Луиза Пенни – Фатальне благословення (страница 59)

Він подивився на Ґамаша, який сидів за своїм столом, схопив папку, що лежала перед старшим інспектором, і повернувся. Розгорнув папку, пробігся очима по кількох сторінках, потім сповільнився і став читати уважніше.　

— Ось. Ви це мали на увазі? — Він передав звіт про розтин тіла Сісі агентці Лакост. Та переглянула вказану ним частину і, усміхаючись, кивнула.　

— Зрозумів.　

Ґамаш відкинувся на спинку стільця й глибоко зітхнув.　

— Крі не загрожує небезпека від людини, яка вбила Ел, тому що ця людина вже мертва.　

— Фотограф, — припустив Лем’є.　

— Ні, — заперечила Лакост. — Сісі де Пуатьє. Вона вбила власну матір. Це єдиний логічний висновок. Сісі рвонула кулон із шиї матері і зламала його. На потилиці в Ел залишився синець, але й Сісі порізала руку. Долоню. Бачиш тут, у звіті про розтин Сісі? Її долоні були обпечені, але коронер згадує про ще одну рану, частково загоєну, під опіком. Сісі вбила свою матір, потім забрала з її мертвої руки підвіску й викинула в смітник.　

— Тоді хто викинув відеокасету та кулю лі біен? — запитав Бовуар.　

— Та сама Сісі. На кулі лі біен було виявлено три види відбитків пальців: Пітера і Клари Морров та Сісі.　

— Але вони й мали там бути, — не вгамовувався Бовуар. — Куля належала їй. Більше ніхто не бачив її, не кажучи вже про те, щоб торкатися.　

— Але якби хтось інший украв кулю, а потім викинув, — міркував Ґамаш, — був би четвертий вид відбитків.　

— Навіщо Сісі викидати кулю лі біен? — запитав Лем’є.　

— Можу лише здогадуватися, — відповіла Лакост, — але думаю, усе через почуття провини. У її будинку було дві речі, які нагадували їй про матір. Касета з фільмом «Лев узимку» та куля лі біен. Я вважаю, що це ніякі не докази. Думаю, вона викинула їх, бо не могла їх бачити.　

— Але навіщо викидати касету в смітник, а кулю лі біен — аж на звалище?　

— Не знаю, — зізналася Лакост. — Можливо, вона робила це в різні дні. Можливо, відеокасету вона викинула разом із кулоном, а викинути кулю лі біен ніяк не наважувалася.　

— Куля мала для неї більшу цінність, — погодився Ґамаш. — Так, вона довго не наважувалася її знищити. Ця різдвяна прикраса стала символом її сім’ї, її філософії, її мрій. Напевно, тому вона не змогла змусити себе просто викинути її й обережно поклала на смітнику.　

— Сісі вбила власну матір, — повторив Бовуар. — Навіщо?　

— Через гроші, — припустила Лакост, яка мала час на роздуми. — Вона збиралася зустрітися з американськими покупцями, сподіваючись продати їм свою філософію. Вона продала б лі біен і заробила купу грошей.　

— Але то, мабуть, була лише її фантазія, — зауважив Лем’є.　

— Можливо, але поки вона в це вірила, більше нічого не мало значення. Угода з американцями щодо лі біен вирішувала все.　

— А потім з’являється п’яна торбешниця, яка виявляється її матір’ю, — кивнув Ґамаш, — і ретельно вибудувана філософія життя Сісі опиняється під загрозою. Щось мало померти: або її мрія, або її мати. Для неї вибір був очевидним. — Ґамаш поглянув на скриньку, яку тримав у руках, і вкотре перевернув її.　

В KLM.　

Навіщо Ел збирала ці букви? Він відкрив скриньку, і провів вказівним пальцем по вирізаних великих літерах. С, В, К, L і М.　

Ґамаш повільно закрив скриньку й поставив її на стіл, дивлячись перед собою в порожнечу. Потім підвівся й закрокував кімнатою. Опустивши голову й заклавши за спину руки, він проходив коло за колом, рухаючись розміреним, неквапливим кроком.　

За кілька хвилин він зупинився.　

Він отримав відповідь.　

Розділ тридцять третій

— Мадам Лонґпре! — Підвівшись, старший інспектор вклонився тендітній жінці, що стояла перед ним.　

— Мсьє Ґамаш! — Вона злегка кивнула й сіла на стілець, який він підсунув.　

— Що вам замовити?　

— Еспресо, s’il vous plaît.　

Вони удвох сиділи в бістро за столиком трохи збоку від каміна. Була десята ранку наступного дня. Село накрив снігопад. Це було одне з не дуже рідкісних, але все ж таки надзвичайних метеорологічних явищ, які трапляються у Квебеку взимку: йшов сніг і водночас світило сонце. Ґамаш виглянув у вікно і здивувався. Ніжні й крихкі сніжинки кружляли в повітрі й м’яко падали на Три Сосни, виблискуючи рожевими, блакитними й зеленими промінцями на деревах і одязі селян, що прогулювалися селом.　

