Проспер Мериме – Опис України (страница 8)
Таванський острів має дві з половиною милі завдовжки й одну третю милі завширшки. Зарічок між тим островом і татарською землею називається Кінською Водою. Про нього ми вже розповідали. Коли ріка не є повноводною, її легко можна перейти вбрід. Добра половина острова, його західна частина, під час повені заливається водою.
Козацький острів завдовжки півмилі, однак, затоплюється водою.
Бурганський острів також має близько півмилі і затоплюється водою, але тут є татарський переїзд. У цьому місці доводиться долати три зарічки — Кінська Вода і двічі Дніпро. Жодну з цих проток не можна перейти вбрід.
Від Кічкасова до Очакова є п’ять переправ, через які татари можуть переходити: перша — Кічкаська, друга — Носівка. Ця переправа дуже незручна, бо має у довжину понад три чверті милі, повно островів і поросла очеретом. Її важко перепливати через велику кількість каналів. А крім того, татари бояться, що неподалік можуть бути козаки чи навіть якась їхня засідка.
Третьою, найкращою переправою, є Таванська, оскільки вона віддалена від Криму лише на один день шляху, а крім того, її легко перейти, бо є тут лише два зарічки: перший — Кінська Вода, який звичайно в цьому місці зручний для переправи, і Дніпро: його треба долати вплав, хоча він тут неширокий, близько 500—600 кроків.
Четверта переправа — Бурганська; вона не така зручна, як попередня, тут доводиться долати три дуже широкі протоки — Кінська Вода і двічі Дніпро. Всі три водойми в цьому місці не надаються для переправи вбрід.
П’ята й остання переправа — Очаківська, є у гирлі Дніпра, широка на добру французьку милю. Татари переходять її таким чином: пливуть у плоскодонних човнах, до яких прикріплюють поперечні жердини, а до жердин прив’язують один за одним коней. Прибатовані таким чином коні підтримують рівновагу. Потім татари кладуть у човни свої пожитки і пускають човен на глибшу воду. Прив’язані коні ступають разом з ними і спокійно перетинають річку. Звичайно, тварини вибиваються з сил, але жердина їх підтримує, та й човен не пливе швидко. Вони легко долають переправу, якщо, зрозуміло, нема метушні і стоїть гарна погода. За моїх часів турки так переправляли свою кавалерію з сорока тисяч коней, коли їхній великий візир послав війська на облогу Азова (Азака), міста, що лежить на ріці Дон. Рік перед тим московські козаки взяли його штурмом, відвоювали в турків, а в 1624 році турки знову здобули це місто.
За три милі вище Очакова гирло Бога[45], де маємо острів у вигляді трикутника, завдовжки приблизно півмилі. Називається він Семенів Ріг.
Вище Семенового Рогу на Бозі лежить Виноградна Криниця, тут є джерело, яке падає просто у провалля. Це гарне місце, придатне для проживання як своїми густими лісами, так і млинами, які можна було б тут спорудити. Андріїв Острів може мати милю завдовжки і чверть милі завширшки; він рясно вкритий лісом. Піщаний Брід дуже зручний для подолання — ріка тут має тільки три стопи глибини, неширока, береги легкодоступні, можна було б навіть перевозити важку артилерію. Нижче ріка судноплавна, а вище, за течією, у багатьох місцях її можна долати вбрід, як це видно з карти.
Кременчів Острів довгий на півтори тисячі кроків, а широкий — на тисячу. З північного боку він здіймається стрімким берегом 20—25 стіп висоти, а з південного боку низький. Будівельний ліс росте за якихось півмилі далі, з боку Очакова. На північ від острова є досить гарне місце з твердим грунтом, де можна спорудити фортецю або замок. Оточена глибокими видолинками Усть Савронь, або Новий Конецполь, є останнім польським населеним пунктом з боку Очакова, який я заклав 1634 року і 1635 року побудував тут королівську фортецю; вважаю, що тут можна звести добрий арсенал проти турків.
Та повернемось до Очакова. Це місто належить туркам, лежить воно в гирлі Дніпра і по-турецьки називається Джанкріменда[46]. Тут збираються галери, що чатують у гирлі Дніпра, аби не давати козакам можливості випливати в Чорне море. Порту тут нема, але добра якірна стоянка. Нижче від фортеці лежать два міста — перше на одному схилі, а друге — на протилежному. Вони добре захищені з південного на північний захід. Фортечний вал має, певно, висоту близько 25 стіп, зате міський набагато нижчий. У місті може бути близько 2000 мешканців. На південь від нього є ще одна невелика фортеця, що нагадує собою рівнинну місцину, на якій поставлено кілька гармат, аби з них стріляти через ріку на другий берег Борисфену (той берег лежить за добру милю), де стоїть турецька сторожова вежа. Там турки тримають варту, аби здалеку виявляти, чи не пливуть бува морем козаки. Звідти вони можуть подавати сигнал своїм галерам. Однак козаки цим нехтують, бо вміють виходити в море й вертатися з нього так, що ніхто цього не помічає. Як вони це роблять, опишу пізніше.
