Кен Бруен – Хрест (страница 37)

Текіла гарно поєдналася з психозом, і вона сказала:

— Доведеться тобі бути хорошим.

Він притримав двері таксі для неї й сказав:

— Я так і подумав.

Сказав таксисту довезти їх до Солтгілла й відкинувся на сидінні, задивившись удалину. Їй це дуже сподобалося — непотрібність оцих ідіотських «світських розмов». Відчула приємне збудження, коли вони проминали місце, де згоріло авто. Його вже не було, але відчуття все одно можна було повернути.

Ґейл сказала:

— Отут дівчину спалили на смерть.

Він навіть не озирнувся:

— Правда?

Наче йому було по цимбалах.

Дав водію чайових із туго набитого гаманця, і їй спало на думку, що можна було б цей гаманець забрати потім, коли вона дасть із ним раду. Машина поїхала геть, а він сказав:

— Якщо хочеш грошей—попроси, а не намагайся забрати.

І пішов до моря.

Вона розсміялася, подумавши, що це все текіла, і сказала собі: «Я закохалася».

Вони сиділи й розмовляли години дві. Він розповідав їй, як море змиває все, а потім замовк. Ґейл не могла повірити, що він не зробив жодного руху в її бік. Сказала:

— Я побачила фото у твоєму гаманці. Твоя дружина?

Він похитав головою, підвівся і сказав:

— Ходімо, проведу тебе додому.

І взяв її за руку. Дотик у нього був мов електричний. Вона себе не впізнавала — дозволяла йому діяти, а сама йшла за ним.

Він зупинив ще одне таксі, назвав водієві її адресу, а коли вона висідала, то сказав їй:

— Захочеш бачити мене знову — буду на пляжі в п’ятницю ввечері, годині об одинадцятій. Принесу випити і ще дечого.

Вона стояла на хіднику, їй хотілося запросити його до себе. Запитала:

— Як тебе звати?

Він зі сміхом в очах поглянув на неї і сказав:

— Не чіпляйся за ярлики. Шукай сутність... яка на споді.

Усі, хто вважає зовнішні речі важливими, всередині дурні.

Чжуан-Цзи

БУВ РАННІЙ РАНОК. ПРИЙШОВ ЛИСТОНОША, ПРИНІС ОФІЦІЙНОГО ВИГЛЯДУ ЛИСТ. Я заварив міцної кави, зробив тост, але їсти не хотілося, розірвав конверт. Лист був від агента з нерухомості.

Я прочитав його зі здивуванням, зжував сухий тост, не відчуваючи смаку. Зголосилося три покупці. Цифри були якісь шалені. Я взагалі не міг уявити, що буває стільки грошей. Ґолвей мав славу найдорожчого міста в країні, ціни на житло зашкалювали. Мені тільки й лишалося, що погодитися на найбільшу суму — і стати багатим... і бездомним. Другий стан мені знайомий, а от перший — як воно буде?

Я постукав у двері й відклав лист, гадаючи, що прийшла Рідж.

То був Стюарт, вбраний як сама респектабельність: гарне пальто, шовковий шарф, вільно пов’язаний, стильні темні штани. Начищені черевики блищали.

Я запитав:

— Звідки ти знаєш, де я живу?

У його очах зблиснула темна енергія:

— Не будь дурником, Джеку.

Я відступив убік і жестом запросив його. Він уважно придивився до квартири, потім помітив «шапку» листа з агенції.

— Продаєш і переїжджаєш?

Я зачинив двері й сказав:

— Ну радше виїжджаю.

Він сів на стілець, і я запитав, чи не треба йому чогось попити, хоча, на жаль, трав’яного чаю не маю.

Він відмовився, уважно подивився на мене і сказав:

— Я її знайшов.

— Ґейл?

— Ми зустрічаємося.

Певне, він, пройда, жартує — хоча почуття гумору належало до тих рис, які він залишив у в’язниці.

Я сказав:

— Ти жартуєш?

Він подивився на мене химерно, наче й досі не мав певності, коли я говорю серйозно, а коли ні.

— За всю нашу дивну й колоритну спільну історію, Джеку, ти хоч раз бачив мене жартівником?

У його словах проскочила металева нотка, і я знову замислився, що ж йому довелося замкнути в собі, відрізати від себе, аби вижити у в’язниці. І назад воно не поверталося. Я похитав головою:

— Розкажи.

Він злегка всміхнувся. З таким Джеком Тейлором йому було найзручніше мати справу.

— У тобі всередині ще лишається ґард. Я розповів тобі, що маю контакти, і хоча вже не торгую наркотиками, але мережу знаю, знаю і те, де ходять клієнти. Стежиш за думкою?

Та невже це дуже складно? Я сказав:

— Та ну, звісно, стежу.

Він витримав паузу і продовжив:

— Тож я перевірив нічні клуби — як у юність повернувся — і з третього разу знайшов її. І треба сказати, Джеку, ти її недооцінив.

Я не до кінця розумів, що він має на увазі, але був певен, що мені воно не сподобається. І різко перебив:

— Ти про що?

Стюарт важко зітхнув.

— Моя сестра, яку вбили (і я ніколи не забуду, що ти домігся справедливої кари для її вбивці), вона була найкращою людиною, яку я зустрічав, просто сама доброта.

Думаю, Ґейл теж колись була така, але після смерті матері, після спроби самогубства вона загинула.

Певно, на моєму обличчі було написане щось цинічне.

Він продовжив:

— Звичайно, вона повернулась, але замість тієї, якою була раніше, прийшло інше, по-справжньому лихе створіння. Я зустрічав найгірших людей на землі: справжніх покидьків, чисте зло, психопатів, соціопатів, кого хочеш, усі види небезпечних потвор... але вони ніщо, ніхто порівняно з силою абсолютної тьми, яка сидить у цій дівчині.