Луиза Пенни – Фатальне благословення (страница 58)
І він обманом змусив її розповісти йому про дядька Сода. Зрадити батька. Свою сім’ю. Тепер він знав усе. Тепер він знав напевно, що вона того не варта.
Бісів Ґамаш!
— Напевне, це був підпал, — припустив Бовуар, запихаючись яєчнею. Він зголоднів.
— Рут так не думає, — зауважив Ґамаш, намазуючи на круасан полуничний джем і сьорбаючи міцну гарячу каву. Вони сиділи в їдальні готелю — теплій, затишній кімнаті з величезним каміном і вікном із краєвидом на ліси та гори, хоча зараз їх і не видно було за сильним снігопадом.
Після минулої ночі обидва розмовляли пошепки: їхні горлянки боліли від диму і криків на морозному повітрі.
Ґабрі мав жахливий вигляд, тож Олів’є зачинив бістро і збирався відкрити лише на обід.
— Сьогодні вранці їстимете те, що є. Ніяких індивідуальних замовлень, — буркнув Ґабрі, щойно вони з’явилися. Згодом він подав їм вишуканий сніданок із яєчні, маринованої в кленовому сиропі й запеченої корейки та французьких тостів. І масляні круасани, щойно з печі. — На щастя для вас, коли у мене стрес, я йду на кухню й готую. Оце так ніч! Яка трагедія!
Після того як Ґабрі пішов, Бовуар повернувся до старшого інспектора.
— Що ви маєте на увазі, кажучи, ніби, на її думку, це не був підпал? А що ще це могло бути? Головний підозрюваний, щонайменше свідок у справі про вбивство, гине у пожежі, і це не вбивство?
— Вона каже, що сусідка бачила полум’я, яке виривалося з димаря.
— І що? Полум’я виривалося звідусіль. Воно виривалося ледь не з моєї дупи!
— Сусідка вважає, що це був нещасний випадок, у димоході загорілася сажа. Зачекаємо. Зараз приїде пожежний інспектор. До вечора ми отримаємо звіт. Іноді сигара — це просто сигара, Жане Гі.
— А коли вона спалахує? Ні, сер. Це був підпал. Сола Петрова вбили.
Решта дня минула, як у сповільненій зйомці: усі оговтувалися від пожежі й чекали на результати розслідування пожежного інспектора. Лем’є з’ясував, що найближчою родичкою Сола Петрова була його сестра у Квебеку. До неї відправили агента, щоб повідомити новину й зібрати більше інформації.
Після сніданку Бовуар ходив від хати до хати, торуючи шлях крізь кучугури пухнастого сніг, що доходили йому до колін. Він опитував сільських мешканців у надії знайти когось, хто знав жінку з прізвищем на букву «Л», яка жила в цій місцевості сорок п’ять років тому. Лем’є шукав у парафіяльних записах.
День був тихий, майже сонний. Виснаженість і товстий шар снігу сповільнювали плин життя. Ґамаш сидів за своїм столом. Позаду нього пожежники-добровольці мили пожежну машину та приводили до ладу своє спорядження. Він закинув ноги на стіл, заплющив очі, склав руки на животі і зрештою задрімав.
«Вона того не варта».
Ґамаш злякано прокинувся. У голові дзвенів голос Бовуара, сповнений паніки, і він знову відчув запах диму. Старший інспектор опустив ноги на підлогу, його серце калатало. Волонтери досі неквапливо працювали на своїй половині просторого приміщення, в імпровізованому оперативному штабі Ґамаш залишився сам. Він ненадовго уявив, як він приєднується до волонтерів, переїжджає до Трьох Сосен, купує один зі старих сільських будинків. І чіпляє вивіску:
Але тут старший інспектор помітив, що він не сам. Біля терміналу тихенько сиділа агентка Ніколь. Він на мить засумнівався в розсудливості своїх намірів. Чи не зібрався він зараз утнути велику дурницю?
Ґамаш підвівся й підійшов до Ніколь.
— У розпал пожежі, коли ми намагалися врятувати вас… — Він сів, змушуючи її подивитися йому в очі. Ніколь була бліда, і від неї несло димом, ніби він просочився їй під шкіру. Її одяг був погано припасований і брудний: масна пляма на лацкані, темні плями на манжетах. Погано підстрижене волосся лізло в очі. Йому хотілося дати їй свою кредитну картку й звеліти купити гарний одяг. І своєю великою, втомленою рукою відкинути тьмяне волосся з її сердитих очей. Але він, звісно, цього не зробив. — …прозвучала одна фраза. Я підозрюю, що ви її почули. Один із нас крикнув: «Вона того не варта».
Агентка Ніколь дивилася на нього прямо, її обличчя було сповнене гіркоти.
Ґамаш не відводив очей.
— Вибачте, — сказав він. — Настав час правди, для нас обох.
Ґамаш розповів, що в нього на думці. Ніколь вислухала. Він виклав їй свій план і попросив тримати його в таємниці. Вона погодилася. Агентка звернула увагу на два моменти. По-перше, він, напевне, розумніший, ніж вона думала. По-друге, він іде на дно. Коли Ґамаш пішов, вона дістала мобільний телефон. Вона говорила швидко й обачливо оглядалася.
