Эрнест Клайн – Першому гравцеві приготуватися (страница 21)

— Забула представитись, — сказала вона. — Я Артеміда.

— Я знаю, — сказав я, потискаючи їй руку. — Я великий фанат твого блоґу. Відданий читач вже багато років.

— Серйозно? — її аватар, здається, почервонів.

Я кивнув.

— Для мене честь познайомитись з тобою. Я Парзіваль.

Усвідомивши, що все ще тримаю її руку, я змусив себе її відпустити.

— Парзіваль, так? — вона злегка нахилила голову. — На честь лицаря круглого столу, який знайшов Грааль, правильно? Дуже круто.

Я кивнув, тепер ще більше вражений. Мені майже завжди доводилося пояснювати людям своє ім’я.

— А Артеміда була грецькою богинею полювання, правильно?

— Так! Але правильне написання було зайняте, тож мені довелось використати цифру «3» замість «е».

— Я знаю. Ти якось згадувала про це в своєму блозі. Два роки тому. — Я мало не назвав точної дати запису в блозі, але зрозумів, що це б виставило мене дивакуватим віртуальним переслідувачем. — Ти казала, що все ще натикаєшся на нубів, які вимовляють твоє ім’я «Ар-три-міда»

— Саме так, — відповіла вона, посміхаючись. — Я таке казала.

Вона простягнула руку, пропонуючи мені свою контактну картку. На вигляд картка могла бути чим завгодно. Арт3міда запрограмувала свою, щоб та виглядала як кенерівська фігурка з «Зоряних війн» (все ще в прозорій упаковці). Фігурка була простим пластиковом втіленням її аватара, з тим самим обличчям, волоссям, одягом. Мініатюрна версія її зброї та меча в комплекті. Контактна інформація була надрукована на картці вище від фігурки:

Арт3міда

Воїн/Маг 52 рівня

(Транспорт продається окремо)

На зворотному боці картки були посилання на її блоґ, електронна пошта та телефон.

Це була не тільки перша картка, яку мені дала дівчина, але й, безумовно, найкрутіша контактна картка, яку я коли-небудь бачив.

— Це, безумовно, найкрутіша контактна картка, яку я коли-небудь бачив, — сказав я. — Дякую!

Я простягнув їй одну зі своїх карток, яку зробив у вигляді оригінального картриджу гри «Adventure» до «Atari 2600», моя контактна інформація була вказана на етикетці:

Парзіваль

Воїн 10 рівня

(Використовувати з джойстиком)

— Це неймовірно! — сказала вона, розглядаючи її. — Який крутий дизайн!

— Дякую, — відповів я, червоніючи під візором. Я був готовий зробити пропозицію.

Я додав її картку в інвертар, і вона з’явилась у списку предметів, прямо під Мідним ключем. Побачивши ключ, я повернувся до реальності. Що я в біса робив, стоячи тут, розмовляючи ні про що з дівчиною, коли на мене чекали Перші ворота? Я перевірив час. Менш ніж п’ять хвилин до півночі.

— Слухай, Артемідо, — почав я. — Це було неймовірно круто зустріти тебе. Але мені потрібно йти. Скоро сервер оновиться, і я хочу вийти звідси, поки не відновилися всі ці пастки та зомбі.

— О… добре, — вона справді звучала розчарованою! — Мені, мабуть, потрібно готуватись до гри в «Joust». Але, чекай, дай-но застосую на тобі заклинання «Ліки від серйозних ран» перш ніж ти підеш.

Не встиг я заперечити, як вона поклала руку на груди мого аватара і промимрила якісь таємничі слова. Мій показник здоров’я вже був на максимумі, тому заклинання не мало ніякого ефекту. Але Арт3міда цього не знала. Вона все ще думала, що мені довелось змагатися з лічем.

— Ось так, — сказала вона, відступаючи назад.

— Дякую, — сказав я. — Але не варто було. Ми ж все-таки суперники.

— Я знаю. Але ми можемо бути друзями, правда?

— Сподіваюсь.

— Крім того, до Третіх воріт ще далеко. Тобто, нам двом знадобилось п’ять років, щоб дістатись сюди. І якщо я знаю стратегію дизайну Галлідея, далі ставатиме лише складніше. — Вона стишила голос. — Слухай, ти впевнений, що не хочеш залишитись? Закладаюсь, ми зможемо грати одночасно. Ми б могли давати один одне поради. Я стала помічати недоліки у техніці короля…

Тепер я почувався мудаком через те, що збрехав їй.

— Це дуже люб’язна пропозиція. Але мені потрібно йти. — Я шукав слушний привід. — Мені вранці до школи.

