Стюарт Тёртон – Останнє вбивство на краю світу (страница 48)
— За скільки часу ти полагодиш екстрактор пам’яті? — запитує вона.
— Ні! — Клара заперечливо ступає крок уперед, благально простягаючи руку.
— Це наша найкраща зачіпка, — твердо виголошує Тея. — Ми не можемо її ігнорувати, не тоді, коли острів у небезпеці.
— Дідусь ніяк не міг знати, що сталося з його дружиною, — заперечує Клара.
Тея підіймає брову, визнаючи справедливість цього зауваження.
— Твоя мати знає, як на це відповісти, — благородно відповідає Сет, щоб не вплутуватися в цю історію.
— І як же?
— Це був Аділ, — промовляє Еморі, вражена чесністю свого батька. — Він натякнув на це, коли ми розмовляли вчора ввечері. Думаю, він розповів усе моєму дідусеві, Матісу, перед його смертю. Він, мабуть, сподівався, що Матіс перекаже цю інформацію Сету, але Матіс промовчав, а його камінь пам’яті вкрали раніше, ніж ми змогли переглянути будь-які спогади, тож ці знання поховані разом із ним.
— Це, найімовірніше, діло рук Німи, — каже Тея. — Ебі про все їй розповіла. Вона б не допустила, щоб ця інформація так легко вислизнула з-під контролю.
— Ми знаємо, що Аділ був на пірсі під маяком і чекав там на Німу, — продовжує Еморі. — Є ймовірність, що він говорив з моїм батьком, коли той спустився.
— Гадаю, звучить як мотив для вбивства, — радісно промовляє Тея. — Сете, ми мусимо знати, чи ти вбив Німу, а екстрактор пам’яті зможе нам це сказати.
— Але ж ми знаємо, що цей острів таки можливо покинути, — наполягає Клара. — Я впевнена, якщо ми попросимо всіх розпочати пошуки…
— Це нас не врятує, — заперечує Тея, змахуючи перед нею фотокарткою. — Перед тим, як Німа запечатала Блекгелз, я розробила тип захисного костюма, здатного врятувати людину від туману. До його завершення залишався рік або й більше, але Німа, мабуть, закінчила мій прототип. Я зробила лише трійку, і вони замкнені в Блекгелзі. Я впевнена, що саме в них твої дідусь і бабуся вибралися з острова.
— Не знаю, як сильно Еморі його пошкодила, — розмірковує Гефест, ігноруючи спалах гніву Клари. — До світанку він працюватиме, гарантую.
Тея перехоплює стривожений погляд Еморі.
— Саме стільки часу ти маєш, щоб довести невинуватість свого батька, — холодно проціджує вона. — Якщо це не зупинить туман, ти надінеш екстрактор відразу після нього. Хто знає, можливо, ти таки допоможеш мені розкрити це вбивство.
Розділ 63
Еморі самотньо заходить до саду в кальдері, останні дві години вона важко продиралася козячою стежкою в непроглядній темряві.
Сет і Клара залишилися на маяку. Уже далеко за комендантську годину, і жоден зі старійшин не зробив би для них винятку, хай як би сильно вони протестували. Еморі вважає, що це було зі зла, але вона й сама не надто боролася з таким рішенням.
Якщо чесно, сьогодні вона б хотіла побути сама. Їй доведеться зробити дещо доволі небезпечне, тому її добряче заспокоює той факт, що її сім’я буде якомога далі від села.
Еморі постійно здивовано роззирається під час прогулянки садом усередині кальдери.
Місячне світло розпливлося склепінням, а тисячі світлячків пурхають у темряві, біолюмінесцентні метелики[15] залишають після себе в темряві фіолетові й рожеві світлові сліди. Це одна з найкрасивіших речей, які вона коли-небудь бачила, і одна з найдивовижніших. Як же це все могло вийти з душ таких людей, як Тея і Гефест?
Еморі кусає губу, намагаючись уявити, що відчувала Німа щодо всього цього. Тоді, на маяку, Тея стверджувала, що та хоче контролювати людей, так само як контролювала селян, адже боялася їхніх вчинків, коли їх випустять з Блекгелзу.
— Контроль, — пробурмотіла Еморі.
Саме це слово Німа використала в листі, який вона писала Гефесту в ніч перед своєю смертю.
Оригінал листа Еморі залишила у своєму гуртожитку, але перечитувала його стільки разів, що пам’ятає дослівно.
Далі прогалина, а решта зібрана з відбитка олівцем, зробленим Еморі:
А потім на звороті були нашкрябані цифри
Німа вбила тринадцятьох людей у межах приреченого експерименту з контролю над людьми. З листа, здається, випливало, що вона відмовилася від нього, віддавши перевагу стримуванню їх. Чи саме це вона мала на увазі під зрадою? Невже Німа вирішила назавжди замкнути людей у Блекгелзі?
