Фрэнсис Фицджеральд – Романи (страница 69)

Не встиг Стар ще й відкрити рота, як почув позаду себе запопадливу підказку:

— У камері вона просто ся-я-я-є. Неперевершено сяє.

Це був помічник режисера, а підтекстом був вишуканий комплімент. Актрисі кинули комплімент так, щоб їй не натруджувати багатостраждальну шкіру, коли повертатися, аби розчути. Стару було кинуто комплімент за те, що уклав з нею угоду. Побічно комплімент адресувався й Райдінґвуду.

— Все гаразд? — запитав привітно Стар у неї.

— Все чудово, — кивнула вона у відповідь, — за винятком ...их рекламістів.

Стар злегка підморгнув їй.

— А ми триматимемо їх від вас подалі.

На цей час її ім’я вже стало тотожним слову «сучка». Ймовірно, вона зображала з себе якусь там королеву із серії коміксів про Тарзана[138], де ці королеви незрозуміло з якого дива повелівають своїм чорношкірим народом. Втім, вона й справді вважала решту світу за «чорних». Вона була неминучим злом, яке позичили на іншій студії рівно на одну картину.

Райдінґвуд супроводжував Стара до виходу з павільйону.

— Все нормально, — сказав режисер. — Вона грає на повну силу своїх можливостей.

Тепер, коли їх ніхто вже не чув, Стар раптом зупинився і зиркнув на режисера спідлоба.

— Ох і поназнімав же ти лайна, — сказав Стар. — Знаєш, про що вона мені нагадує в твоєму поточному матеріалі — про «міс Про-довольство»[139].

— Я намагаюся добитися найкращої гри...

— Поїхали зі мною, — перебив його Стар.

— З тобою? А групі оголосити перерву?

— Облиш, — мовив Стар, штовхнувши оббиті повстю зовнішні двері.

Знадвору на Стара чекали лімузин і шофер. На студії зазвичай дорога кожна хвилина.

— Сідай, — кивнув Стар.

Ред зрозумів, що все серйозно. Він навіть зрозумів відразу, в чому халепа. З першого дня зйомок кінодіва підім’яла його під себе своїм довгим, як помело, та гострим, як лезо, язиком. А він, людина миролюбна, аби зайвий раз не зв’язуватися, дозволив їй фігурувати в кадрі таким собі холодним напівфабрикатом.

Стар ніби заглянув у його думки.

— Ти не знаходиш на неї управи, — узагальнив він. — Я казав тобі, чого мені треба. Від неї на екрані вимагалася підступність, а що я бачу — саму нудьгу. Все йде до того, що доведеться відставити, Реде...

— Як, усю картину?

— Ні, тільки тебе. А на картину я ставлю Гарлі.

— Що ж, нехай так, Монро.

— Вибач, Реде. А з тобою спробуємо щось інше, іншим разом.

Авто зупинилося біля будинку правління.

— А дубль зняти? — запитав Ред.

— Його вже знімають, — похмуро мовив Стар. — Гарлі вже там.

— Якого дідька...

— Ти вийшов — він зайшов, от і все. Я посадив його читати сценарій ще вчора ввечері.

— Але послухай, Монро...

— Сьогодні в мене дуже напружений день, Реде, — сухо відрізав Стар. — А в тебе, Реде, запал вийшов ще три дні тому.

Це була не просто прикрість, а прикрість з наслідками, по-думалося Райдінґвуду. А означало це, що наступну картину, яку запропонують, йому доведеться робити безвідносно до того, по-добатиметься вона йому чи ні. А ще це означало, що його положенню на студії буде завдано хай і мізерної, але певної шкоди... і, ймовірно, це означало, що третій шлюб доведеться, попри всі плани, поки що відкласти. Сатисфакції не можна було б отримати, навіть здійнявши бучу... бо якщо в тебе виникло тертя зі Старом, то про це краще не теревенити. Стар був найбільшим замовником у світі кіно, а замовник завжди — майже завжди — правий.

— А мій піджак? — тільки й спохопився Райдінґвуд. — Я ж залишив його на стільці серед декорацій.

— Знаю, — сказав Стар. — Ось він.

Стар до того намагався бути великодушним до Райдінґвуда з його «проколом», що зовсім забув, що піджак він тримає в руці.

Епізод 11

«Переглядовий зал містера Стара» був невеличким кінотеатром з чотирма рядами м’яких крісел. Перед переднім рядом простягалися довгі столи з лампами під абажурами, зумерами та телефонами. Під стіною стояло фортепіано, що залишилося тут ще з часів зародження звукового кіно. Попри те, що зал було відремонтовано і заново обставлено всього рік тому, через цілодобову роботу він уже знову був обшарпаний.

