Эрнест Клайн – Першому гравцеві приготуватися (страница 67)

— Просто тому, що «шістки» ще не відкрили ворота, не означає, що вони зрештою не здогадаються, як це зробити, — сказав Шото.

Я кивнув.

— Шото має рацію. Рано чи пізно вони зрозуміють зв’язок зі «Шкільним роком!». Нам не можна більше гаяти часу.

— Ну, чого ж ми чекаємо? — схвильовано сказав Шото. — Ми знаємо, де ворота і як їх відчинити! То зробімо це! І нехай переможе найкращий мисливець!

— Ти дещо забуваєш, Шото-сан, — сказав Ейч. — Парзіваль ще не розповів нам, як ми збираємося пройти крізь щит і армію «шісток», а тоді потрапити всередину замку. — Він повернувся до мене. — У тебе ж є план, правда, Зі?

— Звичайно, — сказав я. — Якраз підходжу до цього.

Я зробив широкий жест правою рукою і у повітрі переді мною з’явилася тривимірна голограма Замку Анорака. Навколо замку з’явилася прозора блакитна куля, створена Сферою Осувокса, оточивши його над та під землею. Я вказав на неї.

— Цей щит впаде сам, опівдні в понеділок, приблизно за тридцять шість годин з цього моменту. А тоді ми просто зайдемо через вхідні двері замку.

— Щит упаде? Сам по собі? — повторила Арт3міда. — Клани намагались підірвати цю сферу ядерною зброєю протягом останніх двох тижнів і навіть не подряпали її. Як же ти зробиш так, що вона «впаде сама»?

— Я уже подбав про це. Ви повинні мені повірити.

— Я вірю тобі, Зі, — сказав Ейч. — Але навіть якщо цей щит упаде, аби дістатися замку, нам доведеться пройти через найбільшу армію в ОАЗі. — Він вказав на голограму, яка показувала війська «шісток» по всьому замку, прямо всередині сфери. — А як щодо цих дурнів? І їхніх танків? І бойових кораблів?

— Очевидно, нам знадобиться невелика допомога, — сказав я.

— Велика допомога, — уточнила Арт3міда.

— А кого, власне, ми збираємося переконати допомогти нам вести війну проти всієї армії «шісток»? — запитав Ейч.

— Кожного, — відповів я. — Кожного мисливця у симуляції.

Я відкрив ще одне вікно, в якому відображалось коротке електронне повідомлення, яке я склав перед входом у Підвал.

— Я відправлю це повідомлення сьогодні кожному користувачеві ОАЗи.

Дорогі колеги-мисливці,

Настав чорний день. Після багатьох років обману, експлуатації та ошуканства «шісткам» нарешті вдалося підкупом і обманом прокласти шлях до Третіх воріт.

Як ви знаєте, «ІОІ» забарикадувала Замок Анорака, щоб не дати ще комусь знайти яйце. Ми також дізналися, що вони використовували незаконні методи, щоб розкрити особистості мисливців, яких вони вважають загрозливими, з метою викрадень і вбивства.

Якщо мисливці по всьому світу не об’єднають зусилля, щоб зупинити «шісток», вони знайдуть яйце і виграють змагання. І тоді ОАЗа підпаде під імперіалістичне панування «ІОІ».

Час настав. Наш напад на армію «шісток» почнеться завтра опівдні за серверним часом ОАЗи.

Приєднайся до нас!

З повагою,

Ейч, Арт3міда, Парзіваль та Шото

— Ошуканства? — сказала Арт3міда, коли закінчила читати. — Ти користувався словником, коли писав це?

— Я хотів, щоб звучало грандіозно, — сказав я. — Офіційно.

— Мені подобається, Зі, — сказав Ейч.— Дійсно розбурхує кров.

— Дякую, Ейч.

— То це воно? Це твій план? — сказала Арт3міда. — Заспамити всю ОАЗу проханням про допомогу?

— Більш-менш, так. Такий план.

— Ти справді думаєш, що всі просто прийдуть і допоможуть нам боротись з «шістками»? — не вгавала вона. — Просто так?

