Фрэнсис Фицджеральд – Романи (страница 33)

(Алек киває.)

Цецилія. Ти знаєш, Розалінду ще ніхто не обскакав. Чесно, Алеку, вона просто жахливо поводиться з чоловіками! То глузує з них, обрубує розмову, то не приходить на побачення, позіхає їм просто в обличчя — а вони приходять і знов усе це ковтають.

Алек. Їм, мабуть, це подобається.

Цецилія. Та вони це ненавидять! Вона — як той вампір! Мені здається, вона може й дівчат примусити робити те, що захоче, тільки дівчат вона терпіти не може.

Алек. Така вдача — то у нас сімейне.

Цецилія (покірно). Схоже, на мене цього вже не вистачило...

Алек. Але Розалінда добре поводиться?

Цецилія. Не зовсім. Зрештою, як усі: курить інколи, п’є пунш, часто цілується — зараз кажуть, що то все — вплив війни, знаєш...

З’являється місіс Коннедж.

Місіс Коннедж. Розалінда майже готова, тож я можу піти вниз і познайомитися з твоїм другом.

Алек з матір’ю виходять.

Розалінда (за сценою). А, мама...

Цецилія. Мама пішла вниз.

З’являється Розалінда.

Вона одна із тих дівчат, яким непотрібно докладати ані найменшого зусилля, щоб чоловіки в неї закохалися. Правда, в її тенета рідко потрапляють два типи чоловіків: обмежені, які бояться її розуму, і розумні, які бояться її краси. Решта — її прерогатива за правом народження.

Якщо Розалінду і могло щось зіпсувати, то на даний момент процес уже був завершений. І справді, в її характері було оце: якщо вона чогось хоче — воно має бути тут і негайно (або вона замордує всіх довкола). Проте вона не була зіпсованою в істинному значенні цього слова. Її неудаваний ентузіазм, її бажання розвиватись і вчитися, її безкінечна віра у невичерпність романтики, її відвага і ґрунтовна чесність — ось що залишилось незіпсованим.

Правда, були такі затяжні періоди, коли вона щиро зневажала всю свою сім’ю. Вона доволі проста, її філософія — це «carpe diem» для себе, і «laissez-faire» для інших. Вона полюбляє скандальні історії; часом у неї проскакує й вульгарна нотка, притаманна від природи всім широким і зграбним натурам. Вона хоче подобатися людям, але якщо вона їм не подобається — це її зовсім не хвилює і не примушує змінюватися. Коротше, зразковою її точно не назвеш.

Виховання всіх вродливих жінок базується на знанні чоловіків. Розалінда розчаровувалася то в одному, то в іншому, але непохитно вірила у чоловічу стать загалом. Жінок вона зневажала. Вони уособлювали ті якості, які вона зневажала й у собі, — зародки підлості, пиху, боягузтво і дрібне шахраювання. Якось вона оголосила на всю кімнату при колежанках її матері, що єдине виправдання жіночого існування — це створювати необхідний хаотичний елемент у світі чоловіків. Танцювала вона винятково граціозно, але малювала недбало. А ще мала неабиякий хист висловлюватись, який використовувала тільки для любовних листів.

Але вся критика розбивається об красу Розалінди. Волосся із тим прекрасним золотавим відтінком, що його пропонує все виробництво барвників. Вуста, створені для безкінечних поцілунків, — виразні, невловно чуттєві, вони хвилюють уяву. Сірі очі і бездоганна шкіра, на якій спалахує і зникає ніжний рум’янець. Постава струнка і спортивна, без найменших ознак негармонійності. Було справжньою насолодою дивитися, як вона рухається по кімнаті, як іде вулицею, як замахується ключкою для гольфа чи навіть робить «колесо».

І остання характеристика: її жвава і безпосередня вдача, яка уникла отієї награної театральності, що її Еморі розгледів у Іза-бель. Монсеньйор Дарсі потрапив би у скрутне становище: як назвати її: персоналією чи особистістю? Можливо, вона була неймовірним дорогоцінним сплавом, який трапляється раз на багато років.

У вечір свого дебюту, попри всю її хитромудру вченість, вона нагадувала просто щасливу маленьку дівчинку. Гувернантка щойно вклала її зачіску, але вона, втрачаючи терпець, вирішила, що сама зробить краще. Вона була занадто збуджена, щоб залишатися на одному місці. Тому ми й не побачили її в цій захаращеній кімнаті. Коли вона заговорить — ви скажете, що її голос пливкий, як водоспад, на відміну від контральто Ізабель, подібне до звуків віолончелі.

Розалінда. Чесно кажучи, у світі є тільки дві одяганки, в яких мені зручно (розчісує волосся перед дзеркалом). Нічна сорочка з панталонами, а друга — купальник. Я просто чарівна в обидвох.