Приблизно за милю від Очакова, на південний схід, є затишний порт Березань, має він у гирлі добрих 2 000 кроків завширшки. В нього можна запливати лише човнами, але й для галер він доволі глибокий. Галери можуть підніматися на дві милі вгору, за течією ріки, яка утворює цей порт. Ріка називається Анчакрак.
Тегульське озеро має вісім миль завдовжки і одну сьому чи одну восьму милі завширшки. Тут є природна дамба від моря, яка не дозволяє морській воді злитися з озерною в одну водойму. Ні припливу, ні відпливу води нема, а риби стільки, що вона нею аж тхне.
Озеро Куяльник щонайменше як за 2 000 кроків від моря; як і Тегульське, воно кишить рибою. Рибалки з’їжджаються сюди караванами, прямують 50 миль далі і ловлять таких великих коропів та щук, що аж важко повірити.
Білгород лежить за милю від моря, на Дністрі. Турки називають його Акерманом. Цим містом вони також володіють.
Кілія — теж турецьке місто; воно повністю оточене контрескарпами[47], фортеця височить вище міста, на ріці Дунай, за милю від її гирла. На протилежному березі — давня Кілія, де ще сьогодні маємо її старовинні руїни.
Буджак лежить між Білгородом і Кілією. Це рівнина завдовжки 12 миль і на 5 чи 6 миль широка; тут сходяться і переховуються бунтівні татари, які не визнають ні хана, ні турка. Тут є близько 80—90 їхніх поселень. Звідсіля ці розгнуздані татари здійснюють щоденні набіги в Дике Поле, беруть у полон християн і продають їх на галери, бо, наче хижі птахи, живуть лише з грабунків. Інколи вони вторгаються на Україну та Поділля[48], але довго там не залишаються, одразу ж тікають назад, тим паче, що їх прибуває не більше 4 чи 5 тисяч. Татари весь час никають на межі цих земель і в безкраїх степах. Вони не мають постійної оселі, житла їхні на двох колесах, як у французьких пастухів; тільки-но закінчиться випас в одній долині, вони знімаються табором і мандрують кудись далі. Докладніше про це напишу в кінці розповіді.
Тендра — це острів, що за чотири милі від гирла Дніпра, має 3—4 милі довжини, майже голий, ростуть там лише невисокі чагарники. Тут дуже смачна прісна вода, а довкола острова є зручні місця для причалювання суден.
За дві милі від гирла Дунаю є низький острів, що має довкруги дві милі; тут також є прісна вода. Турки називають цей острів Ілланада, тобто Зміїний острів.
Ізмаїл — турецьке місто, воно не обнесене кам’яною стіною. За милю вище від Ізмаїлу те місце, де турецький султан Осман 1620 року наказав побудувати міст, коли перебував із своїм 600-тисячним військом на Поділлі; те місце на гарматний постріл нижче Облизчі[49]. Вдалося йому захопити лише малий замок супротивника Хотин, що височіє над рікою Дністер, у Волощині[50]. Поляки віддали його тільки після укладення договору з турками, за яким останні мали повернутися до Константинополя. Турки так і вчинили, втративши 80 тисяч воїнів — одних у битвах, інших внаслідок недуг і голоду, який охопив турецьке військо.
Ріка в цьому місці дуже вузька, має не більше 500 чи 600 кроків завширшки, і турки стріляють з луків з одного берега на другий. Нижче від названого моста Дунай розливається широким плесом — найбільший його рукав пливе до Кілії. Як видно з карти, між Рені та Облизчею є два острівці. Паллеко — це острів округлої форми, лежить він між Дунаєм і Чорним морем, має 2 000 кроків. Острів оточений урвищами, вкритий лісом, однак щороку Дунай своїми водами нищить його береги. А крім усього цього, острів ще й має піщаний грунт.
Галац лежить з боку Волощини (волохи є християнами грецького обряду) і розбудований на Дунаї між гирлами двох рік — Серету і Пруту.
На півдні — місто Варна, чорноморський порт у Болгарії. Далі, крім чорноморських веж, розташованих у гирлі каналу за три милі від Константинополя, нема більше ніяких значних місць аж до самої столиці.
ОПИС КРИМУ, АБО ЗЕМЛІ ТАТАРСЬКОЇ
Крим — це великий півострів на Чорному морі, який лежить на південь від Московії. Острів густо заселений татарами — вихідцями з Великої Татарії. Мають свого короля, якого називають ханом. Він підлягає турецькому султанові. Це ті татари, які так часто чинять набіги на Польщу і Московію своїм численним, майже 80-тисячним військом. Вони палять і нищать усе, що тільки стрінуть на своєму шляху, женуть у свій край 50 чи навіть 60 тисяч руських бранців і там продають їх на галери. Бо той татарський люд живе тільки грабунками.