Эрнест Клайн – Першому гравцеві приготуватися (страница 40)
— Я дуже сподіваюся, що ти знаєш, що робиш, Зі.
Звичайно, я не знав. Мої стосунки з Арт3мідою суперечили здоровому глузду. Але я нічого не міг вдіяти зі своєю закоханністю. Так чи інакше, сам того не розуміючи, я поступово замінив одержимість пошуком «великоднього яйця» Галлідея на одержимість Арт3мідою.
Зрештою, ми почали ходити на «побачення», влаштовуючи одноденні поїздки в екзотичні місця ОАЗи та ексклюзивні нічні клуби. Спочатку Арт3міда протестувала. Вона вважала, що мені не варто світитись, тому що як тільки «шістки» дізнаються, що їхня спроба вбивства провалилася, вони знову внесуть мене в список жертв. Але я сказав їй, що мене це більше не хвилює. Я вже ховався від «шісток» у реальному світі і відмовлявся продовжувати ховатися від них ще й в ОАЗі. Крім того, мій аватар був дев’яносто дев’ятого рівня. Я відчував себе майже непереможним.
Можливо, я просто намагався справити враження на Арт3міду, вдаючи безстрашного. Якщо так, думаю це спрацювало.
Але перед виходом ми все ще маскували аватарів, бо знали, що таблоїди ряснітимуть заголовками про те, що Парзіваль та Арт3міда почали регулярно з’являтися разом на публіці. Однак був один виняток. Одного вечора вона запросила мене на «Шоу жахів Роккі Горрора» у величезному кінотеатрі розміром зі стадіон на планеті Транссексуал, де проводили найпопулярніші і найдовші покази фільмів в ОАЗі. Тисячі аватарів приходили на шоу, щоб насолодитися виступом з участю аудиторії. Як правило, піднятися на сцену і допомогти розіграти фільм перед гігантським екраном дозволяли тільки давнім членам фан-клубу Рокі Горрора, і то лише після виснажливих прослуховувань. Проте Арт3міда скористалась своєю популярністю, смикнула за кілька ниточок, і нам дозволили приєднатися до акторського складу шоу тієї ночі. Уся планета була зоною без PvP, тому я не хвилювався щодо нападу «шісток». Правда, коли почалося шоу, в мене був серйозний напад страху перед сценою.
Арт3міда була ідеальною Колумбією, а я мав честь зіграти її зомбі-обранця — Едді. Я змінив зовнішність аватара, щоб виглядати як Міт Лоуф у фільмі, але виступав і попадав у фанеру паршивенько. На щастя, глядачі не судили суворо, тому що я був знаменитим мисливцем Парзівалем, і явно весело проводив час.
Та ніч була найвеселішою у моєму житті. Я сказав про це Арт3міді пізніше, і тоді вона нахилилася і вперше мене поцілувала. Я не міг цього відчути, звичайно. Та це не завадило моєму серцю забитись швидше.
Я чув усі заїжджені попередження про небезпеку закохуватись у когось, кого знаєш тільки онлайн, але проігнорував їх. Я вирішив, що ким би Арт3міда не була насправді, я був у неї закоханий. Я відчував це, глибоко в центрі свого єства, м’якому як карамель.
А потім однієї ночі, наче повний ідіот, я сказав їй, що відчував.
Була п’ятниця і я проводив ще один самотній вечір за дослідженням, переглядаючи всі епізоди «Обдарованих дітей» — телешоу початку вісімдесятих про підлітка-хакера, який використовував комп’ютерні навички для розплутування таємниць. Я щойно закінчив дивитися епізод «Смертельний доступ» (кросовер з «Саймон і Саймон»), коли на електронну пошту прийшло повідомлення. Від Оґдена Морроу. Тема листа: «Ми можемо танцювати, якщо хочемо.»
У повідомленні не було жодного тексту. Тільки вкладений файл — запрошення на одну з найексклюзивніших зустрічей в ОАЗі: день народження Оґдена Морроу. У реальному світі Морроу майже ніколи не виходив на публіку, а в ОАЗі виходив з укриття лише раз на рік — задля цієї події.
Запрошення містило фото всесвітньо відомого аватара Морроу — великого і могутнього Оґа. Сивобородий чарівник згорбився над навороченим діджейським мікшером, один навушник притискав до вуха, в екстазі кусаючи нижню губу, а його пальці крутили стародавню вінілову пластинку на срібному програвачі. Ящик з платівками прикрашала наклейка «не панікувати» та логотип анти-шісток — перекреслена цифра шість у червоному колі. Знизу був текст:
Я був здивований. Оґден Морроу витратив свій час, щоб запросити мене на свій день народження. Це була найбільша честь, якої я коли-небудь удостоювався.
Я зателефонував Арт3міді й вона підтвердила, що отримала таке ж повідомлення. Вона не могла пропустити запрошення особисто від Оґа, незважаючи на очевидні ризики. Я, певна річ, сказав, що зустрінуся з нею в клубі. Тільки так я міг не виглядати повним слабаком.
