Артуро Перес-Реверте – Клуб Дюма, або Тінь Рішельє (страница 46)

Поклавши телефонну слухавку, він протягом якогось часу залишався в півтемряві коридору, міркуючи. Можливо, від нього саме цього й чекали, щоб він швидко збіг униз сходами зі шпагою в руці на приманку Рошфора. Власне, й дзвінок дівчини міг бути частиною плану або ж застерігав, що такий план існує, за умови, що він таки існує. Якщо вона — Корсо мав досить досвіду, щоб намарно засовувати руку у вогонь, — грала в чесну гру.

Погані настали часи, знову подумки повторив він. Абсурдні часи. Після стількох книжок, кіно, телебачення, після стількох можливих рівнів читання, важко зрозуміти, чи перед тобою оригінал, чи копія; коли поєднання дзеркал передавало реальний образ, а коли обернений або суму обернених образів, і якими були наміри автора. Тут легко й недорахуватися чогось і виявити надмірну обережність. Тут він мав ще одну причину позаздрити своєму прапрадіду, його гренадерським вусам і запаху пороху, який він нюхав над рівнинами Фландрії. Тоді прапор ще був прапором, Імператор був Імператором, троянда була трояндою. Хай там як, а тепер у Парижі для Корсо все було очевидно: навіть як читач другого рівня, він був налаштований вести гру лише до певних меж. Він не мав ні віку, ані наївності, ані бажання битися на території, яку обрав його супротивник, призначити три дуелі протягом десяти хвилин біля монастиря босих кармелітів, чи диявол знає де. Якби йому довелося битися з Рошфором, то він би наблизився до нього з усіма гарантіями своєї безпеки, він підійшов би до нього ззаду із залізним шворенем у руці. Він мусив відплатити йому за вузеньку вуличку в Толедо, не забувши про те, як перетнулися їхні інтереси в Синтрі. Корсо належав до тих людей, які не забувають сплачувати свої борги. Не кваплячись.

 

XI. Набережні Сени

 

 

 

Загадку оголосили нерозв'язною саме виходячи з тих міркувань,

які мали б допомогти її розв'язати.

«Убивство на вулиці Морг».

Едгар По

 

 

— Ключ елементарний, — сказала Фріда Унгерн. — Абревіатури тут не відрізняються від тих, які застосовуються в стародавніх латинських рукописах. Мабуть, тому, що Аристид Торк'я запозичив більшу частину тексту з іншого рукопису: певно, з легендарного Delomelanicon. На першій гравюрі сенс очевидний для кожного, хто бодай трохи знає герметичну мову: NEM. PERV. Т OUI N.N LEG.GERT.RITes, це має означати NEMO PERVENITOUI NON LEGITIME CERTAVERIT.

— …Ніхто, хто б'ється не за правилами, цього не досягне.

Вони пили вже по третій філіжанці кави, й було видно, що принаймні зовні баронеса прихильно ставиться до Корсо. Ось і тепер вона задоволено кивнула:

— Дуже добре… Ви можете витлумачити якийсь елемент із цієї гравюри?

— Ні, — холоднокровно збрехав Корсо. Він щойно виявив, що на цьому примірнику в оточеному мурами місті, до якого скакав на коні лицар, було не чотири башти, а три… — Увагу привертає лише жест лицаря — він дуже красномовний.

— І він справді красномовний: звернений до того, хто на нього дивиться, з пальцем на губах, закликаючи його мовчати… Це tacere окультних філософів. У глибині картини оточене муром місто прикриває башти, тобто оберігає таємницю. Зверніть увагу на те, що браму замкнено. Її треба відчинити.

Весь напружившись, Корсо перегорнув кілька сторінок і спинився на другій гравюрі: пустельник перед іншими дверима з ключами у правій руці. Напис був CLAUS.PAT.T.

— CLAUSAE PATENT, — без труднощів розшифрувала баронеса. — Відчиняють замкнене, замкнену браму… Пустельник означає знання, вивчення, мудрість. Біля нього прилаштувався той самий чорний пес, який, за легендою, супроводжував Агриппу. Вірний пес… Від Плутарха до Брема Стокера і його «Дракули», не забуваючи про «Фауста» Гете, чорний пес — це одна з тих тварин, у які диявол полюбляє утілюватися… Щодо ліхтаря, то він належить філософові Діогену, який так зневажав світську владу і єдине, що він попросив у могутнього Александра, щоб той не утворював тінь, а відійшов убік і не затуляв йому сонце, світло.

— А літера Тет?

— Тут я не цілком упевнена, — баронеса легенько поплескала долонею по гравюрі. — Пустельник на картах Таро, схожий на цього, іноді зображений зі змією або з патерицею, яка її символізує. В окультній філософії змія й дракон охоронці чарівного, скажімо, гаю із Золотим Руном, і вони сплять із розплющеними очима. Вони також — Дзеркало Мистецтва.

— Мистецтва диявола, — бовкнув Корсо навмання, й баронеса відповіла йому легенькою усмішкою, ніби в таємничий спосіб погоджувалася з ним.

До речі, він знав із Фульканеллі та з іншої літератури, що Дзеркало Мистецтва — це термін не з демонології, а з алхімії. Він запитав себе, скільки шарлатанства міститься в тій ерудиції, яку викладала йому його співрозмовниця, і внутрішньо зітхнув, відчувши себе шукачем золота, який стоїть по пояс у річці з решетом у руках. Після всього, що з ним сталося, він дійшов висновку: п'ятсот сторінок бестселера треба чимось заповнити.

Але Фріда Унгерн уже перейшла до третьої гравюри.

