Артуро Перес-Реверте – Клуб Дюма, або Тінь Рішельє (страница 44)
— Усі запитують мене про це останнім часом.
— Не дивно. Адже ви розпитуєте про книжку, яку неможливо читати, не віруючи в певні речі.
— Моя віра носить обмежений характер, — Корсо ризикнув виявити відвертість; така відвертість нерідко допомагала йому. — Насправді я працюю за гроші.
На щоках його співрозмовниці знову утворилися ямочки. Вона була дуже красивою півсотні років тому, сказав собі Корсо. Коли влаштовувала змови, чи щось на кшталт, і ще мала обидві здорові руки, маленька й моторна. Щось у ній залишилося від тих часів.
— Шкода, — прокоментувала Фріда Унгерн. — Ті, хто працював безкоштовно, сліпо вірили в існування головного персонажа цієї книжки. Алберт Великий, Раймундо Луліо, Роджер Бекон ніколи не дискутували, існує диявол чи не існує, вони сперечалися лише про природу його характеристик.
Корсо начепив окуляри, намагаючись стримати скептичну посмішку.
— То були інші часи.
— Але не обов'язково повертатися так далеко. «Диявол існує не тільки як символ зла, а й як фізична реальність…» Вам подобається? Бо це написав папа Павло Шостий у 1974 році.
— Він професіонал, — незворушно заявив Корсо. — І, либонь, мав свої причини.
— Насправді він лише підтвердив догму, існування диявола було встановлено на Четвертому Латеранському соборі, я говорю про 1215 рік… — Вона замовкла, дивлячись на нього із сумнівом. — Вам цікаві точні дати? Я, якщо захочу, можу кого завгодно замучити своє вченою занудністю… — Ямочки знову заграли на її щоках. — Я завжди хотіла бути найпершою в класі. Бути вченою мишею.
— Звичайно, ви нею були. Вас нагороджували стрічкою?
— Атож. Й інші дівчатка мене ненавиділи.
Обоє засміялися, і мисливець за книжками зрозумів, що він сподобався Фріді Унгерн. Тож він дістав із кишені дві сигарети й запропонував одну їй, але вона від неї відмовилася, поглянувши на нього з певним несхваленням. Знехтувавши виразом її обличчя, Корсо закурив свою.
— А через два сторіччя, — провадила баронеса, доки Корсо закурював, схилившись над запаленим сірником, — папська булла Інокентія Восьмого
Корсо підняв указівний палець.
— Ліон, 1519. Готичний шрифт, ін-октаво, без імені автора. Принаймні примірник, про який я знаю.
— Дуже добре, — вона подивилася на нього з подивом. — Я маю інше видання, пізніше, — вона показала на полицю. Ось тут ви можете його побачити. Також опубліковане в Ліоні, в 1669 році. Але найперше видання вийшло у 1486 році… — вона невдоволено відвернулася від полиці. — Крамер і Шпенглер були фанатиками й дурнями. Їхня книжка могла б видатися навіть кумедною, якби тисячі нещасливців не були закатовані й спалені з їхньої вини.
— Як Аристид Торк'я.
— Наприклад. Хоч назвати його невинним не можна.
— Що ви про нього знаєте?
Баронеса похитала головою, допила залишки кави, а тоді знову похитала головою.
— Торк'я були венеціанською родиною добре забезпечених комерсантів, які імпортували папір іспанського та французького виробництва… їхній молодий син поїхав до Голландії, де навчився друкарської професії в Ельзевірів, що торгували з його батьком. Там він пожив певний час, а тоді поїхав до Праги.
— Я про це не знав.
— Отже, тепер знатимете, Прага тоді була столицею європейської магії та європейського окультного знання, як чотири сторіччя тому такою столицею був Толедо… Ви бачите зв'язок? Торк'я оселився в Санта Маріа де Ньєвес, у кварталі магії, поблизу майдану Юнгманново, де стоіть статуя Яна Гуса… Пригадуєте страту Гуса на вогнищі?
— Достоту так. З вами легко розмовляти. Ви, либонь, про це знаєте й користуєтеся у своїй роботі… — баронеса мимоволі вдихнула трохи диму від сигарети Корсо й подивилася на нього з легким докором, але він залишився незворушний. — Де ми урвали нашу бесіду? Ах, так. На другому акті, в Празі. Торк'я тепер переселився в дім у єврейському кварталі поблизу синагоги. У квартал, де вікна освітлені цілу ніч. Де кабалісти шукають магічну формулу Голема.[75] Через певний час він знову змінив пристановище, переселившись у квартал Мала Страна. — Вона подивилася на нього зі змовницькою усмішкою. — Що це вам нагадує?
