталося через музику?
— Не зовсім. На подвір’ї лежали два розбиті шприци, а в Блекгелз і сад були перенесені всі запаси. На думку Еморі, коли виступ Хвей не зміг переконати нас щодо планів Німи, вона наказала селянам зв’язати нас, а сама вколола нам примулу. Доза була достатньо великою, щоб ми проспали кілька днів, якраз аби туман устиг поглинути весь острів.
— Вона ув’язнювала нас?
— І віддавала Блекгелз селянам, якщо судити з кількості запасів, що зберігалися там.
— Яка їм користь від цього місця? Вони ледве можуть зав’язати шнурки на черевиках.
— Ти забув, що Німа залишила по собі свій камінь пам’яті. Якби його не знищили, вони б мали інструкцію з експлуатації кожної одиниці обладнання, яке там є. Еморі вважає, що Аділ мав доставити камінь, але його лють взяла над ним гору. Натомість він його розбив. Напевно, так він найближче дістався до вбивства жінки, яку ненавидів.
Гефест стискає кулаки, шкодуючи, що мати так і не дозволила йому вбити Аділа, коли їм випав шанс. Вона занадто часто дослухалася до порад Ебі. Він неодноразово попереджав її, що ідея залишити Аділа живим погана.
— Чи може Еморі пояснити, чому Німа стерла нам пам’ять або як її тіло опинилося на складі з розтрощеним черепом? — запитує він, коли черговий вибух грому стрясає парти.
Тея знизує плечима, торкаючись екстрактора пам’яті.
— Вона досі намагається зібрати все докупи, але ми отримаємо відповіді тоді, коли одягнемо це на твою голову, — каже вона, трохи стишуючи голос, якщо раптом Еморі причаїлася десь поруч. — Нам потрібні зізнання й страта, щоб зупинити туман. Це дасть нам і те, і інше. Якою б розумною не виявилася Еморі, вона все одно селянка, а отже, надто довірлива.
Тея пильно спостерігає за Гефестом, стурбована, що він може здійняти галас, який змусить селян прибігти на поміч, але він напрочуд спокійний.
— Ти не здаєшся засмученим, — промовляє вона.
— Я прожив майже на століття довше, ніж хотів, бо щиро вірив, що моя мати поверне нам світ, — каже він. — Я допомагав їй вбивати невинних людей, щоб мені більше не довелося жити в страху.
Його обличчя похмурніє, очі сповнені жаху.
— Останню звали Девон. Я розбудив її й провів від Блекгелзу до маяка. Вона говорила всю дорогу. Вона була так приємно схвильована тим, що побачить острів. Я зробив їй чай і сказав, що вона в безпеці. Вона мені подобалася, а потім, того ранку, коли ми знайшли тіло Німи, я викинув її, немов сміття.
На якусь мить він замислюється над цим спогадом, а потім скорботно мотає головою.
— Віддай його мені, — каже він, простягаючи руку по екстрактор. — Я не хочу, щоб це було на твоїй совісті.
Тея шукає якийсь підступ, але Гефест здається надто втомленим, похованим під уламками зруйнованих мрій.
Вона передає прилад і дивиться, як він спокійно надіває його собі на голову, ніжки приладу одразу ж стискають його череп. Він злегка здригається, але на його обличчі немає страху. Його руки навіть не тремтять.
Гефест чекав на смерть відтоді, як утік від туману. Він наполегливо намагався врятувати Еллі, а потім залишився живим, тому що був потрібен своїй матері. Він блукав цим островом з одного кінця в інший, як душа блукає чистилищем. Він щоночі кричав уві сні, боячись темряви й тиші, до смерті жахався інших людей.
У грудях Теї зростає страшний тягар, коли вона спостерігає, як він поправляє екстрактор пам’яті на голові.
Вона думала, що хоче цього. Думала, що зробить що завгодно, щоб вижити, але Гефест був її єдиним другом набагато довше, ніж будь-хто, кого вона може згадати. Вона не може уявити, що більше ніколи не побачить його обличчя, не почує його голосу.
