Эрнест Хемингуэй – Чоловіки без жінок та інші оповідання (страница 41)

— Он як. 

— Тварюка. Всі ті селяни тварюки. 

— Чому ви так кажете? 

— Ви не повірите, як почуєте. Аж не віриться, яка там історія сталася. 

— Розкажіть. 

— Ви не повірите, як почуєте. Франце, йди сюди, — гукнув господар до гробаря. 

Той підійшов, прихопивши з собою плящину вина і склянку. 

— Панство щойно спустилося з гір, — сказав господар. 

Ми потисли гробареві руку. 

— Що питимете? — запитав я. 

— Нічого. 

Франц помахав пальцем. 

— Ще кварту вина? 

— Добре. 

— Ви розумієте тутешню говірку? — запитав господар готелю. 

— Ні. 

— А в чому справа? — поцікавився Джон. 

— Він розповість нам про селянина, якого ми бачили на кладовищі, коли ввійшли до міста. 

— Я й так нічого не зрозумію, — сказав Джон. — Занадто швидко він шварґоче. 

— Той селянин, — мовив господар, — сьогодні поховав свою жінку. Вона померла торік у листопаді. 

— У грудні, — виправив його гробар. 

— Яка різниця — хай буде в грудні. І дав про це знати громаді. 

— Вісімнадцятого грудня, — уточнив гробар. 

— Хай там як, а він не міг привезти її й поховати, поки не зійшов сніг. 

— Він живе на другому боці долини Пацнаун, — сказав гробар. — Але належить до цієї парафії. 

— Він справді ніяк не міг її сюди привезти? — запитав я. 

— Ні. Поки лежить сніг, звідти, де він живе, сюди можна добратися тільки на лижах. Тому він аж сьогодні привіз її поховати, а священик, глянувши на її лице, відмовив йому. Розповідай далі, — сказав він гробареві. — Але говори німецькою, а не по-своєму. 

— Зі священиком комедія вийшла, — мовив гробар. — У свідоцтві про смерть написано, що вона померла від хвороби серця. Ми всі знали, що в неї хворе серце. Вона не раз мліла в церкві. Останнім часом взагалі не приходила. Не мала сили йти вгору. Коли священик відгорнув покривало, то спитав Олца: «Твоя дружина дуже страждала?». «Ні, — відповів Олц. — Я зайшов до хати й бачу: вона лежить поперек ліжка й не дихає». 

Священик знову на неї глянув. Йому щось явно не подобалось. 

— А що сталося з її лицем? 

— Не знаю, — відповів Олц. 

— То ліпше дізнайся, — сказав священик і загорнув покривало. 

Олц нічого не відповів. Священик стояв і дивився на нього. Олц дивився на священика. 

— Ви точно хочете знати? 

— Я мушу знати, — сказав священик. 

— Тепер починається найцікавіше, — мовив господар готелю. — Слухайте уважно. Розказуй далі, Франце. 

— Що ж, — повів мову далі Олц, — коли вона померла, я сказав про це громаді, заніс її у дровітню і поклав на дрова. Потім мені ті дрова стали потрібні, а що вона до того часу задубіла, то я підняв її і поставив, притуливши до стіни. Рот у неї був розкритий, і коли я ввечері приходив у дворітню рубати дрова, то чіпляв за нього ліхтар. 

— А нащо ти так робив? — запитав священик. 

— Не знаю, — відповів Олц. 

— І часто таке було? 

— Кожного разу, як я ввечері рубав дрова. 

— Ти дуже погано вчинив, — сказав священик. — Ти любив свою дружину? 

— Ja, любив, — відповів Олц. — Дуже любив. 

— Ви все зрозуміли? — поцікавився господар готелю. — Все зрозуміли про його жінку? 

— Та ніби. 

— То як, обідати будемо? — мовив Джон. 

— Замовляй ти, — сказав я. — Думаєте, то правда? — запитав я господаря. 

— Ясно, що правда, — відповів він. — Ці селяни звірі, а не люди. 

— А куди він тепер пішов? 

— Пиячити в інше місце, до «Левів»! 

— Не схотів зі мною пити, — сказав гробар. 

— Не схотів із ним пити, бо той почув про історію з його жінкою, — пояснив господар. 

— Ну то як? — запитав Джон. — Будемо обідати? 

— Будемо, — відповів я. 

Гонка з переслідуванням 

Вільям Кемпбелл ще з Піттсбурґа змагався з комедійною трупою у гонці з переслідуванням. Коли відбувається гонка з переслідуванням  — на велосипедах, — учасники стартують одне за одним через певний проміжок часу. Вони їдуть дуже швидко, бо гонка зазвичай обмежена короткою дистанцією, і якщо хтось один сповільнить рух, наступний учасник тут же наздожене його, подолавши відстань, що відокремлювала їх на старті. Як тільки котрогось із велосипедистів «піймають», він вилітає з гонки і мусить злізти з велосипеда й покинути доріжку. Якщо ніхто з учасників не піймався, перемогу здобуває той, хто відірвався від решти на найбільшу відстань. Якщо в гонці з переслідуванням тільки двоє учасників, один зазвичай наздоганяє іншого в межах шести миль. Комедійна трупа піймала Вільяма Кемпбелла у Канзас-Сіті. 

Вільям Кемпбелл сподівався триматися трохи попереду від комедійної трупи аж до Тихоокеанського узбережжя. Допоки він випереджав її в ролі антрепренера, йому платили. Коли комедійна трупа наздогнала його, він лежав у ліжку. Лежав у ліжку й тоді, коли керівник трупи зайшов до його кімнати; а коли той пішов, він вирішив, що може ще трохи полежати. У КанзасСіті було дуже холодно, і він не квапився йти на вулицю. Йому не подобалося Канзас-Сіті. Він дістав з-під ліжка пляшку й приклався до неї. Від випитого полегшало на шлунку. Містер Тернер, керівник комедійної трупи, не захотів випити разом з ним. 

Розмова між Вільямом Кемпбеллом і містером Тернером вийшла трохи чудернацька. Містер Тернер постукав у двері. Кемпбелл гукнув: «Заходьте!». Ввійшовши до кімнати, містер Тернер побачив одяг на кріслі, відкриту валізу, пляшку на стільці коло ліжка й людину, яка лежала на ліжку, з головою накрившись покривалом. 

— Кемпбелл, — сказав містер Тернер. 

— Ти не можеш мене звільнити, — мовив Вільям Кемпбелл з-під покривала. Під ним було тепло, біло й затишно. — Ти не можеш мене звільнити тільки тому, що я зліз із велосипеда. 

— Ти п’яний, — сказав містер Тернер. 

— Це точно, — відповів Вільям Кемпбелл, говорячи просто через покривало й торкаючись тканини губами. 

— Бовдур, — сказав містер Тернер. 

Він вимкнув світло. Жарівка горіла всю ніч. А вже настала десята ранку. 

— П’яний бовдур. Коли ти дістався до міста?