— Паломництво. Або стажування, як сказали б сьогодні.
— Так і я вважаю, — баронеса здавалася задоволеною. Корсо вже цілком пристосувався до обстановки, і його авторитет швидко зростав у її очах. — Не могло бути випадковістю, що Аристид Торк'я пересувався між трьома пунктами, де зосереджувалося герметичне знання тієї доби. І це відбувалося в Празі, де вулиці досі пам'ятали відлуння кроків Агріппи й Парацельса,[76] і де тоді ще зберігалися останні рукописи халдейської магії та числа Піфагора, втрачені після розгрому Метапонта, там мешкав великий математик. — Вона трохи нахилилася й заговорила тихіше, майже конфіденційно, так панна Марпл розповідала своїй найближчій подрузі, що вона виявила в чаї ціаністий калій. — У Празі, пане Корсо, є чоловіки, котрим відомо про
— Мистецтво спілкування з дияволом.
— Так, — баронеса відхилилася в кріслі, радісно збуджена цією розмовою. Її очі блищали; вона перебувала у своїй стихії й говорила дуже швидко, бо їй хотілося чимало всього розповісти, а часу в них не було. — Протягом того часу Торк'я мешкав у такому місці, де збереглися сторінки й гравюри, що пережили війни, пожежі й переслідування. А також рештки магічної книжки, яка відчиняє двері до знання й могутності:
Вона сказала це своїм таємничим і майже театральним тоном, але супроводила його усмішкою. Схоже, вона сама не сприймала його надто серйозно або рекомендувала Корсо зберігати стриманість.
— Закінчивши своє навчання, — провадила вона, — Торк'я повернувся до Венеції… Зауважте, бо це важливо: попри небезпеки, на які він наражається в Італії, друкар покидає відносно спокійну Прагу, щоб повернутися до свого міста й опублікувати там низку книжок, які компрометували його і зрештою привели на вогнище… Дивно, правда?
— Схоже, він виконував місію.
— Так. Але хто її йому доручив? — Баронеса відкрила «
— Я про це сказав вам раніше: Євангелія від Сатани.
— Можливо. Та вийшло так, що Торк'я опублікував «Дев'ять Дверей» у поганий час. Між 1550 і 1666 роками гуманістичний неоплатонізм і герметико-кабалістичні течії терпіли поразку за поразкою. Джордано Бруно й Джон Ді були спалені на вогнищі або померли переслідувані й у злиднях. З тріумфом Контрреформації Інквізиція здобула фантастичну владу. Створена для боротьби з єрессю, вона заходилася винищувати відьом, магів та ворожок, щоб виправдати своє зловісне існування. І ось їй до рук потрапив друкар, який мав стосунки з дияволом. Також треба зазначити, що Торк'я полегшив їй завдання. Послухайте-но, — вона навмання перегорнула кілька сторінок: —
— По-дитячому. Я вважаю безглуздям спалювати за це.
— Хтозна, хтозна… Вам подобається Шекспір?
— Іноді.
— Гамлет. Хлопець, непевний у собі.
— Не всі заслуговують на це право, ані можуть дістатися цих прихованих речей, пане Корсо. Згідно з давнім принципом, знати — знай, але зберігай мовчання.
— А Торк'я не став мовчати.
— Ви знаєте, що згідно з Кабалою, Бог володіє жахливим і таємним ім'ям…
— Тетрограмматон.[77]
— Саме так. На його чотири літери спираються гармонія і рівновага всесвіту… Про це архангел Гавриїл повідомляє Магомету: Бог ховається за сімдесятьма тисячами завіс зі світла й темряви. І якщо ці завіси підняти, то навіть я буду знищений… Але не тільки Бог має таке ім'я. Має його й диявол: жахливе й грізне поєднання літер, досить промовити які — і він з'явиться. І це призведе до страхітливих наслідків.
— Це не щось нове. Задовго до християнства та юдаїзму воно вже мало назву: ящик Пандори.
Вона подивилася на нього задоволеним поглядом, як дивиться вчителька на свого здібного учня.
— Дуже добре, пане Корсо. Ми й справді протягом усього свого життя й протягом сторіч говоримо про одні й ті самі речі, називаючи їх різними іменами: Ізида й Діва Марія, Митра й Ісус Христос, 25 грудня святкуємо як Різдво і як свято зимового сонцестояння… Згадайте про Григорія Великого, який уже в сьомому сторіччі радив місіонерам користуватися поганськими святами, християнізуючи їх.
— Суто комерційний інстинкт. Ідеться про звичайну торговельну операцію: переманити чужих клієнтів. Але розкажіть мені, що ви знаєте про ящик Пандори та пов'язані з ним речі. Зокрема й про угоди з дияволом.