Эрнест Хемингуэй – Чоловіки без жінок та інші оповідання (страница 22)
— Що потяг прибуває за п’ять хвилин.
Дівчина широко всміхнулась жінці на знак подяки.
— Перенесу валізи ближче до колії, — сказав чоловік. Вона всміхнулася йому.
— Добре. Тоді вертайся — доп’ємо пиво.
Він підняв дві важкі валізи й переніс їх до іншої колії на другому боці станції. Подивився вдалечінь — потяга не було видно. Дорогою назад він пройшов через бар, де цмулили пиво пасажири, які чекали на потяг. Він випив біля шинквасу чарку горілки, дивлячись на людей. Усі до одного спокійно чекали. Відхиливши бамбукову занавіску, він вийшов надвір. Дівчина сиділа за столиком і всміхалась до нього.
— Тобі вже краще? — запитав він.
— Усе гаразд, — відповіла вона. — Зі мною все добре. Я чудово почуваюсь.
Убивці
Двері до забігайлівки «У Генрі» відчинилися — усередину зайшло двоє. Сіли за стійку.
— Що будете? — запитав Джордж.
— Не знаю, — відповів один із чоловіків. — Ти що хочеш, Еле?
— Біда його знає, — сказав Ел. — Щось би з’їв.
Надворі вже стемніло. За вікном загорівся вуличний ліхтар. Чоловіки за стійкою читали меню. Нік Адамс сидів з другого краю і спостерігав за ними. Він розмовляв з Джорджем, коли вони прийшли.
— Мені запечену свинячу вирізку з яблучним соусом і картопляним пюре, — сказав перший гість.
— Вона ще не готова.
— То якого дідька вона робить в меню?
— Її подають на вечерю, — пояснив Джордж. — О шостій, — він глянув на годинник на стіні по той бік стійки: — А зараз п’ята.
— На годиннику двадцять по п’ятій, — зауважив другий гість.
— Він спішить на двадцять хвилин.
— До біса годинник, — сказав перший. — Що маєте поїсти?
— Можу зробити який хочете сендвіч, — запропонував Джордж. — єчню з шинкою чи з беконом, печінку з беконом або стейк.
— Мені курячі крокети з зеленим горошком, вершковим соусом і картопляним пюре.
— Це з вечірнього меню.
— Не розумію — все, що ми хочемо, з вечірнього меню, чи як? Хитро ви працюєте.
— Можу запропонувати яєчню з шинкою чи з беконом, печінку…
— Хай будуть яйця з шинкою, — сказав чоловік на ім’я Ел.
Він мав на собі котелок і чорне, застебнуте на всі ґудзики пальто. Делікатне бліде лице, міцно стиснуті губи. Шовковий шарф і рукавиці.
— А мені яєчню з беконом, — мовив його товариш.
Статурою він був майже такий, як Ел. Різні обличчя, а вдягнуті як близнюки. Обох тісно облягали пальта. Чоловіки сиділи, нахилившись уперед і спершись ліктями на стійку.
— Що маєте з випивки? — запитав Ел.
— Пиво світле й безалкогольне, імбирний ель, — відповів Джордж.
— Я питаю, що маєте з випивки?
— Я ж тільки-но назвав усе, що є.
— Душне тут місто, — зауважив другий. — Як воно там називається?
— Самміт.
— Чув колись про таке? — запитав Ел товариша.
— Ні, — відповів той.
— Чим ви тут займаєтесь вечорами? — поцікавився Ел.
— Вечеряють, — відповів його приятель. — Приходять сюди і їдять свою вечерю.
— Точно, — підтакнув Джордж.
— Точно, кажеш? — перепитав його Ел.
— Ага.
— Та ти, я бачу, всі розуми поїв.
— Ага, — кивнув Джордж.
— Не поїв, не думай, — сказав другий чолов’яга. — Правда, Еле?
— Та він йолоп, — відповів той і обернувся до Ніка: — Як твоє прізвище?
— Адамс.
— Ще один розумник, — пхикнув Ел. — Еге ж, Максе?
— Та тут самі розумники живуть, — зауважив той.
Джордж поставив на стійку дві тарілки: на одній лежала яєчня з шинкою, на другій — з беконом. Збоку поставив дві тарілки зі смаженою картоплею і зачинив дверцята до кухні.
— Яка ваша? — запитав він Ела.
— А що, тобі вже з голови вилетіло?
— З шинкою.
— От розумаха, — відповів Макс. Він нахилився і підсунув до себе тарілку з яєчнею. Обоє їли, не скидаючи рукавиць. Джордж мовчки дивився, як вони їдять.
— На що витріщився? — глянув на нього Макс.
— Ні на що.
— Не розказуй. Ти дивився на мене.
— Та хлопака пожартував, Максе, — сказав Ел.
Джордж засміявся.
— Нема чого шкіритись, — кинув йому Макс. — Тобі так точно.
— Добре, — відповів Джордж.
— Він каже «добре», — Макс обернувся до Ела. — Чув? «Добре» каже. Ото видав.
— Макітра варить, як має бути, — відповів Ел.
Вони знову взялися за їжу.
— А як звати он того розумника? — запитав Ел Макса.