— Тут написано: VERB. D. SUM. C.S.T ARCAN. Тобто: VERBUM DIMISSUM CUSTODIAT ARCANUM. Можна перекласти так: Втрачене слово зберігає таємницю. І ця гравюра вельми значуща: міст, який поєднує світлий і темний береги. Від класичної міфології до гри в гуску її значення очевидне. Він може поєднати землю з небом або з пеклом, наче райдуга… Але, звичайно ж, щоб перейти через цей міст, треба спочатку відчинити замуровану браму, яка його закриває.

— А що ви скажете про лучника, який ховається у хмарах?

Він запитав це майже зміненим голосом. У примірниках Один і Два з плеча лучника звисав порожній сагайдак. Але в Третьому Номері в сагайдаці була одна стріла. Фріда Унгерн тицьнула в неї пальцем.

— Лук — це зброя Аполлона й Діани, світло найвищої могутності. Гнів бога — або Бога. Це ворог, який чатує на того, хто перейде через міст, — вона довірливо нахилилася до Корсо. — Тут дається грізне застереження: такими речами гратися не варто.

Корсо згідно кивнув головою, шукаючи четверту гравюру. Він відчував, як у нього в голові рвалися вітрила з досить зловісним скрипом. Тепер перед ним був блазень і кам'яний лабіринт, позначений написом: N.N OMN. A.OUF. Фріда Унгерн розшифрувала це так: FORTUNA NON OMNIBUS AEQUE. Доля не однакова для всіх.

— Цей персонаж відповідає божевільному в картах Таро, — пояснила вона. — Божевільний Бога ісламу. Він також тримає в руках патерицю, або символічну змію. Це середньовічний блазень, джокер колоди карт. Він символізує Долю, випадковість, кінець усього, сподіване або несподіване завершення, зверніть увагу на кості. У середні віки блазні були істотами привілейованими; їм дозволялося те, що не дозволялося іншим, вони мали за обов'язок нагадувати своїм панам про те, що на них також чекає смерть і їхній кінець так само неминучий, як і кінець усіх інших людей…

— Тут висловлюється протилежне, — заперечив Корсо. — Доля не однакова для всіх.

— Звичайно. Хто повстає, хто йде на ризик задля своєї свободи, той може здобути собі іншу долю. Про це написано в цій книжці, й тому тут з'являється блазень, парадигма свободи. Єдиний чоловік, по-справжньому вільний і також наймудріший. В окультній філософії блазень ідентифікується з Меркурієм алхіміків… Посланець богів, який проводить душі крізь царство тіней.

— Крізь лабіринт.

— Так. Ось він перед вами, — вона показала на гравюру. — І як бачите, двері до нього замкнені.

І також двері виходу з нього, подумав Корсо, мимоволі здригнувшись, перш ніж перегорнути сторінки в пошуках наступної гравюри.

— Цей підпис дуже простий, — сказав він. — FR.ST.A. Єдиний, який я наважуюся розшифрувати. Мені здається, тут бракує однієї u й однієї r. FRUSTRA. Що означає марно.

— Дуже добре. Саме про це там і говориться, й алегорія відповідає підпису. Скупій рахує своє золото, не зважаючи на Смерть, яка тримає в руках два остаточні символи: пісковий годинник і селянські вила.

— А чому вила, а не косу?

— Бо смерть косить, а диявол збирає врожай.

Вони зупинилися на шостій гравюрі: чоловік, підвішений за ногу на зубці муру. Фріда Унгерн подивилася на гравюру знудженим поглядом, ніби її значення було для неї очевидним.

— DIT.SCO М R. es DITESCO MORI. Смерть робить мене багатшим, це фраза, яку диявол може промовити з високо піднесеною головою. Як ви вважаєте?..

— Гадаю, що так. Зрештою, такою є його професія. — Корсо доторкнувся пальцем до гравюри. — А що символізує повішений?

— Насамперед дванадцятий аркан Таро. Але можливі й інші тлумачення. Я схиляюся до думки, що це означає переміну через жертву… Вам відома сага про Одіна?..

 

Поранений висів я на шибениці,

Овіяний вітрами,

Протягом дев'ятьох довгих ночей…

 

— …Якщо ми вже відшукуємо асоціації, — провадила баронеса, — то Люцифер, лицар свободи, постраждав через свою любов до людини. І він приніс їй знання через пожертву, прирікши себе на вигнання.

— А що ви скажете про сьому гравюру?

— DIS.S.P.TI.R М. Ця фраза не є надто очевидною. Але я вгадую в ній традиційне висловлювання, яке надто полюбляли філософи-герметисти: DISCIPULUS POTIOR MAGISTRO.

— Учень переважає маестро?

— Більш або менш. Цар і жебрак грають у шахи на дивній шахівниці, де всі клітинки мають однаковий колір, тоді як чорна й біла собаки, Зло й Добро, люто шматують одна одну. У вікно зазирає місяць, який є водночас темрявою й матір'ю. Згадайте міфічне вірування, згідно з яким душі після смерті втікають на Місяць. Ви ж читали мою «Ізиду», так? Чорний колір є символічним кольором темряви й тіней, а чорний у геральдиці — це земля, ніч і смерть… Чорний колір Ізиди відповідає кольору Діви Марії, яка виходить із синяви й сідає на місяць… Коли ми помираємо, то повертаємося до неї, до темряви, з якої вийшли, що водночас і захищає нас, і погрожує нам… Собаки й Місяць мають також інше тлумачення. Богиня-мисливиця Артеміда, Діана у римлян, була відома своєю звичкою мститися тим, хто закохувався в неї або намагався проникнути до її жіночності. Гадаю, ви розумієте, до чого я веду.