Проспер Мериме – Опис України (страница 5)
ПРО ТЕ, ЯКИМИ РЕМЕСЛАМИ ЗАЙМАЮТЬСЯ КОЗАКИ
Оповівши про доблесть козаків, доречно буде сказати про їхні звичаї і заняття. Майте на увазі, що серед цих козаків взагалі трапляються знавці усіх ремесел, необхідних людині: теслі для будівництва жител і човнів, стельмахи, ковалі, зброярі, кожум’яки, римарі, шевці, бондарі, кравці та інші. Вони дуже добре виготовляють селітру, якої вельми багато на цих землях, і роблять з неї чудовий гарматний порох. Їхні жінки прядуть льон і вовну, роблять з них полотно і тканини для щоденного вжитку. Всі вони добре вміють обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліб, готувати всілякі м’ясні страви, варити пиво, хмільний мед, брагу, оковиту тощо. Нема серед них жодного, незалежно від віку, статі чи становища, хто б не хотів перевершити свого товариша у вмінні пити й гуляти. Нема також серед християнських народів подібного народу, який так мало дбає про завтрашній день.
А взагалі, слід визнати, що всі вони розуміються на багатьох ремеслах, хоча одні вправніші в якомусь фаху, ніж інші; трапляються і такі, що мають більш обширні знання, ніж загал. Одне слово, усі вони досить кмітливі, але саме в тих справах, які вважають для себе корисними й необхідними, головним чином, що пов’язане з їхнім селянським життям.
Із родючих земель вони збирають стільки зерна, що часто не знають, що з ним робити; тим паче, що не мають судноплавних рік, які впадали б у море, за винятком Борисфену, але навігація на ньому припиняється за 50 миль нижче Києва через 13 порогів. Останній з цих порогів віддалений від першого на сім великих миль, або на один день дороги, як це бачимо з карти. Саме ця причина перешкоджає їм везти збіжжя до Константинополя, а звідси і їхні лінощі; вони беруться до роботи лише тоді, коли притискає їх біда чи не мають як купити того, чого потребують. Задля вигоди краще підуть позичити щось у своїх добрих сусідів турків, аніж завдадуть собі труду це добути. З них досить, коли мають щось з’їсти і випити.
Козаки належать до грецької віри, яку називають руською; дуже шанобливо дотримуються релігійних свят і постів, на які в них припадає 8—9 місяців на рік і під час котрих вони не вживають м’ясних страв. У цій формальності вони такі вперті, що переконують один одного, буцімто від цього залежить порятунок їхньої душі. Натомість не думаю, щоб знайшовся на землі народ, який міг би зрівнятися з ними щодо вживання напоїв. Вони ніколи не бувають настільки п’яними, щоб не могли розпочати знову пити. Однак, розуміється, що це буває лише в час дозвілля, бо коли перебувають у військовому поході чи задумують якесь важливе діло, дотримуються надзвичайної тверезості. У них нема нічого простацького, крім одягу. Вони кмітливі і проникливі, дотепні й надзвичайно щедрі, не побиваються за великим багатством, зате дуже люблять свободу, без якої не уявляють собі життя. Задля цього так часто бунтують та повстають проти шляхтичів, бачачи, що їх у чомусь утискають. Таким чином, рідко коли минає сім чи вісім років, щоб вони не бунтували чи не піднімали повстання проти панів. А втім, ці люди недовірливі, зрадливі, підступні, звірятись їм можна лише з великою обережністю. Вони добре загартовані, легко переносять спеку й холод, спрагу й голод, невтомні в битвах, відважні, сміливі, чи, радше, одчайдушні, власним життям не дорожать. Найбільш уміло і майстерно вони б’ються в таборі, під захистом возів[16] (козаки дуже вправно стріляють із рушниць, своєї головної зброї), захищаючи кожен клаптик землі; вміють також воювати на морі, але в сідлі тримаються не найкращим чином. Пригадується мені (сам бачив це), як двісті польських вершників змусили втікати дві тисячі їхніх найкращих воїнів. Однак правда й те, що сотня цих козаків, добре отаборившись, не боїться тисячі поляків чи навіть тисячі татар. Якби верхи вони були такі ж доблесні, як на землі, то, гадаю, були б непереможні. Вони високі на зріст, вправні, енергійні, люблять ходити в гарному одязі; цим особливо хизуються, награбувавши його в своїх сусідів; а звичайно натягають на себе досить жалюгідне вбрання. Вони відзначаються міцним здоров’ям і навіть не хворіють на ту розповсюджену в Польщі недугу, яку лікарі називають plica, бо у хворих сплутується волосся, перетворюючись на якийсь один суцільний жмут; місцеве населення називає цю хворість гостець. Мало хто з козаків умирає від недуги, хіба що у глибокій старості, бо більшість з них гине на полі слави.
РУСЬКА ШЛЯХТА[17]
Їхня небагато чисельна шляхта походить із польської[18] і, здається, почуває сором за те, що вона не католицької віри; повсякчас горнеться до католиків, хоча всі їхні магнати і всі ті, що титулуються князями, вийшли з грецької віри.
