Проспер Мериме – Опис України (страница 6)
У цих місцях спочивають також тіла багатьох інших визначних людей, зокрема дванадцяти будівничих, які зводили тутешню церкву; їх бережуть як цінну реліквію, показуючи відвідувачам. Я також неодноразово це бачив, перебуваючи на зимовій квартирі в Києві, коли мав час пізнати особливості цього краю.
Як уже говорив, не знаходжу особливої різниці між цими мощами і єгипетськими муміями, хіба що не є вони такими чорними і твердими. Гадаю, що вони так довго зберігаються і не псуються завдяки природі цих печер чи копалень, утворених із напівкам’янистого пісковику. Взимку тут сухо і тепло, а влітку холодно й сухо, зовсім не відчувається волога. В цьому монастирі є багато ченців і, як ми вже говорили, проживає тут патріарх усієї Русі, який підлягає лише константинопольському патріархові.
Перед цим монастирем стоїть ще один монастир, у якому проживає близько ста черниць[28]; вони займаються швацтвом і вишивають хустки гарними візерунками. Продають ці хустки відвідувачам. Черниці мають право виходити з монастиря і звичайно йдуть на прогулянку до Києва, що за півмилі звідти. Носять вони чорний одяг, ходять лише парами, як це робить більшість католицьких черниць. Пригадується мені, що бачив я поміж тими монахинями такі ж вродливі обличчя, яких багато є у польській землі.
Поміж Києвом і Печерськом, на горі, що стоїть проти ріки, височіє монастир руських ченців; вигляд його дуже величний і називається він монастирем Святого Миколая. Ченці цього монастиря живляться лише рибою, проте вільно виходять у місто на прогулянку і щоб відвідати знайомих.
Нижче від Печорська лежить село, яке називається Трипілля.
Ще нижче, на верхів’ї гори, бачимо давнє місто Стайки. Тут є пором, яким переправляються через ріку. Далі лежить Ржищів, теж на горі; це важлива місцина, її варто укріпити, бо тут дуже легко переправлятись через ріку.
Ще нижче лежить Трахтемирівський монастир руських ченців, він височить серед провалля, оточений недоступними скелями. Сюди козаки звозять усе найцінніше, що мають. Також є переправа через ріку. За милю звідсіль, на протилежному березі, бачимо Переяслав, місто, певно, не дуже давнє[29], бо лежить у низинній місцевості. Щодо свого розташування та природного захисту воно є одним із найвизначніших міст краю, і тут легко можна було б звести дуже добру фортецю, яка служила б і арсеналом для захисту від московитів і козаків. Місто має близько 6000 коминів. Тут стоїть один козацький полк[30].
Ще нижче, з руського боку, — стародавнє місто і фортеця Канів, де також постійно стоїть один козацький полк. Тут також є пором, яким переправляються через ріку.
Нижче, на протилежному березі, видно Бубнівку, а далі Домонтів, місця мало примітні.
Ще нижче, знову з руського боку, лежать Черкаси, старовинне місто, з добрим розташуванням; його неважко було б укріпити. Я бачив це місто в усій його величі, сюди сходилися козаки після бойових походів; тут навіть проживає їхній гетьман[31]. Але ми спалили місто 18 грудня 1637 року, через два дні після переможної битви з козаками[32], з якими тоді були в стані війни[33]. Козаки тримають тут також один свій полк. Є переправа через ріку.
Нижче лежать Боровиця, Бужин, Воронівка, а з другого боку, за чверть милі, — Чигирин-Діброва, а також Крилів, та вже з руського боку, на річці Тясмин, за милю від Борисфену.
Ще нижче, але з боку Московії, видно Кременчук; є тут руїни давно зруйнованого замку[34], де року 1635 я накреслив план замку. Це гарне і зручне місце для проживання. А крім того, це й останнє місто, бо далі тягнеться безлюдний край.
За милю звідси є гирло Псла, ріки дуже багатої на рибу; ще нижче, з руського боку, є маленька річка Омельник, що впадає у Дніпро. В ній рясно водяться раки. Далі, на тому ж самому березі, є ще одна маленька річка, названа Другий Омельник, у ній також повно раків. Навпроти неї тече досить велика і багата на рибу ріка Ворскла, що впадає у Дніпрова також з того самого боку ріка Орель, де риби більше, ніж у попередніх водоймах. Я бачив, як у гирлі цієї ріки одним неводом витягали понад дві тисячі рибин, найменші з них мали одну стопу в довжину.
На протилежному березі, руському, є кілька озер, дуже багатих на рибу; від великої кількості риби, яка аж задихається через нестачу води в застоялій водоймі, здіймається нестерпний сморід. Навіть вода тхне від цього. Ця місцина дістала назву Самоткань. Довкола них я бачив карликові вишневі дерева заввишки близько двох з половиною стіп. Плоди їхні ніжні на смак, великі, як сливи, але повністю дозрівають лише на початку серпня. Тут видно багато гаїв, густо порослих вишневими деревами. Вони займають інколи цілих півмилі в довжину і двісті-триста кроків у ширину. Треба признатись, що дуже привабливо виглядають у ту пору невеликі вишневі садки, їх досить багато розкидано на полях і часто по видолинках. Зустрічається також багато карликових мигдалевих дерев, але вони дикі, їхні плоди дуже гіркі. Цих дерев нема в такій кількості, щоб росли садами, як це маємо з дикими вишнями, що дають такі смачні плоди, наче це культивовані дерева. Мушу все ж таки зізнатися, що задля цікавості пересадив кілька таких вишневих і мигдалевих дерев у Барі, місці мого постійного перебування. Плоди збільшилися, стали смачніші, а дерево, зачувши інший грунт, не було вже таких малих розмірів.
