Артуро Перес-Реверте – Клуб Дюма, або Тінь Рішельє (страница 30)
— Ваш примірник у цілковитому порядку? Ви не помічали в ньому щось дивне?
— Не помічав. Він не має пропущених сторінок, а всі гравюри перебувають там, де їм треба бути: їх дев'ять плюс титульна сторінка — саме такою придбав книжку мій дід на початку сторіччя. Усі деталі збігаються з указаними в каталогах і з двома іншими примірниками: Унгерн у Парижі та Терраля-Коя.
— Останній примірник уже не належить Терралю-Кою. Тепер він перебуває в колекції Варо Борха, в Толедо.
Погляд бібліофіла став підозріливим. Корсо помітив, що він насторожився.
— Він у Варо Борха, кажете? — Він хотів щось додати, але в останню мить утримався. — Це відома колекція. І знаменита, — він ступив ще кілька кроків без певного напрямку, перш ніж подивитися на книжки, вишикувані на килимі. — Варо Борха… — замислено повторив він. — Це фахівець із демонології, так? Дуже багатий книгар. Він протягом багатьох років намагався придбати
— Іноді, — визнав Корсо.
Його співрозмовник кілька разів спантеличено хитнув головою, а потім знову зосередив увагу на книжках на підлозі.
— Дивно, що він послав вас сюди. Зрештою…
Він урвав свої слова, залишивши фразу висіти в повітрі. Подивився на сумку Корсо.
— Ви привезли книжку?.. Дозволите мені подивитися на неї?
Вони підійшли до столу, й Корсо поклав свій примірник поруч із примірником Фаргаша. Зробивши це, він почув його збуджене дихання. На обличчя бібліофіла знову повернувся вираз екстазу.
— Погляньте на них уважно, — заговорив він пошепки, ніби боявся розбудити щось таке, що спало на цих сторінках. — Вони чудові, прекрасні й ідентичні… Двоє з трьох унікальних примірників, яким пощастило врятуватися від вогню, яким уперше пощастило зустрітися після розлуки в триста п'ятдесят років… — Його руки знову затремтіли; він тер свої зап'ястки, щоб заспокоїти шалений потік крові, яка пульсувала крізь них. Зверніть увагу на помилку на с. 72. А ось розділене s у четвертому рядку с. 87… Один і той самий папір, ідентичний друк… Хіба не чудесно?
— Ви маєте слушність, — відкашлявся Корсо. — І я хотів би залишитися у вас на трохи. Дослідити обидва примірники уважно.
Фаргаш подивився на нього проникливим поглядом. Здавалося, він завагався.
— Як бажаєте, — сказав він нарешті. — А якщо ваш примірник належить Терралю-Кою, то в його автентичності можна не сумніватися. — Він подивився на Корсо дивним поглядом, намагаючись прочитати його думки. — Варо Борха повинен це знати.
— Гадаю, він це знає. — Корсо вичавив із себе свою найкращу нейтральну посмішку. — Але він послав мене, щоб я ще раз це перевірив. — Він затримав свою посмішку ще на трохи — розмова наближалася до найважливішого місця. — До речі, я уповноважений зробити вам одну пропозицію.
Цікавість бібліофіла змінилася підозріливістю.
— Про яку пропозицію йдеться?
— Економічну. І досить вигідну. — Корсо поклав руку на другий примірник. — Вона допоможе вам забути про свої проблеми на певний час.
— А хто платитиме — Варо Борха?
— Можливо, й він.
Фаргаш доторкнувся двома пальцями до своєї борідки.
— Він уже має одну книжку, — зробив він висновок. — Невже він хоче об'єднати всі три?
Можливо, в цього суб'єкта трохи посунувся дах, але дурним він не був. Корсо зробив ухильний жест, надто не компрометуючи себе. Не виключено. Колекціонери мають свої примхи. Але якщо Фаргаш погодиться продати свій примірник, йому вдасться зберегти Вергілія.
— Ви мене не зрозуміли, — підкреслив бібліофіл, хоч Корсо зрозумів його досить добре.
Тут не було про що говорити.
— Забудьте про це, — сказав він. — Це була всього лиш ідея.
— Я не продаю книжки навмання. Я їх добираю. Мені здавалося, я все вам добре пояснив.