Вона кивнула, але вираз обличчя став підозрілим. Тоді її очі розширилися, ніби в голову прийшла якась думка. Зіниці почали блукати довкола, фокусуючись на просторі перед нею, і я зрозумів, що вона дивиться на щось у вікні браузера. Через кілька секунд її обличчя спотворилось від гніву.

— Ти брехливий виродок! — закричала вона. — Нечесний мішок лайна!

Вона зробила вікно браузера видимим для мене і розвернула його. Воно показувало Табло на сайті Галлідея. Через хвилювання я й забув його перевірити.

Воно виглядало так само, як і протягом останніх п’яти років, з однією відмінністю. На самому початку списку, на першому місці, тепер з’явилося ім’я мого аватара з рахунком 10 000 балів. Решта дев’ять слотів все ще містили ініціали Галлідея, а потім нулі.

— Нічого собі, — промимрив я. Коли Анорак вручив мені Мідний ключ, я став першим мисливцем в історії, що набрав бали в змаганні. І оскільки Табло могли бачити в усьому світі, мій аватар щойно став відомим.

Я перевірив заголовки в стрічці новин, просто щоб упевнитись. Кожен з них згадував ім’я мого аватара. Щось на кшталт: «ТАЄМНИЧИЙ АВАТАР ПАРЗІВАЛЬ ТВОРИТЬ ІСТОРІЮ» або «ПАРЗІВАЛЬ ЗНАХОДИТЬ МІДНИЙ КЛЮЧ».

Я стояв приголомшений, змушуючи себе дихати. Тоді Арт3міда мене штовхнула, чого я, звісно, не відчув. Але мого аватара вона відкинула на кілька футів назад.

— Ти переміг його з першої спроби? — закричала вона.

Я кивнув.

— Він переміг у першій грі, але я виграв дві наступні. Ледве, треба сказати.

— Блііііііін! — закричала вона, стискаючи кулаки. — Як ти, чорт забирай, переміг його з першого разу? — У мене склалось враження, що вона хотіла вдарити мене в обличчя.

— Мені просто пощастило. Я колись грав у «Joust» зі своїм другом. У мене було багато практики. Впевнений, якби в тебе було стільки ж практики…

— Я тебе прошу! — прогарчала вона, піднявши руку. — Не повчай мене, добре? — Вона видала звук, який я можу описати тільки як стогін розчарування. — Я не можу в це повірити! Ти розумієш, що я намагаюсь перемогти його вже п’ять проклятих тижнів?

— Але хвилину тому ти казала, що ти тут три тижні…

— Не перебивай мене! — вона знову мене штовхнула. — Я вже місяць практикуюсь у «Joust» нон-стоп! Я навіть уві сні бачу тих клятих літаючих страусів!

— Це, мабуть, неприємно.

— А ти просто приходиш і все робиш з першої спроби! — вона почала стукати кулаком по чолі, і тоді я зрозумів, що вона злиться на себе, а не на мене.

— Слухай, — сказав я. — Мені справді пощастило. У мене талант до класичних аркадних ігор. Це моя спеціалізація. — Я знизав плечима. — Припини бити себе як людина дощу, гаразд?

Вона зупинилась і подивилась на мене. Через кілька секунд важко зітхнула.

— Чому це не могла бути «Centipede»? Чи «Ms. Pac-Man»? Чи «BurgerTime»? Тоді я б вже зараз була біля Перших воріт!

— Ну, щодо цього я не певен, — сказав я.

Вона подивилась на мене секунду, а тоді подарувала диявольську посмішку. Повернулася до виходу і почала виконувати в повітрі перед собою ряд складних жестів, шепочучи слова якогось заклинання.

— Ей, зачекай-но. Що це ти робиш?

Але я вже знав відповідь. Коли вона закінчила заклинання, з’явилась велетенська стіна, що повністю закрила єдиний вихід з кімнати. Дідько! Вона використала заклинання «Бар’єр». Я був ув’язнений всередині кімнати.

— Ох, ну годі! — закричав я. — Навіщо ти це зробила?

— Здається, ти кудись жахливо поспішаєш. Припускаю, коли Анорак дав тобі Мідний ключ, він також дав якусь підказку про місцезнаходження Перших воріт. Правильно? Ось куди ти далі прямуєш, чи не так?

— Так, — відповів я. Я думав заперечувати, але який тепер в цьому сенс?

— Тож, якщо ти не можеш скасувати моє заклинання — а я закладаюсь, ти не можеш, містер Воїн-десятого-рівня — бар’єр затримає тебе тут до півночі, поки сервер не оновиться. Всі ті пастки по дорозі знову будуть там. Це має значно сповільнити твій вихід звідси.

— Так, саме так.