Луиза Пенни – Фатальне благословення (страница 68)

— Але ж останні слова — то цитата, чи не так? — дорікнув йому Бовуар.　

— Боюся, що так. «Небесний гончак»[150]. І, можливо, так воно й було. Вона навчила мене, що словом можна ранити, іноді навіть убити. А іноді зцілити.　

Вони підійшли до дверей, подзвонили, і їм відчинили.　

— Мсьє Лайон, — сказав Бовуар, переступаючи поріг. — Нам треба поговорити.　

Ґамаш опустився на коліна біля Крі. Фіолетовий купальник перетискав її руки й ноги.　

— Хто про неї подбає? — непокоївся Лайон. — Із нею буде все гаразд без мене?　

Бовуар ледь не запитав його, чому він раптом про це турбується. Хіба не видно, до чого її довело життя з ним? Гірше вже не буде, лише краще. Але побачивши покірний, наляканий, розчавлений вираз обличчя Лайона, Бовуар прикусив язика.　

— Не хвилюйтеся, — сказав Ґамаш, повільно випростуючись. — Про неї подбають.　

— Я повинен був зупинити Сісі раніше. Не доводити до цього. Дружина ненавиділа Крі із самого народження. Я кілька разів намагався поговорити із Сісі. — Лайон подивився на Ґамаша, благаючи про розуміння. — Але не зміг.　

Усі троє поглянули на Крі, що сиділа на краю ліжка. Кругом були розкидані цукерки й обгортки. Складалося враження, ніби кімнатою нещодавно пролетів шоколадний буревій. Вона — кінець родоводу, подумав Ґамаш, останнє сховище всіх страхів і фантазій своєї матері та бабусі. їхнє творіння. На кшталт монстра Франкенштейна. Клаптева ковдра з їхніх власних жахів.　

Старший інспектор Ґамаш узяв дівчинку за руку й зазирнув у її порожні очі.　

— Крі, чому ти вбила свою матір?　

Крі лежала на пляжі й відчувала, як гаряче сонце вкриває засмагою її обличчя і струнке, легке тіло. Хлопець　

простягнув до неї руки, узяв її долоні у свої й лагідно зазирнув їй в очі. Його молоде тіло сяяло, наче просвітлене. Він притягнув її до себе, ніжно поцілував і обійняв.　

— Я кохаю тебе, Крі, — прошепотів він. — Про таку, як ти, можна лише мріяти. Ти навіть не уявляєш, яка ти гарна, талановита, розумна. Ти найпрекрасніша дівчина у світі. Заспівай для мене, будь ласка.　

І Крі заспівала. Заспівала на повний голос. Юнак пригорнувся до неї, щасливо зітхнув і усміхнувся від захвату.　

— Я ніколи не покину тебе, Крі. І ніколи нікому не дозволю знову завдати тобі болю.　

І вона повірила йому.　

Розділ тридцять восьмий

Не встигли Ґамаш і Рейн-Марі постукати, як двері відчинилися.　

— Ми чекали на вас, — сказав Пітер.　

— Брехня! — вигукнула Рут зсередини затишного котеджу. — Ми вже почали пити і їсти без вас.　

— Насправді, вона це робить безперервно, — прошепотів Пітер.　

— Я все чую! — вигукнула Рут. — Те, що це правда, не робить твої слова менш образливими.　

— Bonne année[151], — промовила Клара, цілуючи Ґамашів в обидві щоки й забираючи їхні пальта. Це була її перша зустріч із дружиною старшого інспектора. Рейн-Марі виявилася саме такою, якою Клара її собі уявляла. Усміхнена, привітна, мила й елегантна у зручній, пошитій на замовлення, спідниці та сорочці, у светрі з верблюжої вовни та шовковому шалику. Ґамаш був у твідовому піджаку, краватці та фланелевих штанах. Одяг сидів на ньому ідеально, і носив він його з недбалою елегантністю.　

— З Новим роком! — Рейн-Марі усміхнулася. Її представили Олів’є і Ґабрі, Мирні і Рут.　

— Як там Матінка та Кей? — запитав Пітер, ведучи їх до вітальні.　

— Одужують, — відповів Ґамаш. — Усе ще дуже слабкі і без Ем почуваються кинутими напризволяще.　

— Усе це неймовірно, — зауважив Олів’є, вмощуючись на підлокітнику крісла Ґабрі.　

У каміні потріскував вогонь, а на піаніно стояла таця з напоями. Різдвяна ялинка робила завжди затишну кімнату ще безтурботнішою.　

— Устриці на піаніно, подалі від Люсі, — пояснила Клара. — Тільки в Морров може бути собака, який обожнює устриці!　

— Ми помітили бочку, коли заходили, — зізналася Рейн-Марі, згадуючи дерев’яну бочку, повну устриць, що стояла на снігу біля вхідних дверей будинку Морров. Вона не бачила таких багато років, із часів свого власного сільського дитинства. Бочки з устрицями на Новий рік. Квебекська традиція.　

Поклавши на тарілки устриці, злегка змащені маслом тоненькі скибочки житнього хліба та кілька дольок лимона, вони приєдналися до компанії, що розташувалася біля каміна.　

— А що Крі? — запитала Клара, вмощуючись поруч із Пітером.　

— Вона у психіатричній лікарні. Ще довго не зможе постати перед судом, якщо взагалі колись постане, — відказав Ґамаш.　

— Звідки ви дізналися, що вона вбила свою матір? — запитала Мирна.　

— Я вважав, що вбивство організували три жінки, — зізнався Ґамаш, попиваючи вино. — Вони обвели мене навколо пальця. Але потім я згадав ті чобітки зі шкіри тюленят.　