На тильному боці судомно стиснутих рук Фаргаша напнулися вени. Він почав дратуватися, й Корсо згаяв п'ять хвилин, намагаючись заспокоїти книгаря. Його пропозиція була простою формальністю, а не головною метою приїзду.
Чого він справді прагнув, то це ретельно порівняти обидва примірники. Зрештою, на його превелику полегкість, Фаргаш згідливо кивнув.
— Це я готовий вам дозволити, — сказав він. Його обачність трохи пом'якшилася. Було очевидно, що Корсо йому сподобався, бо в протилежному випадку домовитися з ним було б набагато важче. — Хоч запропонувати вам великі зручності я не можу.
Він провів його голим коридором до іншої невеличкої кімнати, де в кутку стояло геть розламане фортепіано. Корсо побачив там також стіл, на якому стояв старовинний бронзовий свічник, заляпаний воском, і два покалічені стільці.
— Принаймні тут спокійно, — сказав Фаргаш. — І шибки у вікні не розбиті й не замацані.
Він клацнув пальцями, ніби щось забув, на хвилину зник і повернувся з пляшкою, в якій ще залишилося трохи коньяку.
— Отже, Варо Борха нарешті роздобув цю книжку, — промовив він і, здавалося, внутрішньо усміхнувся, радіючи якійсь перспективі, що, безперечно, принесла йому глибоку втіху. Після чого поставив пляшку з коньяком на підлогу якнайдалі від обох примірників
— Почувайтеся, як удома.
Корсо вилив решту коньяку в келих, дістав свої примітки й заходився працювати. На складеному навпіл аркуші він накреслив три рамочки й написав у них:
Сторінка за сторінкою він почав помічати будь-які відмінності між Першим і Другим, хоч би якими вони були мінімальними: пляма на папері, колір чорнила яскравіший на одному примірнику, ніж на другому. Дійшовши до першої гравюри —
Він продовжив своє дослідження. Недосконалість у шостому рядку дев'ятнадцятої сторінки Другого примірника примусила його трохи затриматися, поки він переконався, що йшлося лише про легеньку чорнильну пляму. Він перегорнув ще кілька сторінок. Обидва примірники мали однакову структуру: палітурки й 160 сторінок, зшитих у двадцять зошитів по вісім сторінок у кожному. Дев'ять гравюр Другого примірника, як і дев'ять Першого, друкувалися окремо від тексту на білому папері того самого зразка й приєднувалися до примірника під час взяття його в палітурки. Їхнє розташування в обох книжках було ідентичним.
Варо Борха або схибнувся, або мав якісь свої міркування, коли давав йому це завдання. Тут просто не могло бути фальшивого примірника. Найбільше тут могло йтися про апокрифічне видання. Причому здійснене в одну й ту саму епоху, й воно мало стосунок до обох примірників. I Перший, і Другий примірник були наявним доказом чесності й порядності у сфері книгодрукування.
Корсо допив решту коньяку, а тоді подивився крізь лупу на гравюру
І тоді він раптом побачив. Сталося це несподівано в той самий спосіб, у який раптово перед нами відкривається правильна перспектива, й щось, на перший погляд безглузде, вмить уявляється впорядкованим і точним. Корсо випустив повітря з легень, як ото людина робить, коли збирається зареготати, але з горла в нього вихопився лише сухий звук, схожий на недовірливий сміх, позбавлений гумору. Такого не може бути. Такими речами не жартують. Він розгублено похитав головою. Перед ним лежала не дитяча книжка розваг, придбана в якомусь привокзальному кіоску, а один із двох томів, надрукованих триста п'ятдесят років тому. Вона коштувала життя своєму друкареві, потрапила до списку книг, заборонених Інквізицією. І її цитували в серйозних бібліографіях.
Корсо підвівся з-за столу й підійшов до вікна. Він постояв там якийсь час, дивлячись крізь скло, що запітніло від його дихання. Отже, Варо Борха мав рацію. Аристид Торк'я, певно, багато сміявся на своєму вогнищі на Кампо деї Фйорі, аж поки вогонь назавжди відбив йому бажання сміятися. Але він вигадав перед смертю геніальний жарт. І залишив його нам у спадок.