Їхні погляди перетинаються. Гефест щиро всміхається до неї.
— Теє, пробач, що я тобі брехав, — промовляє він, натискаючи перемикач. — Я кохаю…
Свердло вистрілює, угризаючись у його скроню. Секундою пізніше його тіло сповзає зі стільця і падає на підлогу, а у відповідному отворі тьмяно мерехтить камінь пам’яті.
Розділ 71
Схилившись біля його тіла, Тея плаче майже десять хвилин.
Лише коли сльози висихають, вона нарешті дістає з екстрактора пам’яті сяйливий камінь і тремкою рукою прикладає його до своєї скроні.
Вона проноситься крізь його дитинство та юність, крізь його життя плейбоя та втечу від туману. Уперше вона бачить його з Еллі, стаючи свідком того, про що вони ніколи не говорили, травм, які їх пов’язували, і болю, який вони розділяли.
Стільки страждань, нагромаджених одне на одне. Принаймні тепер вона розуміє, чому Гефест так непохитно стояв на тому, що людство потрібно контролювати. Ніхто не зміг би пережити його страждання й добровільно дозволити цьому знову статися.
Тея відсмикує камінь, важко дихаючи й витираючи ріки сліз. Еллі спустошить звістка про смерть Гефеста.
Вона так сильно його кохала.
Тея знову прикладає камінь до скроні, спогади відновлюються з того місця, на якому вона зупинилася. На сцені у дворі вона бачить Німу, заплакану й драматичну, таку, якою вона завжди була перед публікою.
— Я віддаю майбутнє вам, — звертається вона до селян, розводячи руками. — Я хочу, щоб ви побудували власне суспільство, без нашого впливу. Люди залишатимуться замкненими у Блекгелзі доти, доки ви самі не вирішите їх випустити. Ви будете кращими старійшинами, ніж ми коли-небудь зможемо стати.
Спогад шипить, дає збій. Велику частину пам’яті стерто, що змусило екстрактор вихопити все можливе із залишків, схованих у підсвідомості Гефеста.
Наступний спогад показує вечірку в самому розпалі. Гефест тиняється між людьми, його погляд шалено метається від однієї образи до іншої. Він бачить, як грає оркестр, як танцюють люди. Він бачить їхні роззявлені роти, висолоплені язики, сповнені сміху обличчя.
Єдині, хто не святкує, — це Клара й Еморі. Клара вирізає птаха, ледь-ледь стримуючи сльози, а Еморі щось їй заспокійливо шепоче. Вони, мабуть, дізналися про Джека. Німа й справді всім усе розповіла.
Хвей тримає скрипку й розмовляє з Німою, їхні голови низько схилені, лоби майже торкаються один одного. Виступ вийшов доволі жахливим, і Німа намагається заспокоїти дівчину.
Тея відчуває біль Гефеста. Він обурений їхньою близькістю. У дитинстві він ніколи не мав такого зв’язку із матір’ю. Чому селяни отримують від Німи лише її найкращі якості? Що робить їх гідними цього?
Вони лише симули. Речі. Нікчемні речі. Колись він купував їх як подарунки людям. Хвей навіть не могла нормально грати на скрипці, а тепер вона вважається найталановитішою з них.
І їм дістанеться весь світ?
Спогад знову дає збій від раптового спалаху насильства. Селяни навалюються на Гефеста, намагаючись схопити його за руки й ноги, повалити на землю й утримати.
Він відкидає їх убік, розкидаючи в різні боки.
Крізь штовханину Гефест кидає погляд на Тею, яку також міцно тримають селяни. Вона відчайдушно вигукує його ім’я, коли хтось наближається. Це Хвей? Що вона тримає в руках?
Ніж?
Гефест вибухає люттю. Він відкидає вбік селян, які його стримують, а потім мчить крізь натовп. Одним плавним рухом він хапає зі столу ніж Клари та встромляє його в груди музикантки, і та випускає шприц із руки.