— Я вирішила розповісти йому про дядька Сода, — прошепотіла вона. — Я знаю, знаю. Цього не було в плані. Так, сер. Але на те була причина, таке рішення мені довелося ухвалити в останній момент, — збрехала Іветт Ніколь. Вона не могла визнати, що у вразливий момент усе вибовкала. Він би подумав, що вона слабка. — Так, це був ризик, я згодна. Я боялася, що він сприйме це неправильно, але гадаю, мій задум спрацював. Схоже, моя історія його зворушила. — Принаймні ця частина була правдою. Потім вона розповіла все, що сказав їй Ґамаш.
До кінця дня випало більше ніж вісім дюймів сипкого снігу. Гарних сніговиків не зліпиш, а от снігові ангели з нього виходили чудові: Ґамаш бачив, як діти падали на пухкий білий сніг і махали руками й ногами, наче крилами.
Пожежний інспектор щойно пішов.
Звичайно, на офіційний звіт треба було почекати, але, за попереднім висновком, причиною пожежі був креозот.
— Отже, хтось підпалив креозот і вбив Петрова, — сказав Бовуар.
— Саме так, — підтвердив пожежний інспектор. — Тільки креозот підпалив сам Петров.
— Що?
— Запалюючи того дня камін, Петров фактично вбивав себе, хоча й не усвідомлював цього. Креозот — це природна речовина. Його отримують із деревини, що недостатньо просохла. Підозрюю, що димохід не чистили багато років, а деревина була сира, тож… — Інспектор підніс руки до стелі, указуючи на неминуче й аж ніяк не рідкісне явище.
Сол Петров чиркнув сірником, який зрештою вбив його.
Отже, то був нещасний випадок.
Старший інспектор визирнув у вікно. Пожежний інспектор змітав сніг зі свого пікапа. Сонце вже зайшло, й у світлі різдвяних прикрас Ґамаш бачив, як селяни розчищали свої доріжки та під’їзні шляхи, відкидаючи купки снігу, що здіймалися в повітря, наче маленькі буревії. На сільській луці Рут Зардо, перш ніж опуститися на свою лавку, кілька разів ударила по ній ціпком, щоб струсити сніг.
Напевне, п’ята година, подумав Ґамаш і перевірив годинник, потім підняв трубку й набрав номер агентки Лакост. Вона була в лабораторії поліції Квебеку, чекала на результати щодо кулона та кулі
— Це Ґамаш.
— Яв авто, майже на місці, шефе. Ви не повірите, що вони знайшли.
За пів години команда знову зібралася в оперативному штабі.
— Погляньте. — Лакост передала звіт Ґамашу, який надів свої напівкруглі окуляри й почав читати. — Я вирішила привезти його, замість того, щоб усе переповідати. Подумала, що ви маєте побачити це на власні очі.
Ґамаш зосереджено звів брови, ніби намагався прочитати документ маловідомою мовою.
— Що там? — не міг витерпіти Бовуар, простягаючи руку, щоб забрати папери. Але Ґамаш не віддавав їх. Натомість він продовжував вдивлятися в них, перегортаючи сторінку за сторінкою вперед, а потім назад. Нарешті він поглянув на всіх поверх окулярів. Його глибокі карі очі видавали збентеженість і занепокоєння. Наче уві сні він передав сторінки Бовуару, який вихопив їх і почав читати.
— Але ж це маячня, — сказав він за хвилину, пробігши очима інформацію. — Це не має сенсу. Хто проводив експертизу? — Він поглянув на підпис внизу. — Усе одно, напевне, у нього був не дуже вдалий день, — буркнув Бовуар.
— Я теж так подумала, — промовила Лакост, насолоджуючись виразом їхніх облич. Вона мала на обміркування результатів півтори години, поки їхала з Монреалю. — Я змусила його перевірити все ще раз. Ось чому я запізнилася.
Папери обійшли кімнату і нарешті дісталися до агентки Ніколь.
Ґамаш забрав звіт і акуратно поклав перед собою. У кімнаті запанувала тиша: усі думали. У дров’яній печі потріскував вогонь. Закипіла кава, наповнюючи повітря ароматною парою. Лакост підвелася й налила собі чашку.
— Як ти гадаєш, що це означає? — запитав її Ґамаш.
— Це означає, що Крі більше нічого не загрожує.
— Продовжуй. — Ґамаш нахилився вперед і поклав лікті на стіл.
— Це означає, що ми з’ясували, хто вбив Ел, і ця людина не становить загрози для Крі, — сказала Лакост, спостерігаючи за обличчями колег.
Вона бачила, що Ґамаш її розумів, хоча й був на крок позаду. Бовуар слухав, але ніяк не міг втямити суть, а Лем’є та Ніколь остаточно розгубилися.
— Про що ви говорите? — нетерпляче запитав Бовуар. — Генетичні тести однозначні: Ел була матір’ю Сісі. Ми дізналися це зі зразків крові, узятих під час розтину. — Він постукав по звіту, що лежав перед Ґамашем.
— Тут є дещо цікавіше, — зауважив Ґамаш. Він вийняв зі звіту один із аркушів і простягнув його Бовуару. Поглянь.
Бовуар узяв аркуш і прочитав його ще раз. Тут були результати експертизи кулона. Кров на кулоні з орлом належала Ел, але вони вже знали це. Він подивився на наступний абзац. Той, що описував кров на шкіряному ремінці. Та сама група крові, авжеж. Ля-ля-ля… Потім він зупинився. Та сама група, але не та сама кров. На ремінці була кров не Ел. То була кров Сісі де Пуатьє. Але як вона туди потрапила?