Эрнест Клайн – Першому гравцеві приготуватися (страница 41)
Увійшовши, я глянув угору — чи у напрямку, який зараз був для мене «зверху» — і довго оглядався навколо. Місця вже не було. Сотні аватарів дріботіли навколо, наче мурахи, що повзають всередині гігантської повітряної кулі. Інші вже були на танцмайданчику — крутились, літали, закручувались у ритм музиці, що лунала з літаючих сферичних динаміків по всьому клубу.
А посередині, в абсолютному центрі клубу, висіла велика прозора кулька. Це був «стенд», де стояв ді-джей, оточений пультами, мікшерами, столами і кнопками та занурений у роботу. Тим ді-джеєм був R2-D2, який використовував свої численні роботизовані руки для роботи з програвачами. Я впізнав мелодію, яку він грав: ремікс вісімдесят восьмого року гурта New Order «Blue Monday», змішаний з великою кількістю звуків дроїдів з «Зоряних воєн».
Поки я пробирався до найближчого бару, аватари зупинялися, щоб роздивитися мене і показували в мій бік. Я не дуже звертав на них увагу, бо був зайнятий пошуками Арт3міди.
Дійшовши до бару, я замовив пангалактичний шмурдяковий полиск у клінгонської барменки і залпом випив половину. Тоді посміхнувся — R2 поставив ще одну класичну мелодію вісімдесятих.
— «Union of the Snake», — я продекламував за звичкою. — Гурт «Duran Duran». Тисяча дев’ятсот вісімдесят третій.
— Непогано, чувак, — сказав знайомий голос, досить голосно, щоб я почув за музикою.
Я повернувся і побачив в себе за спиною Арт3міду. Вона була одягнена у вечірній наряд: плаття металево-блакитного кольору, що виглядало, наче фарба, нанесена на тіло. Темне волосся аватара було у стилі піксі каре та ідеально обрамляло її чудове обличчя. Вона виглядала приголомшливо.
Вона крикнула бармену.
— Гленморанджі. З льодом.
Я посміхнувся про себе. Улюблений напій Коннора Маклауда. Як же я любив цю дівчину.
Вона підморгнула мені, коли з’явився її напій. Стукнула своєю склянкою об мою і залпом випила. Перешіптування аватарів навколо нас ставали гучнішими. Новина про те, що Парзіваль та Арт3міда були
Арт3міда глянула на тацмайданчик, а тоді знову на мене.
— То як, Персі? — сказала вона. — Не хочеш потанцювати?
Я насупився.
— Ні, якщо ти і далі називатимеш мене Персі.
Вона розсміялася. Пісня саме закінчилася і в клубі запала тиша. Всі звели погляд на стенд ді-джея, де R2-D2 розчинявся у потоці світла, так як телепортувалися в оригінальному епізоді «Зоряного шляху». Здійнялися гучні оплески, коли за установкою з’явився знайомий сивоволосий аватар. Оґ.
У повітрі по всьому клубі матеріалізувалися сотні відеовікон. Всі показували наживо збільшене зображення Оґа за установкою, щоб кожен міг добре бачити його аватара. Старий чарівник був одягнений у мішкуваті джинси, сандалі та вицвілу футболку з картинкою із серіалу «Зоряний шлях: Наступне покоління». Він помахав присутнім, а тоді представив свій перший трек — танцювальний ремікс пісні «Rebel Yell» Біллі Айдола.
Танцмайданчиком прокотилася хвиля підбадьорення.
— Я
Її очі метнулись на танцмайданчик. Я глянув на неї нерішуче.
— Що таке? — сказала вона з удаваним співчуттям. — Хлопець не вміє танцювати?
Вона стрімко зловила ритм, киваючи головою та обертаючи стегнами. Тоді обома ногами відштовхнулася від підлоги і полетіла вгору, дрейфуючи в напрямку танцювальної зони. Я дивився на неї знизу вгору, на мить завмер, збираючи мужність.
Добре, — пробурмотів я собі. — Якого дідька.
Я зігнув коліна і відштовхнувся від підлоги. Аватар злетів, дрейфуючи вгору і ковзаючи поруч з Арт3мідою. Аватари на танцмайданчику, розійшлися, щоб розчистити шлях для нас, утворивши тунель до центру. Я бачив як Оґ ширяє у своїй бульбашці, на невеликій відстані від нас. Він крутився навколо як дервіш, міксуючи пісню та одночасно регулюючи гравітаційний вихор танцмайданчика, таким чином обертаючи сам клуб, як старий вініловий диск.
Арт3міда мені підморгнула, а тоді її ноги зрослися і перетворилися на хвіст русалки. Вона змахнула своїм новим хвостом і промчала попереду мене, а її тіло звивалось і дрейфувало в ритм музиці. Потім, призупинившись і зависнувши, повернулася до мене обличчям, посміхнулась і простягла руку, закликаючи приєднатися до неї. Її волосся розліталось ореолом навколо голови, ніби вона була під водою.
Коли я добрався до неї, вона взяла мене за руку. Щойно вона це зробила, хвіст русалки зник і знову з’явились ноги, пританцьовуючи у такт.
