Стюарт Тёртон – Останнє вбивство на краю світу (страница 23)

Зазвичай я не звертаю уваги на його гнів, але він розпалює в Теї обурення, розбурхуючи старі підозри, які я так старанно намагалася поховати.

— Можливо, я знаю, як зупинити туман, — раптом кажу я. — Посмертний вимикач створювався для того, щоб унеможливити замахи на життя Німи, але його вторинна мета — гарантувати, що її вбивця не виживе після злочину. Я зв’язана наказами Німи, але є лазівка, якою ми можемо скористатися. Якщо ви доведете, що її вбили, і стратите вбивцю, то посмертний вимикач виконає свою функцію. Тоді я знову зможу підняти бар’єр.

Тея низько, тваринно гарчить від невдоволення.

— Як ми знайдемо її вбивцю, якщо не пам’ятаємо жодної події минулої ночі?

— Я не можу відповісти на це питання, але хочу, щоб ви зрозуміли, що ця пропозиція передбачає ретельне розслідування. Я вимагатиму, щоб ви надали мені переконливі докази і, якщо це можливо, зізнання. Якщо я вважатиму, що ви шкодите селянам без жодної на те причини, я не підніму бар’єр — незалежно від того, які відповіді принесуть ваші методи.

— Німа мертва, а ти раптом висуваєш вимоги, — вибухає Гефест. — Ти — система спостереження з функцією людяності! Коли це ти стала тут головною?

— Коли твоя мати передала мені контроль над бар’єром, — відверто кажу я. — За сорок шість годин туман досягне узбережжя, і я пропоную вам спосіб зупинити його. Тому краще вам взятися до роботи, а не стояти тут і сперечатися.

— З чого нам почати? — у відчаї запитує Тея.

— З Еморі, — кажу я.

Розділ 30

Вони приходять на подвір’я й бачать, що пташина купіль пересунута на кілька метрів ліворуч, а там, де вона раніше стояла, — величезна пляма крові.

Клара стоїть навколішки в багнюці, збираючи землю в дерев’яні контейнери для аналізів, тоді як Еморі крокує їм назустріч, щоб привітатися. Я вже розповіла їй про туман, бар’єри і про мою угоду зі старійшинами. Вона знає, що вони прийдуть, і розуміє, якими важливими будуть подальші події.

— Купіль для птахів була не на своєму місці, — вигукує Еморі без передмов. — Вона стоїть на чотири метри лівіше, ніж учора, а це означає, що її пересунули, щоб приховати пляму крові.

Вона вказує на неї, ніби величезний килим із засохлої крові міг залишитися непоміченим.

— З якихось причин ми не мали знати, що Німа померла саме тут.

— Ти Еморі? — запитує Гефест, збитий із пантелику стрімкими зізнаннями цієї маленької кучерявої жінки.

— Так, — коротко відповідає вона.

Гефест кидає погляд на Тею.

— Одна з твоїх?

— Уже ні, — холодно відповідає вона. — Еморі була моєю наступницею лише два місяці, хоча вона й досі утримує рекорд як найбільш надокучлива з усіх, що в мене коли-небудь були.

Гефест фиркає, поглядаючи на пляму крові, а потім у бік оповитого димом складу.

— Убивця перемістив тіло, щоб створити враження нещасного випадку, — каже він, ігноруючи Еморі та звертаючись до Теї. — Мабуть, її вбили на цьому місці, віднесли тіло на склад і підпалили, сподіваючись, що полум’я приховає те, що сталося. Можливо, це і спрацювало б, якби не дощ, який загасив вогонь.

— Убивство? — повторює Еморі, обмінюючись із донькою нажаханим поглядом. Вона підозрювала, що це не нещасний випадок, але не хотіла в це вірити.

Їхнє приголомшене мовчання уриває скрегіт металу, коли Гефест заради експерименту штовхає пташину ванну.

— Вона важка, — бурчить він, оглядаючи червоний слід, що з’явився на його долоні. — Щоб її пересунути, знадобилося б кілька людей.

— Зрештою, нас було четверо, — підтверджує Еморі, намагаючись не думати про туман. — Мені довелося скликати людей із ферм на допомогу, але ти набагато сильніший за всіх нас. Ти зумів би це зробити сам.

Гефест кидає на неї гострий погляд, але вираз її обличчя абсолютно невинний, а голос цілком звичайний. Він дивиться на Тею в пошуку підтримки, але та колами обходить пляму.

— Ніхто не міг втратити стільки крові й вижити, — каже вона. — Не з нашим варварським медичним обладнанням. Ви не думали про те, що це могла б бути Хвей? — Вона кидає на Еморі сповнений виклику погляд. — Як я розумію, вона теж зникла.

Клара здригається, уявляючи собі, як Хвей лежить на землі, стікаючи кров’ю.

— Ось чому я збираю ці зразки, — каже вона, витираючи пил з очей. — Я віднесу їх до вашої лабораторії після того, як ми закінчимо.

— Якщо ця кров належить Хвей, то де її тіло? — запитує Еморі. — Її немає на складі разом з іншими, і жодні сліди не свідчать про те, що вона звідси пішла. Ти ж сама казала, що вона далеко не втекла б.

