Проспер Мериме – Опис України (страница 1)
«ОТ ДЕ, ЛЮДЕ, НАША СЛАВА…»
Більше двохсот років розділяє унікальні праці про українське козацтво — «Опис України» (1650) Гійома Левассера де Боплана і «Українські козаки та їхні останні гетьмани» (1854) Проспера Меріме.
Перша з’явилася в той час, коли на Україні клекотала національно-визвольна боротьба під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, а на сторінках західноєвропейських газет друкувалися інколи суперечливі повідомлення про події в далекому загадковому краї.
Книга безпосереднього свідка воєнних подій на Україні інженера та картографа Г. Л. де Боплана (1600—1673) впродовж багатьох десятиліть, як і «Історія війни проти Польщі» П’єра Шевальє, була єдиним авторитетним науковим джерелом, до якого не раз зверталися дослідники минувшини України. 1660 року друге видання твору Боплана рекламується на сторінках газети «Mercure de France» під рубрикою «Цікаві книги» як видання, «що його слід читати нині, коли йде війна на Україні»; через два роки «Journal des Savants» називає «Опис України» «корисною книгою, що трактує цікаві і не відомі досі речі». Працю Боплана читають учені Блонд, Буйо, Гассенді, Гензіус, Дюпуї — засновники і перші члени Французької Академії. Дослідники стверджують, що це видання зустрічалося в книгозбірнях поважних науковців та видатних політичних діячів Франції — вчених Босюе і Декарта, короля Людовіка XIV та його міністра закордонних справ, Вольтера і Фуке, імператора Наполеона та вченого Елізе Реклю, коли той на вигнанні «готував свій велетенський твір, де так добре описав Україну».
Посилання на твір та карти Боплана — це неодмінний компонент багатьох історичних та наукових праць, особливо тих, у яких йдеться про визвольну війну українського народу проти польської шляхти, про життя запорізьких козаків та українського селянства.
До першого російського видання «Опису України» (1832) звертався Дмитро Яворницький, автор монументальної «Історії запорізьких козаків», коли працював над розділами, в яких ішлося про гідрографію, флору та фауну запорізького краю. Вчений цитує великі уривки про навалу саранчі, дошкульні морози на Україні, опираючись на свідчення Боплана. Він називає їх «цікавими описами», а про їх автора каже, що той є «балакучим, хоч не завжди точним і правдивим».
Уважним читачем праці французького інженера був Михайло Драгоманов. Він студіював руанське видання 1660 року і в своєму дослідженні «Козаки» (Львів, 1906) назвав цю книгу цінним твором. Окремі фрагменти з «Опису України» видатний учений використав у праці «Про українських козаків, татар та турків», уперше надрукованій у 1876 році в Києві. У розділі «Про українських козаків» Михайло Драгоманов виклав ті фрагменти Бопланової праці, у яких розповідалося про напади турецьких галер на козацькі човни, а також про уміння запорожців атакувати кораблі бусурманів. Це були перші спроби передати українською мовою текст «Опису України», який на той час уже перекладався англійською, німецькою, польською і російською мовами.
Уривки з книги Боплана подавав у своєму дослідженні «Культурные переживания» («Киевская старина», 1890) український вчений-етнограф Микола Сумцов — зокрема про нашестя саранчі.
«Основним джерелом пізнання комунікаційної сітки XVII в.» визнавав карти Г. Л. де Боплана відомий історик Іван Крип’якевич, який широко використав 12 карт французького інженера та уривки з його праці у розділі «Українські дороги в половині XVII в.» своєї «Студії над державою Богдана Хмельницького» (ЗНТШ, T. CXLIV—CXLV. С. 125—140).
Книга Боплана привернула увагу багатьох письменників. Її, безперечно, знав Т. Г. Шевченко. Дослідники творчості Миколи Гоголя зазначають, що письменник широко використовував літописи та історичні твори, зокрема книгу Боплана, коли працював над першим варіантом повісті «Тарас Бульба»; згодом автор підсилив фольклорну основу твору, звернувшись до українських народних дум та пісень. Відомо, що серед статей і нотаток М. Гоголя збереглися «Заметки при чтении «Описання Украины» Г. Боплана». Варто зазначити, що у сценарії документального фільму «М. Гоголь» (1946) письменник Юрій Яновський показує на робочому столі Миколи Гоголя працю французького інженера поряд з іншими історичними документами.
Екзотичну постать Боплана зустрічаємо в романі Михайла Старицького «Богдан Хмельницький». Про використання «Опису України» як джерела для ознайомлення читача з «типовими особливостями епохи, ситуації, особистостей» писала 1890 р. на сторінках «Киевской старины» О. Рогова, авторка повісті «Син гетьмана». Того ж року цей твір письменниці друкувався в «Киевской старине».