ЯКІ ПОВИННОСТІ СЕЛЯН ЩОДО ПАНІВ
Селяни тут надзвичайно бідні, бо мусять тричі на тиждень відбувати панщину своїми кіньми і працею власних рук. Крім того, залежно від розмірів наділу повинні давати відповідну кількість зерна, безліч каплунів, курей, гусей і качок перед Великоднем, Зеленими Святами і на Різдво. До того ж мають возити своєму панові даром дрова та відбувати багато інших робіт, яких не мали б робити. Ще вимагають від них грошових податків, крім того, десятину з баранів, поросят, меду, усіляких плодів, — а щотри роки — й третього волика. Одне слово, селяни змушені віддавати своїм панам усе, що тим лише заманеться вимагати. Не дивно, що цим злидарям у таких тяжких умовах не залишається нічого для себе. Але це ще не все: пани мають безмежну владу не тільки над селянським майном, а й над їхнім життям; такою великою є необмежена свобода польської шляхти (яка живе наче в раю, а селяни наче в чистилищі), що коли селяни потрапляють у ярмо до такого пана, то опиняються у гіршому становищі, ніж каторжанин на галері. Таке рабство є причиною того, що багато селян тікає, а найвідважніші з них подаються на Запоріжжя, яке є місцем притулку козаків на Борисфені. Проживши тут певний час і взявши участь у морському поході, вони стають запорізькими козаками. За рахунок таких селян-утікачів козацькі загони[19] вельми зростають. Нинішнє повстання[20] з усією очевидністю це засвідчує, бо, розбивши поляків, козаки піднялись числом 200 тисяч збройного люду й оволоділи територією більш як 120 миль завдовжки і 60 миль завширшки[21]. Ми забули ще додати, що в мирний час звичним заняттям козаків є полювання і рибальство. Ось що можна сказати взагалі і зокрема про звичаї цього народу.
Отож, аби продовжити нашу попередню розповідь, нагадаємо, що в ті часи, коли давній Київ був у розквіті, морська протока, яка веде повз Константинополь, не була ще відкрита. Існують здогадки, я б навіть сказав, певні докази, що рівнини протилежного берега Борисфену, які тягнуться аж до Московії, були колись затоплені морем. Про це також свідчать якорі та інші предмети, що їх знайдено кілька років тому довкола Лохвиці, на річці Сулі. Більше того, усі міста, що виросли на цих рівнинах, видаються зовсім новими будовами, зведеними тут лише кілька сот років тому. Я зацікавився дослідженнями історії Русі, аби дізнатися що-небудь про давні часи цього краю, але все надаремно; опитавши кількох їхніх найосвіченіших учених, я дізнався тільки те, що довгі й безперервні війни, які спустошували з краю у край їхні землі, не помилували також і їхніх бібліотек, які нищилися від самого початку пожежами. Пригадували собі, однак, давні перекази, згідно з якими море, як ми вже сказали, колись вкривало ці рівнини, і що відтоді могло минути зо дві тисячі років. А також, що приблизно 900 років тому стародавній Київ був повністю знищений, залишились тільки два храми, про які ми перед тим згадували. Наводять ще один переконливий доказ того, що колись море розливалося до самої Московії: залишки всіх давніх фортець та споруд у цій місцевості є на підвищеннях і на найбільш високих горах, і жодна з них не лежить на рівнинній місцевості. З цього можна допускати, що в давні часи цей край був залитий водою. Додамо ще й те, що поміж цими руїнами знайшли пивниці, заповнені мідними монетами з таким зображенням[22].
Як би там не було, скажу лишень, що вся рівнина, яка простягається від Борисфену до Московії, а навіть і далі, є місцевістю низинною і піщаною, за винятком ріки Сули в північному напрямі, а також Ворскли і Псла. Та це краще можна побачити на карті. Можна також зауважити, що течія у них дуже повільна, ніби стояча. А якщо порівняти це із стрімким і швидким рухом вод морського каналу, які, омиваючи Константинополь, линуть до моря Білого[23], неважко уявити, що ці місцевості були колись затоплені морем.
Продовжимо опис нашого Борисфену, і скажемо, що за милю вище Києва, з протилежного боку, в Борисфен впадає річка Десна, яка витікає неподалік міста Москви і має завдовжки понад сто миль.[24]
За півмилі нижче Києва видно село Печерськ[25], у якому є великий монастир — резиденція митрополита чи патріарха[26]. Біля підніжжя гори, неподалік від монастиря, є багато печер, схожих на шахтні, заповнених численними тілами, що зберігаються тут уже понад півтори тисячі років на зразок єгипетських мумій. Кажуть, що перші християни-пустельники вирили ці підземні сховища, аби потайки молитися своєму богові, і тут спокійно переховувались під час переслідувань язичників. Тут показують мощі якогось святого Іоана, який по пояс перебуває в землі. Тутешні ченці розповідали мені, що святий Іоан, передчуваючи наближення своєї останньої години, викопав для себе могилу, але не в довжину, як це звичайно робиться, а в глибину. А коли настав його смертний час, до якого він заздалегідь приготувався, попрощавшись із своїми братчиками-ченцями, святий Іоан опустився в могилу. З милосердя Всевишнього він заглибився у неї не більше як по пояс, хоча яма була значно глибшою. Можна тут побачити якусь Єлену, яка в них у великій пошані[27], залізні ланцюги, якими диявол катував святого Антонія і котрі мають властивість зцілювати біснуватих. Також є три мироточиві голови в чашах, з яких щодня виходить миро, що виліковує від багатьох хвороб.