Тея розглядає цю думку з усіх боків, намагаючись знайти контраргумент, щоб кинути його Еморі у відповідь, проте це слушне зауваження.

— Кого хвилює ще один мертвий симул? — агресивно запитує Гефест, досі розлючений натяком Еморі на його причетність. — Гадаю, просто на одного підозрюваного менше. Селяни вбили Німу, і вони ж перемістили цю пташину купіль, аби приховати сліди. Туман наближається, а ми витрачаємо час на запитання, які не мають жодного значення. — Він дивиться на Тею. — Ти можеш слухати все це, якщо хочеш, але я збираюся знайти докази своєї правоти.

Він зривається й іде до воріт, здіймаючи хмару пилу.

— Він не може серйозно вірити в те, що ми вбили Німу, — промовляє Еморі спантеличеним голосом. — Ми любили її.

— Тільки тому, що ви не знали, яка вона насправді, — загадково відповідає Тея.

— Я дещо знайшла, — вигукує Клара, піднімаючи голку розтрощеного шприца з калюжі застиглої крові.

Вона простягає її матері, але Тея рвучко вириває голку з її пальців.

— Це вже другий шприц, який ми знайшли, — зазначає Еморі. — Ще один був під столом. І теж зламаний. Я подумала, що вони можуть бути з вашої лабораторії.

— Цілком можливо, — погоджується Тея. — Коли я прокинулася, то виявила, що моя аптечка пограбована.

— Є ідеї, для чого їх використали?

— Нам потрібні факти, а не ідеї. — Вона повертає Кларі зламаний шприц. — Проаналізуй це з іншими зразками, коли закінчиш тут.

— Хвей вчора принесла з кальдери металеву скриньку, — каже Еморі, різко змінюючи тему розмови. — Що було всередині?

Тея кидає погляд на Еморі, невдоволена різкістю її тону. Смертельна небезпека чи ні, але вона звикла до пристойності з боку селян.

— Чому питаєш?

— Тому що Німа принесла її на маяк минулої ночі. Очевидно, вона була для неї важливою, а тепер щось сталося з обома людьми, які доторкалися до неї.

Тея щипає себе за перенісся, чітко показуючи, що вважає ці запитання не вартими її часу. Вона б навіть не думала відповідати на них, якби не загроза для острова.

— Це була скринька для зразків, — неохоче пояснює вона. — Ми використовуємо їх, щоб збирати живці в саду всередині кальдери. Німа сказала мені, що залишила її там напередодні ввечері, і попросила забрати її на зворотному шляху до села. Я гадки не маю, навіщо вона їй знадобилась і що було всередині.

Погляд Еморі переходить на праву руку Теї. Пов’язка відклеїлася, оголивши подряпану долоню.

«Це незвичайна травма», — думає Еморі. Здебільшого люди прокинулися зі зламаними кістками чи синцями. Ніхто більше не мав нічого схожого.

Клара закінчує збирати зразки й починає змітати все назад у сумку.

— Я хочу, щоб ти вирушила на ферми, щойно завершиш аналізи, — вимагає Тея. — Якщо ґрунт заражений, хочу знати, що спричинило таке лихо. Якщо ми не зможемо всіх прогодувати, буде набагато більше трупів.

— Але…

— Іди, — наказує вона.

Клара кидає розпачливий погляд на Еморі, але мати нічого не може вдіяти, щоб заперечити наказ старійшини.

Запаковуючи набір для тестування назад у сумку, Клара закидає її на плече і, сутулячись, повертається до лабораторії.

— Я хочу, щоб ти дозволила мені продовжити розслідування, — промовляє Еморі, коли її донька відходить достатньо далеко.

Тея схрещує руки, розглядаючи свою колишню ученицю крізь примружені повіки.

Еморі почувається так, наче її шкіру труть металевою щіткою. Вона на мить слабне, відчайдушно бажаючи відвести погляд, але знає, як це відбувається; їй відомо, що саме Тея сподівається побачити. Випробування, які вона змушує пройти своїх наслідувачів, стосуються не лише інтелекту, а й сміливості.

У темряві на її вихованців чигає небезпека. Їх відправляють у руїни й через бурхливі води. Тея хоче бути впевненою, що людина, яку вона обере, не зламається й виконає своє завдання до кінця.

— Ти завжди відправляєш учнів на різні завдання, — каже Еморі, підбадьорена тим, що Тея не відкинула цю ідею. — Це було б те саме.

— Ти була ученицею і здалася, — відповідає Тея. — Це дуже підриває твої аргументи, тобі так не здається?

В історії трапляються моменти, коли цілі імперії, цілі гілки майбутнього залежать від слів однієї людини. Зазвичай вона цього навіть не усвідомлює. У неї немає часу планувати чи обмірковувати. Вона просто розтуляє рота й каже, і всесвіт набуває нового вигляду.

Еморі зараз одна з таких людей.

Якщо вона скаже щось не те, мрії Німи про людство зав’януть. Я б хотіла допомогти. Хотіла б її підштовхнути, підказати чи вплинути, але я розіграла вже більшість своїх карт, щоб виставити її перед Теєю.