Принесли каву.　

— Ви вже оговталися від пожежі? — запитала жінка. Ем була там разом із Матінкою і навіть Кей. Усю ніч вони роздавали змерзлим волонтерам бутерброди, гарячі напої, розносили ковдри. Вони всі були виснажені, і Ґамаш вирішив відкласти розмову з Емілі до наступного ранку.　

— Жахлива ніч, — промовив Ґамаш. — Одна з найгірших на моїй пам’яті.　

— Хто там загинув?　

— Чоловік на ім’я Сол Петров. — Ґамаш зачекав на реакцію Ем. Була лише ввічлива зацікавленість. — Фотограф. Він знімав Сісі.　

— Навіщо?　

— Для каталогу. Сісі планувала зустрітися з американською компанією в надії зацікавити їх своїм проектом. Вона хотіла стати гуру стилю, хоча її прагнення, схоже, вийшли за межі стилю.　

— Щось на кшталт універсального магазину, — зауважила Ем. — Вона була готова відновити вас зсередини і ззовні.　

— Сісі де Пуатьє мріяла про велике, це точно, — погодився Ґамаш. — Ви казали, що зустрічалися із Сісі кілька разів, але чи були ви знайомі з її сім’єю? З чоловіком і донькою?　

— В обличчя знала, та не розмовляла з ними. Звісно, бачила їх на керлінгу після Різдва.　

— Я так розумію, на службі напередодні Різдва в тутешній церкві теж.　

— C’est vrai.[135] — Ем усміхнулася цьому спогаду. — Ця дочка всіх обхитрила.　

— Як це? — Ґамаш був неабияк здивований, почувши таку характеристику.　

— О, не в підступному сенсі. Не як її мати. Хоча й Сісі не була такою хитрою, як їй хотілося б вірити, її було наскрізь видно. Ні, Крі була сором’язливою, замкнутою. Ніколи не дивилася в очі. Але в неї виявився найчарівніший голос. У нас аж перехопило подих, коли ми почули її спів.　

Емілі згадала різдвяну службу в переповненій каплиці. Тоді вона подивилася на Крі й побачила, як змінилася дівчина. Радість зробила її прекрасною.　

— Вона була схожа на Девіда, коли той грав Чайковського.　

А потім та сцена біля церкви.　

— Про що ви думаєте? — тихо запитав Ґамаш, помітивши стурбований вираз на обличчі Ем.　

— Після служби ми стояли на вулиці. Сісі була з другого боку церкви. Звідти стежка йде прямо до їхнього будинку. Ми не бачили її, але чули. А ще був дуже дивний звук. — Емілі стиснула губи, намагаючись пригадати його. — Схоже на стукіт кігтів Анрі об дерев’яну підлогу, коли я забуваю їх підстригати. Цокання, тільки гучніше.　

— Гадаю, я можу розкрити вам цю таємницю, — сказав Ґамаш. — То, напевне, були її чоботи. Вона купила собі на Різдво чобітки зі шкури тюленят. Із металевими кігтями на підошвах.　

Ем була шокована, на обличчі з’явився огидливий вираз.　

— Mon Dieu,

то якої Він думки буде про людей?　

— Ви казали, що чули ще щось, окрім цокання її чобіт?　

— Вона кричала на свою дочку. Накинулася на неї. Це було моторошно.　

— За що саме вона її лаяла? — запитав Ґамаш.　

— За те, як вона була вдягнена. Крі дійсно була вбрана досить оригінально. На ній, здається, був рожевий сарафан. Однак насамперед Сісі причепилася до голосу Крі, її співу. Голос у дівчинки божественний. Не в тому сенсі, у якому вживає це слово Ґабрі, а справді божественний. А Сісі насміхалася зі своєї дочки, принижувала її. Ні, навіть більше. Вона буквально знищувала її. Жах. Я все це чула й нічого не зробила. Нічого не сказала.　

Ґамаш мовчав.　

— Ми повинні були її захистити. — Голос Емілі був тихим і спокійним. — Ми всі на Святвечорі були свідками вбивства, бо так воно й було, старший інспекторе. Я не маю жодних ілюзій щодо цього. Тієї ночі Сісі вбила свою доньку, а я їй допомогла.　

— Ви берете через край, мадам. Не драматизуйте докори сумління. Я знаю, що вам прикро від того, що сталося, і я згоден, щось треба було зробити. Але я також знаю, що цей випадок біля церкви не був поодиноким. Трагедія життя Крі в тому, що іншого вона й не знала. Це для неї було як сніг узимку. — Вони обоє подивилися у вікно. — Образи накладалися одна на другу, доки Крі не зникла під ними остаточно.　

— Я повинна була щось зробити.　

Вони на мить замовкли. Емілі дивилася на вулицю, а Ґамаш дивився на неї.　

— Я чула, завтра буде хуртовина, — перервала мовчанку Емілі. — Передають штормове попередження.