Кен Бруен – Хрест (страница 36)
Місіс Гітон наче розмовляла з собою, продовжила:
— Звичайно, він так любив цього песика, і я могла б здогадатися, що він без нього не піде.
У голові в мене закрутилося, затанцювало — я намагався розставити все по місцях.
— Блекі — то був його пес?
Проникливий, уважний детектив, нічого не пропускає. Вона коротко усміхнулась, і усмішка осяяла її лице, одразу забравши тридцять років.
— Він жив заради цієї тваринки, і коли він... він... пішов у річку, то я не здивувалася, що забрав Блекі з собою.
Вона пошукала в кишенях фартуха, вийняла акуратно складений аркуш і показала мені:
— Ось що він мені залишив.
Серце моє впало. Я взяв папірець, розгорнув і прочитав:
Люба матусю!
Вибач будь ласка, я так далі жити не можу, будь ласка молися за мене, я беру з собою Блекі, щоб не було самотньо, в моїй шухляді зі шкарпетками кілька сотень євро. Люблю тебе, мам
ХХХХХХХОйн
Я повернув записку. Мені відібрало мову.
Вона сказала:
— Він прив’язав Блекі до себе поясом. Той пояс у нього лишався з ґардів, він страшенно ним пишався. Коли в нього забрали форму, він залишив пояс собі. Як ти гадаєш, його можуть забрати назад?
— Ні... не заберуть.
Я зібрався йти, пообіцяв іноді телефонувати, дізнаватися, як справи.
Вона сказала:
— Ти пирога не їв. Зачекай-но.
Вона пішла до комірчини, загорнула пиріг у папір і сказала:
— Буде до вечері. Такому дорослому чоловікові потрібно солодке — звідки силу брати.
Вона стала навшпиньки й пригорнула мене.
Вийшовши, я крокував вулицею, як у тумані, і шматок пирога в руці був ніби найгірше зустрічне звинувачення. Паби манили сильніше, ніж довгий час, але дивна річ: я відчував, що це було б як дати ляпаса місіс Гітон — отак скористатися її горем, щоб живити власний відчай. Я винний у стількох речах, але якщо додати в список ще й її — навряд чи витримаю.
Проковтнув ще таблетку від Стюарта.
Шекспір
ҐЕЙЛ УЖЕ ЗБИРАЛАСЯ ВИХОДИТИ З КЛУБУ, КОЛИ ДО НЕЇ ЗВЕРНУВСЯ ЯКИЙСЬ ЧОЛОВІК. Сказав:
— Баффі — винищувачка вампірів?
Якими тільки способами з нею не пробували знайомитись. Але ці слова привернули її увагу. Він був старший за інших відвідувачів, але Ґейл впало в око: він у чудовій формі, стрункий, підтягнутий. А очі — очі просто вабили. Твердий, холодний погляд, як і в неї самої; Ґейл про це знала. На незнайомцеві були джинси й біла сорочка з розстібнутим коміром, яка лестила його статурі.
Вона сказала:
— Це що, такий спосіб познайомитися?
Він знизав плечима:
— Я тут сиджу, текіли взяв. Хочеш?
Ґейл любила текілу — моментально вдаряє в голову. Чоловік не став чекати відповіді, просто пішов і сів за свій столик. Це потужно промовляло на його користь. Зазвичай чоловіки підлещуються, вмовляють до них підсісти. А цей поводиться, наче йому все одно.
Вона підійшла й сіла навпроти. На столі стояв ряд чарок текіли. Вона запитала, позираючи на тих, хто танцював:
— А ти не боїшся, що хтось вкраде чарку?
Він коротко всміхнувся:
— Ніхто не вкраде в мене напоїв.
Солідно.
Вона підняла чарку, сказала:
— Твоє здоров’я.
Вихилила — і майже моментально відчула, як подіяло.
Він дивився на неї просто з якоюсь туманною байдужістю. Сказав:
— Випий ще.
Вона випила. Вихиливши, запитала:
— А ти не п’єш?
Він позгинав руки, демонструючи м’язи:
— А в мене свій кайф.
Ґейл була вражена. Уперше за хтозна-скільки часу їй була цікава інша людина. Зумів привернути увагу.
— Тобто наркотики? — запитала вона.
Він посунув чарку до неї.
— Оце теж?
Вона бачила, як у кутку клубу запалюється вогонь, і раптом спитала:
— А та бачиш... вогонь?
Він подивився на неї обізнано, злегка всміхнувся:
— Я його запалюю — оце частина мого кайфу.
— А інша частина яка? — не могла втриматися від питання Ґейл.
Він нахилився ближче й сказав:
— Вбиваю людей.
Дуже давно Ґейл не приваблював жоден чоловік, та взагалі жодна людина — але оцей такий граційний, гнучкий, як пантера, і оточений настільки знайомою їй аурою пітьми.
Він вихилив чарку і сказав:
— Час прогулятися понад океаном.
Не став питати Ґейл, чи хоче вона, так що вона просто пішла з ним.
Перед клубом він зупинив таксі й звернувся до неї:
— Не боїшся, що я можу щось зробити?