Не довіряючи своїм інстинктам, я завантажив висококласну танцювальну програму для аватара під назвою «Траволта», яку вже скачав і випробував раніше того вечора. Програма контролювала рухи Парзіваля, синхронізуючи їх з музикою, і всі мої чотири кінцівки трансформувались у хвилясті синусоїди. І так я став танцювальним дебілом.
Очі Арт3міди загорілися від здивування і захоплення, і вона стала повторювати мої рухи. Ми обертались одне навколо одного, як прискорені електрони. Потім Арт3міда почала змінювати форму.
Її аватар втратив людську форму і перетворився в пульсуючий аморфний згусток, який змінював розмір і колір під музику. Я вибрав режим «віддзеркалення партнера» в танцювальній програмі і почав робити те ж саме. Кінцівки і тулуб аватара розтягнулися, як іриска, обплутуючи Арт3міду, а на шкірі переливалися дивні кольорові візерунки. Я виглядав, наче Людина-пластилін, яка втратила глузд через вживання ЛСД. Тоді всі інші на танцмайданчику також почали формувати призматичні згустки світла. Незабаром центр клубу виглядав наче якась потойбічна лавова лампа.
Коли пісня закінчилася, Оґ вклонився, потім поставив повільну пісню «Time After Time» Сідні Лопер. Усі аватари навколо розбились на пари.
Я чемно вклонився Арт3міді й простягнув руку. Вона посміхнулася і подала свою. Я пригорнув її і ми почали дрейфувати разом. Оґ налаштував силу тяжіння танцмайданчика проти годинникової стрілки, змушуючи всіх аватарів повільно оберталися навколо невидимої центральної осі клубу, як порошинки всередині снігової кулі. А тоді, перш ніж я встиг себе зупинити, слова просто вилетіли:
— Я люблю тебе, Арті.
Спочатку вона не відреагувала. Просто шоковано на мене дивилася, а наші аватари продовжували дрейфувати по орбіті одне навколо одного, рухаючись на автопілоті. Тоді вона переключилася на приватний голосовий канал, так, щоб ніхто не міг підслухати нашу розмову.
— Ти не закоханий в мене, Зі, — сказала вона. — Ти навіть мене не знаєш.
— Ні, знаю, — наполіг я. — Я знаю тебе краще, ніж будь-кого в своєму житті.
— Ти знаєш тільки те, що я хочу, аби ти знав. І бачиш тільки те, що я хочу, аби ти бачив. — Вона поклала руку на груди. — Це не моє справжнє тіло, Вейде. Чи моє справжнє обличчя.
— Мені все одно! Я закоханий у твій розум — у твою особистість. Мене не хвилює обгортка.
— Ти тільки так кажеш, — відповіла вона, але у її голосі відчувалась невпевненість. — Повір мені. Якби я дозволила тобі побачити себе вживу, це б тебе відштовхнуло.
— Чому ти завжди так говориш?
— Тому що я потворно деформована. Або в мене параліч. Або мені насправді шістдесят три роки. Вибирай.
— Мені все одно, навіть якщо це всі три варіанти разом. Скажи, де зустрітися з тобою, і я тобі доведу. Я сяду на літак прямо зараз, і прилечу, де б ти не була. Ти знаєш, що прилечу.
Вона похитала головою.
— Ти не живеш у реальному світі, Зі. З того, що ти розповів мені, не думаю, що колись жив. Ти, як і я, живеш всередині ілюзії. — Вона вказала на наше віртуальне оточення. — Ти просто не можеш знати, що таке справжнє кохання.
— Не кажи так! — я почав плакати і не приховував цього від неї. — Це тому, що у мене раніше не було реальної дівчини? Чи що я незайманий? Тому що…
— Звичайно, ні, — сказала вона. — Це зовсім не тому.
— Тоді
— Полювання. Ти це знаєш. Ми нехтували нашими квестами, щоб проводити час разом. Ми повинні бути зосереджені на Нефритовому ключі прямо зараз. Закладаюсь, це те, що зараз роблять Сорренто і «шістки». І всі інші.
— До біса змагання! І яйце! — закричав я. — Невже ти не чула, що я тільки що сказав?
Вона просто дивилася на мене. Вірніше, її аватар байдуже дивився на мого аватара. Тоді вона сказала:
— Мені жаль, Зі. Це я винна. Я дозволила вийти ситуації з-під контролю. Потрібно це припинити.
— Що ти маєш на увазі? Що припинити?
— Я думаю нам потрібно зробити перерву. Припинити проводити так багато часу разом.
Мене наче вдарили в горло.
— Ти кидаєш мене?
— Ні, Зі, — сказала вона твердо. — Я
— Отже… ти просто… перестанеш зі мною спілкуватися?
— Так. Думаю, це буде на краще.
— Як довго?
— Доки не закінчиться Полювання.
— Але, Арті… На це можуть піти роки.
— Я розумію. І мені шкода. Але так треба.
— То виграти гроші для тебе важливіше, ніж я?
— Не гроші. А те, що я можу з ними зробити.
— Точно. Врятувати світ. Ти до біса благородна.
— Не будь мудаком, — сказала вона. — Я шукала «яйце» протягом п’яти років. Як і ти. Тепер ми ближче, ніж будь-коли. Я не можу просто втратити свій шанс.