Сухі гілки тріщать під її ногами, хрускіт відлунює навкруги.
Проштовхуючись крізь гілля дерев, Еморі бачить, як селяни мачете й сокирами прорубують собі шлях крізь зарості, щоб розчистити ділянки землі для фермерства. Їхні очі заплющені, а обличчя брудні. Вони подряпані тернами, важко дихають від докладених зусиль, про які й гадки не мають.
«Можливо, було б милосердніше дати туману нас забрати», — думає вона.
Вона відчуває втому й біль у ногах, коли нарешті добирається до станції канатної дороги, потім штовхає важіль вперед і стрибає у вагончик якраз тоді, коли той рушає.
Величезні розряди блискавок пронизують темряву острова, а від вулкана луною відбивається грім. На морі гойдаються кілька човнів, на їхніх носах мерехтливі ліхтарі утворюють крихітні світлові цятки в нескінченній пітьмі.
— Куди вони пливуть? — запитує вона.
— Тея хоче забрати з маяка все обладнання, — відповідаю я.
Вагончик гойдається на вітрі, троси злегка поскрипують, коли вона наближається до села, яке загубилося в суцільному мороці, лише різке світло з лабораторії Теї розливається вдалині.
Минулої ночі Тея веслувала до маяка, але Еморі досі не знає чому, і жодна з її теорій цього не пояснює.
Це не єдине питання, яке її переслідує. Їх цілий рій.
Навіщо Німа витрачала час і сили на встановлення системи захисту, щоб потім покинути маяк і вирушити до села? Що сталося з Хвей після того, як її вдарили ножем? Чому Бен ніяк не перестане писати на землі рівняння? І чому вони минулої ночі пішли до Блекгелзу та ще й тягнули за собою візок?
Вагончик в’їжджає на станцію, й Еморі одразу мчить назовні, відліплюючи від шкіри спітнілий одяг.
— Котра година?
— 22:16, — відповідаю я.
Гефест чекатиме на неї опівночі з ключем від Блекгелзу. Востаннє вона бачила його, коли Аділ крутив його під великим пальцем якраз тоді, коли звинуватив Тею в убивстві Німи. Він поводився з ним доволі недбало, як із дрібничкою, і тому вона навіть не подумала поцікавитися, що це таке.
Під сильною зливою вона пробирається до казарм і підіймається сходами до гуртожитку Маґдалини.
Еморі сподівається, що Аділ погодиться віддати їй ключ, коли вона розкриє йому свій план.
Їй потрібен лише невеликий важіль, щоб змусити Гефеста заговорити. Він — останній елемент головоломки, та якщо вона не буде достатньо обережною, він позбавить її життя задовго до того, як туман накриє острів.
Розділ 64
Еморі зазирає крізь щілину у віконницях, спостерігаючи за подвір’ям у пошуках Аділа, але того ніде не видно.
— Він не прийде, — промовляє вона, намагаючись стримати своє розчарування. — Чому б йому не прийти? Котра година, Ебі?
— 22:42, — відповідаю я.
Вона бачить ліхтар, який попри сильний дощ гойдається біля воріт. Занадто темно, щоб розгледіти, хто його тримає, але він прямує до ферм.
Вона вибігає з гуртожитку.
Змокла до нитки, задихаючись, Еморі на витягнутій руці тримає ліхтар, намагаючись знайти дорогу.
Час від часу вона бачить спалахи полум’я, за якими стежить здалеку, але злива тепер така сильна, що заливає все її обличчя.
Вона не відпочивала відтоді, як вийшла із села, і лише мимохідь кидає погляди на хатину ліворуч і поламаний візок праворуч від неї. Здається, ніби минула ціла вічність, відколи вона йшла сюди його слідами та знайшла на ньому одну з вирізьблених Кларою пташок.
Німа відправила сюди Сета, Еморі та Клару тієї ночі, коли її вбили. Вона, мабуть, дала їм ключ, щоб вони потрапили всередину Блекгелзу, але як саме він опинився в Аділа? І, що важливіше, чому Німа повідала свою найглибшу таємницю саме їм трьом?
Еморі поспіхом переходить через струмок і, ступаючи на слизьке каміння, губить одну із сандалій. Їй варто було перевзутися в черевики перед виходом, але вона занадто боялася втратити світло з поля зору.
Лаючись, Еморі вихоплює з води сандалію та шкутильгає пагорбом до побитого вітром оливкового дерева, крізь гілля якого пробивається пошарпаний місяць.
Двері до Блекгелзу відчинені, квадрат флуоресцентного світла врізається в темряву.
Пульс Еморі прискорюється, коли вона ступає в довгий тунель, що спускається глибоко під землю, борючись із бажанням покликати Джека.