Вище цих місць пливе маленька річка, що зветься Домоткань, у ній повно раків, які сягають понад дев’ять дюймів завдовжки; у ріці також збирають чилики (водяні горіхи), переплетені, наче сильця, вони дуже смачні запеченими.
Опускаючись далі, у низів’я ріки, ви надибуєте Романів, великий пагорб, на якому інколи збираються козаки, щоб провести свою раду і зібрати військо. Це місце дуже гарне і зручне для спорудження міста.
Трохи нижче лежить острів, що має півмилі завдовжки і 150 кроків завширшки; навесні він заливається талими водами. Острів також називається Романів. Тут збирається сила-силенна рибалок, які прибувають з Києва та інших довколишніх місць. За островом річка розливається в усю ширину, жодна перепона не стоїть більше на її течії, ніщо не заважає її плинові. Тому татари переходять її саме в цьому місці, не боячись засідок, які звичайно загрожують їм у північній частині острова.
Далі, ще нижче, на руському березі видно місцину, названу Таранський Ріг. Це одне з найкращих місць для проживання, яке мені коли-небудь доводилося бачити, і дуже важливий терен для спорудження фортеці, котра височіла б над річкою, оскільки тут ріка ще розливається в усю свою ширину і має не більше 200 кроків. Пригадую собі, як сам стріляв з мушкета на другий берег. Протилежний берег трохи вищий, називається Висока гора; це дуже привабливе місце, оточене затоками, багатими на рибу; ті затоки розгалужуються поміж островами.
Нижче лежить Монастирський острів, складений із дуже високих кам’янистих скель, які перетинаються довкола глибокими, на 25—30 ступнів, проваллями, за винятком його верхньої частини, де острів трохи нижчий. Тому його ніколи не затоплюють весняні води. Колись тут був монастир, від нього й названо острів, але тепер від монастиря не залишилось ніяких слідів. Якби не надто твердий грунт острова, тут було б добре місце для заселення; острів має близько 1000 кроків завдовжки і 80—100 завширшки. Є тут багато гадюк та вужів.
Далі бачимо Кінський острів, що має майже три чверті милі довжини і чверть милі ширини у верхній своїй частині. Він рясно вкритий лісом, болотистий і навесні затоплюється водою. Є на цьому острові рибалки, які за браком солі зберігають рибу в попелі, засушуючи її дуже багато. Вони ловлять рибу в річці Самарі, яка з другого боку впадає у Дніпро, навпроти Кінського острова. Річка Самара разом із своїми берегами дуже значна не лише тому, що в ній водиться багато риби; тут є віск, мед, дичина і будівельний ліс, його тут більше, ніж у будь-якій іншій місцевості. Саме звідси брали весь ліс, який використовувався для спорудження Кодацької фортеці, про яку незадовго розповім. Течія цієї річки дуже повільна через її постійні звивини. Козаки називають її «святою рікою», мабуть, через тутешні багатства. Я бачив, як тут навесні ловили оселедців і осетрів, а в іншу пору року цієї риби тут немає.
Нижче від Кінського острова є Князів острів, скелястий острів, який приблизно 500—600 кроків завдовжки і 100 кроків завширшки. Так само, як і Козацький острів, що лежить нижче за течією, його не заливає весняна повінь. Козацький острів теж скелястий, не лісистий, переповнений зміями.
На відстані гарматного пострілу лежить Кодак, перший з порогів скелястої гряди, що простягається впоперек ріки, затруднюючи плавання човнами. Є тут фортеця[35], яку я розпочав будувати в липні 1635 року, але в серпні того ж року якийсь Сулима[36], гетьман повсталих козаків, вертаючись з морського походу і побачивши, що фортеця заважає їм досягти рідного краю, зненацька захопив її і розбив гарнізон, що мав десь коло 200 воїнів під командуванням полковника Маріона. Цей полковник Маріон був французом. Оволодівши фортецею і захопивши велику здобич, Сулима вернувся з козаками на Запоріжжя. Проте вони не володіли фортецею довго, бо інші козаки (вірні Речі Посполитій) під командуванням відомого Конецпольського, каштеляна краківського, ударили на фортецю і здобули її. Врешті-решт гетьман бунтівних козаків був полонений і разом із своїми спільниками його перевезли до Варшави і там прилюдно четвертували. Відтоді поляки цю фортецю занедбали, а козаки знахабніли, їм відкрився шлях до бунту, який і спалахнув 1637 року. Того ж року, 16 грудня опівдні, ми зустріли їхні війська, біля 18 тисяч, отаборених у Кумейках, і хоча нас було тільки 4000 воїнів, ми не переставали їх атакувати і завдавати їм нищівних ударів. Битва тривала до півночі, і з їхнього боку лишилось близько 6 тисяч вбитих і п’ять гармат; інші ж втекли з поля битви під захистом ночі, яка була тоді дуже темною. Ми втратили 100 наших воїнів, а 1000 мали поранених; загинуло багато наших командирів — зокрема, славний пан де Морей, французький шляхтич, підполковник, який втратив тут корогву[37] і поклав свою голову, також були убиті капітан Жулкевський, а також поручник Ла Кротад і багато інших чужинців. Після тієї поразки козацька війна тривала ще до жовтня наступного року, а потім запанував спокій[38]. Ясновельможний Конецпольський особисто приїхав до Кодака із залогою 4000 воїнів і перебував там, поки ця фортеця відбудовувалась. Це тривало приблизно місяць, а потім гетьман від’їхав, узявши з собою 2000 воїнів. Мені він наказав узяти з собою невелику залогу та гармати й оглянути місцевість до останнього порога. Також сказав на зворотній дорозі плисти в човнах з Остророгом, підчашим коронним[39]; я мав нагоду оглянути водоспади тринадцяти порогів і покласти їх на карту, як ви це можете побачити.