Эрнест Хемингуэй – Чоловіки без жінок та інші оповідання (страница 33)

— Я вже тиждень не сплю, — сказав Джек. — Кручуся всю ніч і думаю, аж голова тріщить. Я не можу спати, Джеррі. Ти не знаєш, як це, коли не можеш спати. 

— Ага. 

— Не можу спати — і все. Просто не можу заснути. Нащо було стільки років тримати себе в формі, якщо не можеш спати? 

— Ага. 

— Ти уявити собі не можеш, Джеррі, як воно, коли не можеш спати. 

— Долий води, — сказав я. 

Коло одинадцятої очі у Джека самі заплющились, і я вклав його в ліжко. Нарешті він дійшов до такого стану, в якому не міг не заснути. Я допоміг йому скинути одяг і лягти. 

— Тепер ти точно заснеш, Джеку, — сказав я. 

— Ага, — відповів Джек. — Тепер точно. 

— На добраніч, Джеку, — мовив я. 

— Добраніч, Джеррі, — відповів він. — Нема в мене більше друзів, крім тебе. 

— Ет, перестань, — відмахнувся я. 

— Нема в мене більше друзів, — повторив Джек, — тільки ти. 

— Спи вже, — сказав я. 

— Сплю, — відповів Джек. 

Унизу Гоґан сидів за столом у своєму кабінеті й читав газету. Він підняв голову. 

— Ну що, поклав свого друзяку спати? — запитав. 

— Він сам відключився. 

— Ліпше вже так, ніж взагалі ока не стулити, — зауважив Гоґан. 

— Це точно. 

— А тим спортивним писакам цього ніяк не втовкмачиш, — додав Гоґан. 

— Іду я теж спати, — сказав я. 

— Добраніч, — мовив Гоґан. 

Уранці я зійшов униз близько восьмої і поснідав. Гоґан уже тренував клієнтів в амбарі. Я пішов туди й дивився, як вони займаються. 

— Раз! Два! Три! Чотири! — рахував Гоґан. — Здоров, Джеррі! — сказав він. — Джек уже встав? 

— Ні. Ще спить. 

Я повернувся до своєї кімнати і спакував речі. Десь о пів на десяту я почув, як у сусідній кімнаті прокинувся Джек. Він спустився сходами, я пішов услід за ним. Джек снідав. Увійшов Гоґан і зупинився біля стола. 

— Як чуєшся, Джеку? — запитав я. 

— Непогано. 

— Добре спав? — поцікавився Гоґан. 

— Виспався, як має бути, — відповів Джек. — У роті гидко, але голова не тріщить. 

— Добре, — сказав Гоґан. — Значить, віскі було таке, як треба. 

— Допишеш до рахунку, — мовив Джек. 

— Коли ви хочете їхати до міста? — запитав Гоґан. 

— Перед обідом, — відповів Джек. — Тим потягом, що об одинадцятій. 

— Сідай, Джеррі, — сказав Джек. 

Гоґан вийшов. 

Я сів за стіл. Джек їв грейпфрут. Коли йому траплялась кісточка, він випльовував її на ложку і клав на тарілку. 

— По-моєму, я добряче набрався вчора ввечері, — мовив він. 

— Випив трохи віскі. 

— І намолов дурниць. 

— Та перестань. 

— Де Гоґан? — запитав Джек. 

Він уже закінчив із грейпфрутом. 

— У себе в конторі. 

— Що я там казав про ставки? — запитав Джек. 

Він колупався ложкою у грейпфруті. 

Прийшла служниця — принесла яєчню з шинкою і забрала грейпфрут. 

— Принесіть ще склянку молока, — сказав їй Джек. 

Вона вийшла. 

— Ти сказав, що поставив п’ятдесят тисяч на Волкотта, — мовив я. 

— Так і є, — відповів Джек. 

— Багатенько. 

— Не подобається мені та затія, — сказав Джек. 

— Може, щось зміниться. 

— Ні, — відповів Джек. — Йому той титул кров з носа потрібен. Ті спритники знають, на кому заробити. 

— Ніколи не знаєш, як буде. 

— Та ні. Йому потрібний титул. Він дорожчий йому за всякі гроші. 

— П’ятдесят тисяч — немала сума, — зауважив я. 

— Я все розрахував, — сказав Джек. — Я не можу виграти. Ти ж знаєш, що я ніяк не можу виграти. 

— Поки ти на ринзі, шанс є завжди. 

— Ні, — заперечив Джек. — Зі мною все скінчено. Це просто розрахунок. 

— Як ти чуєшся? 

— Непогано, — відповів Джек. — Мені треба було виспатись, і все. 

— То, може, ти добре виступиш.