Эрнест Хемингуэй – Чоловіки без жінок та інші оповідання (страница 32)

— Пішли нагору, Джеррі, — сказав Джек. 

Зайшовши до кімнати, Джек сів на ліжко, обхопивши голову руками. 

— Хіба то життя? — запитав він. 

Гоґан приніс кварту віскі і дві склянки. 

— Будеш імбирний ель? 

— Ти що, хочеш, щоб мене знудило? 

— Я просто запитав, — сказав Гоґан. 

— Вип’єш з нами? — запропонував йому Джек. 

— Ні, дякую, — відповів Гоґан і вийшов. 

— А ти, Джеррі? 

— Хіба один раз за компанію, — сказав я. 

Джек наповнив дві склянки. 

— Тримай, — сказав він. — Ну, тепер можна й посмакувати. 

— Може, розбавиш водою? — запитав я. 

— Ага, — сказав Джек. — Так буде краще. 

Ми мовчки ковтнули кілька разів. Джек хотів налити мені ще. 

— Не треба, — мовив я, — з мене досить. 

— Як хочеш, — сказав Джек. 

Тоді налив собі ще чималу порцію і додав води. Він трохи повеселішав. 

— Ну й хлопаки сьогодні приїжджали, — сказав він. — Взагалі не хочуть ризикувати. 

І трохи пізніше додав:  

— Ну, але вони мають рацію. Якого милого йти на ризик? 

— Будеш ще, Джеррі? — запитав він. — Давай, склади мені компанію. 

— З мене досить, Джеку, — відповів я. — Мені й так добре. 

— Ще раз, — сказав Джек. 

Його вже трохи розморило. 

— Ну добре, — відповів я. 

Джек хлюпнув у мою склянку тільки трохи, собі ж щедро налив. 

— Знаєш, — сказав він, — а я люблю випити. Якби не бокс, я би, певно, не просихав. 

— Ага, — кивнув я. 

— Багато я всього пропустив через той бокс, — мовив він. 

— Ти добре на ньому заробив. 

— Ну так, тому я ним і займаюсь. Але я стільки пропустив, Джеррі. 

— Ну що, наприклад? 

— Ну от візьми мою жінку, — сказав він. — Мене ніколи нема вдома. Думаєш, то добре для моїх дівчат? «Хто ваш тато?» — запитає їх якась подружка, з тих багатших. «Джек Бреннан». Нема тут нічого доброго для них. 

— Ну й до дідька то все, — відповів я. — Основне, щоб у них були гроші. 

— Чого-чого, а грошей їм точно вистачає, — мовив Джек. 

Він налив собі ще. Пляшка вже майже спорожніла. 

— Долий трохи води, — сказав я. 

Джек долив. 

— Ти собі й уявити не можеш, — промовив він, — як я сумую за своєю жінкою. 

— Уявляю. 

— Не уявляєш. Звідки тобі це знати? 

— Але на селі все ж ліпше, ніж у місті. 

— Мені вже начхати, де я, — сказав Джек. — Ти уявити собі не можеш, як воно. 

— Випий ще. 

— Я що — нахлявся? Мелю дурниці? 

— Та ні, все гаразд. 

— Ти не розумієш, як воно. Ніхто не розуміє. 

— Тільки твоя дружина, — сказав я. 

— Вона точно знає, — відповів Джек. — Точно. Вона знає, кажу тобі. Знає. 

— Долий трохи води, — сказав я. 

— Джеррі, — мовив Джек, — тобі ніколи не зрозуміти, як воно. 

Він набрався, як собака бліх. Сидів, витріщившись на мене. Дивився аж якось надто пильно. 

— Сьогодні ти точно заснеш, — мовив я. 

— Послухай, Джеррі, — сказав Джек. — Хочеш трохи підзаробити? Постав на Волкотта. 

— Га? 

— Послухай, Джеррі, — Джек опустив склянку на стіл. — Я тверезий, ти ж бачиш. Знаєш, скільки я на нього поставлю? П’ятдесят тисяч. 

— Та то купа грошей. 

— П’ятдесят тисяч, — повторив Джек. — Два проти одного. Я зароблю двадцять п’ять тисяч баксів. Постав і ти на нього, Джеррі. 

— Виглядає непогано, — сказав я. 

— Я і так його не поб’ю, — вів далі Джек. — Тут нема ніякого шахрайства. Як я можу його побити? То чому б на цьому не заробити? 

— Долий води, — сказав я. 

— Після цього бою я кидаю ту справу, — мовив Джек. — З мене досить. Він і так мене поб’є. То чому б на цьому не заробити? 

— Ага.