Це нове королівство за короткий час дуже розширилося завдяки доблесті і досвідові великого та незрівнянного Конецпольського[5], каштеляна краківського, коронного гетьмана Ваших військ, мужність якого завжди поєднувалася з такою великою розсудливістю, що навіть із найбільш небезпечних сутичок він виходив переможцем.
Про це можу говорити з цілковитою впевненістю, оскільки був їх очевидцем упродовж сімнадцяти років, коли мав честь перебувати на службі у двох останніх покійних королів — батька і брата Вашої Світлості. У ті часи я заклав понад п’ятдесят великих слобід[6], що стали немовби колоніями, які за короткий час, завдяки збільшенню нових забудов, перетворилися на більш як тисячу селищ. Щиро вболіваючи за добробут Вашої держави, населення тих слобід відсунуло далеко вперед кордони земель і так ревно взялося обробляти здобуті неродючі землі, що нині завдяки їхній неймовірній родючості звідти пливуть найбільші прибутки для Вашого королівства[7].
Ця новозавойована земля є непоборною твердинею проти військової могутності турків і підступних нападів татар, міцною перепоною, здатною зупинити їхні часті руйнівні набіги; той ворог страшенно здивувався, зустрівши у провінції, яка була тереном для переможного походу його війська, нездоланну причину своєї ганьби, а також і свого занепаду.
Саме на цій топографічній карті[8] Ви зможете за якийсь мент зусібіч оглянути обширну украінську землю, володіння якою для Вас є і славним, і корисним, і з самого розташування судити про її значимість. Як стверджують політики і державці, Ви, як ніколи, прагнете продовжувати цей величний задум, завершення якого може ознаменуватися ще однією перлиною в коштовному оздобленні корони Вашої Королівської Світлості.
Міг би ще багато про це говорити, та бачу, що розумніше буде замовчати, бо допускаю, що корисними порадами можу настановити ворогів Вашої Світлості, які неодмінно цим скористаються, завдавши Вам шкоди.
Отож, закінчуючи, скажу Вашій Світлості, що той славний військовий і державний чоловік, непереможний Конецпольський, визнавши мою старанність і терпіння, з яким я складав цю карту, був такий ласкавий сповістити про це покійного короля, а його Світлість схильна була удостоїти мене значної винагороди, однак разом з його кончиною зійшли в могилу і мої надії.
Та врешті велична Ваша слава начебто знову їх воскресила, сповіщаючи, що не менше од своїх згаслих попередників Ви огортаєте любов’ю осіб заслужених, а Ваша доброчинність ніколи не оминає тих, хто зробив для Вас якусь корисну послугу. Тому смію вірити, що Ваша Світлість, володіючи не тільки давніми польськими землями, але й цією великою українською провінцією, до придбання якої я багато спричинився, здійснить добру волю, яку покійний король, брат Вашої Світлості, справедливо виявляв до мене, і поблажливо сприйме цей дарунок сповненого безмежної поваги до Ваших діянь, щасливого повік називатися найпокірнішим, найсмиреннішим і найвірнішим слугою Вашої королівської Величності Г і й о ма Левассера де Боплана.
ДО ЧИТАЧІВ
Панове! Я не пропоную вам карту, складену за чужими описами чи розповідями, а карту, яку я склав особисто внаслідок точних вимірів, що проводив у всіх закутках тієї землі, яка на ній зображена. Це повинно переконати Вас як у правдивості, так і в об’єктивності моєї розповіді. Брак вільного часу при виконанні відповідальних доручень під час воєнних дій у тім краю змусив мене витратити майже вісім років, щоб завершити цю роботу, бо лише принагідно я міг працювати над нею.
Отож насолоджуйтесь у вільні хвилини плодами моєї праці, споглядаючи зі своіх кабінетів цю гарну й дивовижну країну, більша частина якої лише за моїх часів заселялася і забудовувалася містами та фортецями, креслення яких я складав власноручно[9] Буду вельми щасливий, якщо ви задовольните при цьому свою справедливу цікавість.
ЧИТАЧЕВІ ОД КНИГОВИДАВЦЯ
Дорогий читачу! Минуло десять років відтоді, як автор цієї книжки попрохав мене видрукувати сто примірників, які згодом подарував лише своїм друзям. Оскільки багато осіб, прочитавши книжку, повважали її не тільки приємною, але й дуже прихильно про неї відгукнулися, мовляв, вона заслуговує і другого, повнішого видання, я подумав, що не завдам нікому шкоди і задовільню їхню цікавість, якщо книжку передрукую більш широко. Мусив, отже, настійливо благати автора цієї праці дати мені ще якісь свої подібні розвідки, якщо їх пам’ятає. Він залюбки це зробив, шкодуючи, однак, що не може сповнити обіцянку, дану в попередньому виданні щодо загальної карти Польщі з рисунками людей, диких тварин, рослин та інших диковин, які бачимо і стрічаємо в тих краях. Смерть гравіювальника Гійома Гондіуса, з чиєю допомогою він виготовляв усі дощечки, які польський король одержав від вдови покійного, позбавила автора тієї можливості. Відтоді автор не мав про них жодної звістки, оскільки всі ці гарні відомості перетворилися в прах, завдавши великої шкоди загалові, який мав би від цього надзвичайно велике задоволення.