— Так, — сказав я. — Справді думаю.

Ейч кивнув.

— Він має рацію. Ніхто не хоче, щоб «шістки» виграли змагання. І вони точно не хочуть, щоб «ІОІ» взяла під контроль ОАЗу. Люди вхопляться за шанс допомогти побороти «шісток». І який мисливець упустить шанс битися у такій епічній, історичній битві?

— Але хіба клани не подумають, що ми просто намагаємося маніпулювати ними? — сказав Шото. — Щоб ми самі змогли досягти воріт?

— Звичайно, — сказав я. — Але більшість з них вже опустили руки. Всім відомо, що кінець Полювання близько. Невже ти не думаєш, що більшість людей воліли б бачити переможцем одного з нас, а не Сорренто і «шісток»?

Арт3міда на секунду задумалась.

— Маєш рацію. Цей мейл може спрацювати.

— Зі, — сказав Ейч, поплескуючи мене по спині, — ти злий підлий геній! Після відправлення листів ЗМІ збожеволіють! Вістка поширюватиметься, наче дикий вогонь. До цього часу завтра кожен аватар в ОАЗі прямуватиме до Хтонії.

— Сподіваюся на це, — сказав я.

— О, добре, вони з’являться, гаразд, — сказала Арт3міда. — Але скільки з них насправді битимуться, як тільки побачать, проти кого ми? Більшість з них, мабуть, розкладе шезлонги, їстиме попкорн і дивитиметься, як нас убивають.

— Таке теж можливо, — сказав я. — Але клани нам точно допоможуть. Їм нічого втрачати. І нам не потрібно перемогти всю армію «шісток». Ми просто повинні пробитися крізь неї, потрапити в замок і дістатися до воріт.

— Троє з нас повинні дістатися до воріт, — сказав Ейч. — Якщо всередині опиниться тільки один або двоє з нас — все пропало.

— Правильно, — сказав я. — Тому ми всі повинні надзвичайно постаритись, щоб нас не вбили.

Арт3міда і Ейч нервово засміялися. Шото тільки похитав головою.

— Навіть якщо ми відчинимо ворота, потрібно буде ще їх пройти, — сказав він. — І це точно буде складніше ніж з першими двома.

— Подумаємо про це пізніше, — сказав я. — Після того, як відкриємо їх.

— Добре, — сказав Шото. — Зробімо це.

— Я з вами, — сказав Ейч.

— Ви справді збираєтесь це зробити? — запитала Арт3міда.

— Маєш кращу ідею, сестро? — запитав Ейч.

Вона знизала плечима.

— Ні.

— Ну то добре, — сказав Ейч. — Вирішено.

Я закрив повідомлення.

— Я надішлю кожному з вас копію цього повідомлення, — сказав я. — Відправите його сьогодні ввечері всім у вашому списку контактів. Опублікуйте на своїх блоґах. Транслюйте на каналах. У нас є на все тридцять шість годин. Цього має бути достатньо, щоб кожен зібрався і направив свого аватара до Хтонії.

— Як тільки «шістки» дізнаються, вони почнуть готуватися до нападу — сказала Арт3міда. — Вони намагатимуться зупинити всі спроби.

— Або просто посміються, — сказав я. — Вони думають, що їхній щит неприступний.

— Так і є, — сказала Арт3міда. — Сподіваюся, ти дійсно зможеш його знести.

— Не хвилюйся.

— Чому б мені хвилюватися? — вибухнула Арт3міда. — Може ти забув, але я бездомна і переховуюсь! Я зараз авторизувалася з громадського терміналу в аеропорті, оплачую з’єднання похвилинно. Я не можу вести війну звідси, не кажучи вже про проходження Третіх воріт. Мені нема куди йти.

Шото кивнув.

— Я теж не думаю, що можу залишитися там, де є. Я знімаю кабінку в манга-кафе в Осаці. Тут не багато приватності. І не думаю, що мені безпечно тут залишитися, якщо мене шукають агенти «шісток».

Арт3міда подивилася на мене.