— Зловісні, — сказала Рут, відсьорбнувши з бокалу.　

— У своєму листі Емілі написала про ніацин, антифриз, пускові кабелі. Але вона забула про одну важливу річ. — Усі уважно слухали Ґамаша. — Якби вони зробили все те, про що йшлося в листі, Сісі була б досі жива. Емілі не згадувала про черевики. Але Сісі мала взутися в інуїтські муклуки з металевими шипами. Вони були ключем до цього вбивства. Учора я розповів про них Емілі, і це викликало в ній огиду. Ба більше, вона була здивована. Вона чула, як Сісі цокотіла стежкою після різдвяної служби, але не бачила її. Вона й гадки не мала, що викликало той звук.　

— Ніхто з нас не зрозумів, — сказала Клара. — Сісі нагадала мені монстра на пазуристих лапах. — Поки вона слухала Ґамаша, у її голові крутилися знайомі слова: «Зазнавши страждань, смутку, крові та смерті, лежить запечатаний у холодному камені». За іронією долі, це були рядки зі старого різдвяного гімну «Ми три мудреці».　

— Я зрозумів, що жінки не могли вбити Сісі. Проте вони знали, хто це зробив, — сказав Ґамаш. Усі присутні, навіть Люсі, завмерли, не відриваючи від нього очей. — Матінка розповіла нам усе. Кей назвала нам лише своє ім’я, звання та реєстраційний номер, який насправді виявився її номером телефону. Ми не змогли витягнути з неї прямої відповіді.　

Ґабрі повернувся до Рейн-Марі.　

Я теж не даю йому прямих відповідей.　І не варто, mon beau Gabri,[152] — промовила Рейн-Марі.　За словами Матінки, Кей усе бачила, а те, що не бачила, вони з’ясували пізніше. Наприклад, вони не бачили, як Крі підсипала ніацин в чай Сісі. Але вони бачили, як дівчинка розлила за стільцем рідину для омивання скла. І Емілі помітила, як вона крутилася біля вантажівки Біллі Вільямса. Спочатку все це нічого не означало, але коли на очах Кей Крі навмисно нахилила　стілець і під’єднала до нього пускові кабелі, це розпалило її цікавість, хоча вбивства вона не очікувала. Звісно, уся увага Сісі була зосереджена на подіях на льодовому майданчику, та коли вона схопила стілець і її вдарило струмом, Кей одразу збагнула, що сталося. Зрештою, вона все своє життя пропрацювала на лісозаготівлі. Вона розумілася на генераторах і кабелях. Перш ніж допомогти Сісі, Кей відчепила дроти й відкинула їх убік. У метушні їх затоптали в сніг. Поки ви всі були зайняті Сісі, Кей почала змотувати кабель. Ем побачила це й запитала, що вона робить. Кей не мала часу на довгі балачки, лише сказала, що їй потрібно віднести пусковий кабель назад до вантажівки Біллі. Емілі нічого не запідозрила.　

— Отже, вони знали, що Крі вбила свою матір, — сказала Мирна. — Але чи знали вони, що й Сісі вбила власну матір?　

— Ні. Не знали, доки днями я не розповів про це Ем. Ні, смерть Сісі не мала нічого спільного з її убивством власної матері. У всякому разі, не в загальному сенсі. А Матінка, напевно, сказала б, що то карма.　

— Я б теж так сказала, — промовила Клара.　

— Крі вбила свою матір із метою самозахисту. Вона не змогла далі терпіти біль. Таке іноді трапляється з дітьми. Вони вбивають або себе, або своїх кривдників. Емілі говорила про оманливість Крі, хоча й не в сенсі підступності. Вона мала на увазі, що Крі здавалася ніякою, без іскри таланту. Але насправді була іншою.　

— Ми чули, як вона співала на Святвечір, — сказав Олів’є. — Це було божественно.　

Усі закивали.　

— А ще вона відмінно вчилася. Дуже кмітлива, особливо в природничих науках. А останні кілька років　вона відповідала за освітлення сцени на шкільних виставах.　

— Доручення для невдах, — констатувала Рут. — Я теж відповідала за освітлення.　

— Цьогоріч вони вивчали, серед іншого, вітаміни та мінерали. Комплекс вітамінів групи В. Ніацин. Вона блискуче здала семестровий іспит. Крі була озброєна всіма необхідними знаннями, щоб убити свою матір.　

— Можливо, її привабила ідея страти на електричному стільці? — припустила Мирна.　

— Можливо. Навряд чи ми колись дізнаємося. Вона фактично в катонічному ступорі.　

— Отже, ви знали, що то були не Три Грації, але як ви здогадалися, що вбивцею була Крі? — запитав Пітер.　

— Чобітки Сісі. Про них знали лише двоє людей. Річард і Крі. Мені хотілося вірити, що це зробив Річард. Зрештою, він був ідеальним підозрюваним.　

— Чому ви так говорите? — Мирна здавалася ніби ображеною, чим одразу заінтригувала всіх присутніх. — Він заходив сьогодні до крамниці й дещо приніс. — Вона потягнулася до своєї сумочки і витягла звичайну на вигляд легку рукавичку. — Це просто фантастика. Ось, дай мені! — Вона махнула рукою в бік розгорнутої книжки у твердій палітурці. Потім вона надягла рукавичку і взяла книжку в руку. — Погляньте. Її легко тримати. Він щось зробив із рукавичкою, якось зміцнив її. Коли ти вдягаєш її, тверда обкладинка раптом здається навіть легшою, ніж м’яка.