ОПИС УКРАЇНИ І РІКИ БОРИСФЕН[10], ЗВАНОЇ В НАРОДІ НІПР ЧИ ДНІПР, ОД КИЄВА ДО МОРЯ, В ЯКЕ ЦЯ РІКА ВПАДАЄ
Київ, званий колись Кізовією[11], був одним із найдавніших міст Європи; ще нині це засвідчують пам’ятки старовини, висота й ширина міських укріплень, глибина оборонних ровів, руїни його храмів, численні старовинні гробниці колишніх князів. З цих храмів залишилося лише два на згадку про минулі часи — Софійський та Михайлівський. Решта лежить у руїнах, як от собор Святого Василя, стіни якого заввишки 5 чи 6 стіп, зроблені з алебастру, зберігають грецькі написи понад тисяча чотирьохсотлітньої давності[12]. Вони майже стерлися у своїй ветхості. В руїнах храмів ще донині збереглися гробниці багатьох князів.
Софійський та Михайлівський храми відбудовані на давній взірець. Перший з них має гарний фасад і милує око, звідки б не розглядав собор; стіни його оздоблені постатями та малюнками з історії, виконаними мозаїкою, тобто з дрібненьких різнобарвних камінців, які сяють, наче скло, й укладені так майстерно, що важко розрізнити, чи це витвір живопису, чи ткацтва. Склепіння зроблене з глиняних горщиків, наповнених гіпсом і ним скріплених між собою. У храмі зберігаються гробниці кількох князів, тут є резиденція архімандрита.
Це давнє місто розмістилося на плато, що займає верх гори; з одного боку вона панує над навколишньою рівниною, а з другого — здіймається над Борисфеном, який омиває її підніжжя своєю течією. Між горою і Борисфеном лежить новий Київ — тепер досить слабо заселене місто, що має не більше 5 чи 6 тисяч мешканців. Уздовж за течією місто тягнеться на 4 тисячі кроків, а від Борисфена до гори сягає на 3 тисячі кроків. Місто захищене глибоким оборонним ровом завширшки 25 стіп і має трикутну форму, довкола нього зведена дерев’яна оборонна стіна з дерев’яними вежами: міський замок височить на верхів’ї гори[13], він панує над нижнім містом (Подолом), однак лежить нижче давнього Києва.
Католики в цьому місті мають чотири храми: Кафедральний, Домініканський на ринковій площі, Бернардинський під горою і Єзуїтський, зведений недавно між Бернардинським собором і рікою. Православні мають близько десяти храмів, вони їх називають церквами; одна з них стоїть біля магістрату. При ній є Університет або Академія[14]. Вони цей храм називають Братською церквою; ще один храм побудований біля підніжжя замку і, якщо пам’ять мені не зраджує, названий цей храм церквою Святого Миколая; інші ж церкви порозкидані по цілому місту, і тепер не пригадую точно їхніх назв.
Місто має три гарні вулиці, а всі інші нерівні, покручені, поплутані, як у лабіринті; воно ніби поділене на два міста — перше називається єпископським і включає Кафедральний собор; друге — міщанське, у ньому є три інші храми — католицькі й православні. Місто провадить широку торгівлю; основним крамом є збіжжя, хутра, віск, мед, сало, солена риба тощо.
Київ має свого єпископа, воєводу, каштеляна, старосту і городничого. Місто ділиться на частини, що підлягають чотирьом судам — єпископському, воєводському або старостинському, війтівському і четвертому — лавників або консулів.
Житла будуються на московський кшталт, усі на одному рівні, досить низькі, рідко коли перевищують один поверх. Використовуються тут світильники, зроблені із просмолених скалок; ті скалки такі дешеві, що за два динари можна купити більше, ніж потрібно навіть на найдовшу зимову ніч. На базарах продають димарі для печей; у нас це викликало б сміх так само, як спосіб приготування у них м’ясних страв, їхні весілля та інші церемонії, про що говоритимемо далі. Однак саме звідсіль пішов той благородний люд, який називається нині запорізькими козаками і котрий протягом стількох уже літ заселює різні місця уздовж Дніпра і в суміжних землях. Налічуючи приблизно 120 тисяч людей, звичних до війни, вони готові за якихось вісім днів приготуватися до виконання будь-якого розпорядження, що йде від імені короля. Це люди, які часто, майже щороку, здійснюють наскоки на Евксінський Понт[15], завдаючи великої шкоди туркам. Не раз вони спустошували Крим, який належить татарам, руйнували Анатолію, здобували Трапезунд і навіть доходили до гирла Чорного моря, за три милі від Константинополя, де винищували все вогнем і мечем; а потім верталися з багатою здобиччю і полоненими, переважно дітьми. Вони тримали їх біля себе для різних послуг або ж дарували можновладцям свого краю, бо ніколи не лишають собі літніх людей, хіба що вважають їх настільки багатими, що можуть сподіватись на якийсь викуп. У такі походи збирається не більше 5—10 тисяч козаків; вони на диво щасливо перетинають море у своїх невеликих власноручно змайстрованих човнах. Трохи згодом опишу, як ці судна виглядають і як їх будують.