Тут о пів на третю і знову о пів на сьому Стар переглядав знятий за день матеріал. Тут часто панувала напружена атмосфера. Стар мав справу з faits accomplis[140] — з кінцевим результатом багатьох місяців праці: придбання авторських прав, розробка сценарного плану, написання сценарію і його переробка, кастинг акторів, розробка та монтаж декорацій, освітлення, репетиції з акторами та зйомки — плоди як творчих осяянь, так і відчайдушних суперечок, приступів апатії, таємних змов і поту. А зараз тут, як на полі бою, коли вершиться складний маневр і коли все ще перебуває в підвішеному стані... і знятий матеріал — як депеші з передової.

Крім Стара, були присутні представники всіх технічних відділів, виконавчі продюсери та директори картин, що здавалися. А от режисери на цих переглядах не з’являлися: де-юре тому, що їх робота вважалася закінченою, а де-факто тому, що коли гроші перетікають на срібні бобіни, вони могли за промахи тут отримати своє. Тож серед режисерів склалася тактовна традиція сюди не приходити.

Усі вже зібралися. Стар зайшов і швидко зайняв своє місце — й гомін у залі притих. Коли він відкинувся в кріслі і поклав ногу на худе коліно й підтягнув його до себе, світло в залі погасло. В останньому ряду чиркнув сірник, і запала тиша.

На екрані ватага франко-канадців штовхала свої піроги проти бистрини з порогами. Сцену знімали в студійному басейні, і в кінці кожного дубля, після того як чувся голос режисера: «Знято!», актори на екрані видихали «хух», стирали краплі з лоба і часом весело сміялися... Вода в басейні переставала струменіти — на тому ілюзія й закінчувалася. Крім того, що Стар назвав номери найкращих дублів і зауважив, що «знято непогано», ніяких коментарів він більше не зробив.

Наступна сцена, все ще на порогах, повинна була містити діалог між канадською дівчиною (Клодет Кольбер[141]) та coureur du bois[142] (Рональд Колман), при тому, що вона мала дивитися на нього з піроги. Після кількох кадрів Стар раптом перервав тишу.

— Басейн вже розібрали?

— Так, сер.

— Монро, він потрібен для...

Стар категорично обірвав.

— Негайно змонтуйте басейн знову. Перезніміть дубль два.

Миттєво увімкнули світло. Один з директорів картини встав і підійшов до Стара.

— Прекрасно зіграна сцена загублена, — тихо скаженів Стар, — кадр не відцентрований. Увесь час, коли вона говорить, у кадрі — лише прекрасна маківка Клодет. Так ви цього добивалися?.. Щоб глядач бачив саму маківку красивої дівчини? Передай Тіму, що у такому випадку він міг би зекономити гроші — вистачило б і дублерки.

Світло знову погасло. Директор картини сів навпочіпки біля крісла Стара, щоб не затуляти тому екран. Дубль прокрутили знову.

— Тепер бачиш? — запитав Стар. — І ще в кадр потрапила волосина... Он справа, бачиш? З’ясуй, чи це через проектор, чи на плівці.

У самому кінці дубля Клодет Кольбер підняла голову, і в кадрі з’явилися її великі очі з поволокою.

— Це те, що ми мали знімати увесь час, — мовив Стар. — Вона дуже гарно виглядає у цьому кадрі. Подивіться, як би це перезняти завтра чи в кінці сьогоднішнього дня. Такого ляпсусу Піт Заврас не припустився би. Взагалі в Голлівуді не більше шести операторів, на яких можна повністю покластися.

Світло увімкнули. Продюсер і директор картини вийшли.

— Монро, цей матеріал було знято вчора... Надійшов пізно ввечері.

Світло в залі згасло. На екрані з’явилася голова Шиви, величезна і непорушна, і це попри те, що за кілька годин цю голову змиє і понесе вода. Навколо голови товпилися прочани.

— Будеш знімати інші дублі, — несподівано зауважив Стар, — посади на тім’я Шиві двох-трьох карапузів. Спершу тільки з’ясуй, чи не сприймуть це за блюзнірство. Втім, думаю, що ні. Чого лише малеча не робить...

— Авжеж, Монро.

Срібний поясок із прорізаними зірками... Сміт, Джоунз або Браун... У колонку «Приватні оголошення»: жінку зі срібним пояском, яка... просять звернутися...

Потім пустили кадри з гангстерського фільму, в якому дія перенеслася на вулиці Нью-Йорка, і тут вже Стар не витримав.

— Повне лайно! — несподівано вигукнув він у темряві — Погано виписано, погана масовка. І незрозуміло: навіщо все це? Хіба це — гангстери? Це якась купа льодяників на паличці! У чому справа, Морте, чорт забирай?

— Сцену написали сьогодні вранці, просто на знімальному майданчику, — сказав Морт Флайшекер. — Бертон хотів все відразу зняти в шостому павільйоні.

— Так от, це — лайно. І далі чортзна-що. Нащо цей мотлох взагалі проявляти? Героїня сама не вірить у те, що верзе. Як їй

може повірити Кері! А за таке: «Я люблю вас» крупним планом... вас засвищуть просто в залі. Та й дівчина занадто вже розфу-фирена.