Цецилія. Ти рада, що виходиш у світ?

Розалінда. Авжеж, а ти?

Цецилія (іронічно). Ти рада, що можеш вийти заміж і жити на Лонг-Айленді із повним набором для молодят? Чи хочеш, щоб життя було ланцюгом із флірту, де кожен чоловік — нова ланка?

Розалінда. Авжеж, я хочу, щоб так і було! Ти маєш на увазі, що я вже його знайшла?

Цецилія. Ха!

Розалінда. Цециліє, люба, ти не уявляєш, яке це випробовування для мене! На вулиці я мушу повсякчас триматися без-емоційно і холодно, щоб чоловіки не чіплялись до мене. Якщо я голосно засміюся у театрі в першому ряду — комік потім увесь вечір грає тільки для мене. Якщо у танці я зроню хустинку чи ненароком кину на когось погляд, чи щось скажу пошепки, — мій кавалер потім цілий тиждень мені дзвонитиме.

Цецилія. Жахлив а напруга!

Розалінда. І найгірше те, що мені подобаються легковажні чоловіки. Якби я була зовсім без статків, то подалася б на сцену...

Цецилія. Ти й так постійно граєш. А так тобі ще й платили б...

Розалінда. Іноді, коли я відчуваю себе особливо осяйною, мені спадає на думку: навіщо марнувати дане Богом на одного чоловіка?

Цецилія. А мені думається, особливо коли ти дуже сердита, — навіщо все це витрушувати на одну сім’ю? (Встає.) Мабуть, мені таки варто спуститися вниз і познайомитися з містером Блейном. Я люблю темпераментних чоловіків.

Розалінда. Таких не існує. Чоловіки не знають, як бути по-справжньому сердитим чи по-справжньому щасливим. А ті, хто вміють, — швидко збиваються з колії.

Цецилія. Добре, що у мене немає твоїх клопотів. Я заручена.

Розалінда (з презирливою посмішкою). Заручена? Ти? Якби мама почула, що ти оце говориш, то відправила б тебе у закриту школу, де тобі й місце!

Цецилія. Нічого ти їй не розкажеш, бо мені теж є що розказати, ти занадто егоїстична!

Розалінда (трохи роздратовано). Біжи, біжи, скаржся! З ким це ти заручена? З продавцем морозива? З власником цукерні?

Цецилія. Дешева дотепність. Бувай, сестрице, ще побачимося.

Розалінда. О так, звичайно, ти ж мені так допомагаєш.

Цецилія виходить.

Розалінда закінчує вкладати волосся і підводиться, щось муркочучи. Стає перед дзеркалом і починає танцювати на м’якому килимі. Вона пильно дивиться собі в очі, а не на ноги, часом усміхається. Двері раптом гучно відчиняються. Заходить Еморі, як завжди дуже спокійний і вродливий. Завмирає у раптовому сум’ятті.

Він: Ой, вибачте, я думав...

Вона (із променистою посмішкою). О, ви — Еморі Блейн, вірно?

Він (пильно її розглядаючи). А ви — Розалінда?

Вона. Я буду називати вас Еморі, гаразд? Заходьте, все добре, мама зараз буде... На жаль. (Зітхає.)

Він (оглядається довкола). То несподіванка для мене.

Вона. Це — нейтральна територія.

Він. То оце тут ви... (пауза).

Вона: Так, тут усе моє. (Підходить до трюмо.) Бачите, ось рум’яна, олівець для очей.

Він. Я не думав, що ви така.

Вона. А чого ви очікували?

Він. Мені здавалось, ви... така... хлоп’якувата, знаєте, плавання, гольф...

Вона. Все це так, тільки в неробочі години.

Він. Неробочі?

Вона. Від шостої до другої — чітко за графіком.

Він. Я б хотів придбати акції цієї «корпорації».

Вона. О, це не корпорація, це просто «Розалінда. Товариство з необмеженою відповідальністю». П’ятдесят один відсоток акцій, ім’я, нематеріальні активи, і все решта становить $ 25 000 річного прибутку.

Він (несхвально). Прохолодний початок.

Вона. Ну, Еморі, вам що до того? Коли я зустріну чоловіка, який мені не набридне смертельно за два тижні, можливо, щось зміниться.

Він. Дивно, у вас такий самий погляд на чоловіків, як у мене на жінок.

Вона. Розумієте, я не зовсім жінка за складом розуму.

Він (зацікавлено). Продовжуйте...

Вона. Та ні, ви продовжуйте, це ж ви змусили мене говорити про себе. Це — проти правил.

Він. Правил?