Та, мабуть, найповніше використав постать Боплана у химерному романі «Козацькому роду — нема переводу» Олександр Ільченко. Розмовляючи з Пилипом (Філіпом Сганарелем), небожем Боплана, козак Мамай бачить, що той загортає у червоний шмат шовку три-чотири книжки. «Що там у тебе?» — спитав Мамай. «П’єра Корнеля «Сід», Сореля «Франсіон», український словник вашого Памви Беринди та книга одного француза «Опис України»…
І він простяг Мамаєві ту книгу, «Опис України», видану в Руані.
Мамай схопив її, присунувся до вогнища, де закипав куліш, але побачити нічого вже не міг і, пригорнувши ту книжку до серця, сидів і мовчав.
Мамай дивився на молодика, котрий так дуже схожий був на самого Боплана: чи не син? — і йому хотілося спитати, але зараз не мав сили говорити, бо охопили мислі про давнє побратимство з тим французьким дворянином, непосидючим нормандцем, інженером-будівником, що прожив на Україні років сімнадцять-вісімнадцять, вивчаючи, спостерігаючи, складаючи перші докладні карти просторів України, записуючи й змальовуючи те, що бачив у нашій козацькій стороні, яка за кільканадцять літ прикипіла до щирого серця французові.
Але… той веселий і моторний руанець був вірним слугою не народові нашому, а польським королям, будував на Вкраїні фортеці, котрі мали захистити володарів Польщі не тільки від наскоків кримчаків та ногайців, а й від повстань народу українського, який раз по раз намагався скинути шляхетське ярмо, — від небезпечного сусідства Січі Запорізької, що про неї слава йшла по всій Європі».
Використовуючи право на вигадку і фантазію в цьому химерному романі, письменник розповідає про небожа Боплана, сина його рідної сестри, доля якого переплелася з українською дівчиною Кармелою Подолянкою: «…його рідний дядечко, Гійом де Боплан, незадовго до скону свого мав намір повернутися на Вкраїну і хотів Філіппа, небожа, взяти з собою туди, і вчив його цієї милозвучної мови».
Письменник ще кілька разів звертається до тієї колоритної постаті. Боплан виступає в творі центральною фігурою: ця людина не лише збудувала дві фортеці, що замикали виходи з Калинової Долини, «в якій затишно лежало місто Мирослав, хутори, села, поле, сади, городи, діброви та гаї», але й подарувала козаку Мамаєві «малюнок великого і преславного полкового міста, нареченого од віків Мирославом».
З поданих уривків бачимо, що О. Ільченко в цьому романі використав звернення Боплана до Яна II Казимира, яким французький інженер сподівався привернути увагу короля до своєї праці, зокрема до карт, і одержати обіцяну попереднім королем грошову винагороду.
Чи залишив Г. Л. де Боплан ще якісь матеріали про нашу землю, крім свого «Опису України» та славнозвісних карт? Цього поки що не знаємо. Однак інтригує примітка, яку подав у своїх поясненнях до російського перекладу видання праці Боплана 1901 року професор Київського університету В. К. Ляскоронський: «Лейпцігський книгар Гирземан повідомив, що до Бопланового «Опису» було додано тогочасний манускрипт «discours de cosaques» («словник козаків»). Ось що він каже про той манускрипт: «У кінці цього рідкісного видання є рукопис обсягом 37 сторінок. Останній за своєю мовою відноситься, здається, до 1600—1650 років і, очевидно, складений і написаний Бопланом. У «Мандрівках по Росії» Аделунга я не знаходжу про це згадки; він, певно, зберігся в першому виданні твору «Екслібрис мадам де ля Борд» (див. «Каталог Карла Гирземана»). На жаль, ми не мали змоги бачити ту цікаву працю».
Нова хвиля зацікавлення працею Боплана припадає на 10—20-ті роки нашого століття. Саме в 1913 році в журналі «Ілюстрована Україна» (ч. 8) подавалися невеликі фрагменти з «Опису України» під назвою «Великодні звичаї в давніх часах». Перекладач уривку, що сховався за криптонімом К., вмістив коротку довідку про французького інженера, в якій називав його книжку «славною працею». Цінний матеріал для пізнання постаті Боплана знаходимо в статті українського історика і літературознавця Ілька Борщака, написаній з нагоди 250-ї річниці з дня смерті автора «Опису України». З неї довідуємося, що, покинувши Україну, Боплан якийсь час проживав у Гданську, де займався гравіюванням карти України. Там же ж спілкувався із славнозвісним астрономом Говеліусом — йому згодом надіслав книжку, «яка трактує про найшляхетніші і найвизначніші речі українських земель»[1]. З дослідження Ілька Борщака дізнаємось, що він (Борщак) «закінчує… переклад Боплана на українську мову». На жаль, ми досі не знаємо, чи вдалося вченому завершити і надрукувати свій переклад «Опису України».