Я знав, якщо Оґ запросив нас, то, ймовірно, й інших членів Великої п’ятірки теж. Але Ейч, напевно, не прийде, бо щоп’ятниці бере участь у поєдинку на арені, який транслюють по всьому світу. А Шото і Дайто ніколи не входили у зону PvP без крайньої необхідності.
«Несамовита куля» була клубом на планеті Неонуар у Секторі-16, відома танцмайданчиком з нульовою гравітацією. Оґден Морроу сам закодив це місце кілька десятиліть тому і досі був його єдиним власником. Я ніколи раніше не відвідував «Кулю». У мене не було охоти до танців чи до спілкування з придуркуватими низькорівневими аватарами, які наслідували мисливців і були частими гостями цього місця. Але день народження Оґа був особливою подією, тому вхід для звичних клієнтів протягом вечора заборонять. Сьогодні клуб заповнять знаменитості — зірки кіно, музиканти, і принаймні два члени Великої п’ятірки.
Більше години я налаштовував волосся аватара і приміряв різні образи для клубу. Нарешті зупинився на класичному вбранні епохи вісімдесятих: світло-сірий костюм, точно такий як у Пітера Веллера у фільмі «Букаро Банзай», червоний метелик та пара білих вінтажних адідасівських кедів. Я поклав в інвентар найкращу броню та багато зброї. Однією з причин, чому «Куля» була таким популярним і ексклюзивним клубом полягала в тому, що вона була в зоні PvP, де функціонували і магія, і технології. Їхати туди було вкрай небезпечно. Особливо для такого відомого мисливця, як я.
В ОАЗі існували сотні світів в стилі кіберпанку, але Неонуар був одним з найбільших і найстаріших. Якщо дивитися з орбіти, планета була блискучим мармуровим оніксом, покритим павутинкою пульсуючого світла. На Неонуарі завжди панувала ніч, а його поверхня була нерозривною сіткою взаємопов’язаних міст з неймовірно високими хмарочосами. Небо заповнював безперервний потік літаючих об’єктів, які снували вертикальними міськими пейзажами, а вулиці кишіли ботами в шкіряних прикидах і аватарами в дзеркальних окулярах. Усі нашпиговані високотехнологічним озброєнням і підшкірними імплантатами, наче посходили зі сторінок «Нейроманта».
«Несамовита куля» розташовувалась у західній півкулі на перетині Бульвару та Авеню, двох яскраво освітлених вулиць, які тяглися навколо планети уздовж екватора і головного меридіана. Сам клуб був масивною кобальтово-синьою кулею три кілометри в діаметрі, що висіла на висоті тридцять метрів над землею. Невагомі кришталеві сходи вели до єдиного входу в клуб — круглого отвору в нижній частині сфери.
Я прибув доволі ефектно, приїхавши на своєму літаючому «делоріані», який отримав за виконання квесту
Він у мене всього кілька тижнів, але цей мисливсько-привидно-лицарево-дорожній «делоріан» для подорожей у часі та крізь матерію вже став відмінною ознакою мого аватара.
Я знав, що залишити свою дорогу машину припаркованою в зоні PvP було відкритим запрошенням для якогось дебіла спробувати її вкрасти. «Делоріан» мав встановлені кілька протиугінних систем, а систему запалювання було заміновано в стилі Макса Рокатанскі: якщо будь-який інший аватар спробує завести машину, то плутонієва камера здетонує і викличе невеликий термоядерний вибух. Але за безпеку авто на Неонуарі можна було не хвилюватися. Як тільки я вийшов з «делоріану», то наклав заклинання зменшення, що миттєво стиснуло його до розмірів сірникової коробки. А тоді поклав «делоріан» у кишеню. Магічні зони мають свої переваги.
Тисячі аватарів збирались біля оксамитового канату навколо силових полів, які тримали на відстані всіх без запрошення. Коли я йшов до входу, натовп засипав мене сумішшю образ, прохань дати автограф, погрозами вбивства і слізними заявами про невмируще кохання. Я активував щитовий захист тіла, але дивно, що ніхто в мене не вистрілив. Я показав швейцару-кіборгу своє запрошення, а тоді піднявся довгими кришталевими сходами, що вели до клубу.
Зайшовши в «Несамовиту кулю» я був більш, ніж дезорієнтований. Усередині гігантська сфера була повністю порожня, а її вигнута внутрішня поверхня служила баром і лаунж-зоною клубу. Як тільки ви переступали поріг — закони гравітації змінювалися. Куди б ви не йшли, ноги аватара завжди трималися внутрішньої поверхні сфери, і ви могли по прямій лінії дійти аж до «верхівки» клубу, а потім спуститися туди, звідки почали. Величезний відкритий простір у центрі сфери слугував невагомим «танцмайданчиком» клубу. Аби дістатись до нього, потрібно було просто підстрибнути, наче Супермен, а тоді пливти повітрям до невагомої «танцювальної зони».