Жоэль Диккер – Зникнення Стефані Мейлер (страница 56)
— То це вчинив Джеремі Фолт?
— Саме так. Тієї ночі Тед приїхав до мене додому. Так я дізналася про те, що сталося.
Сильвію розбудив телефон. На будильнику була друга година сорок п’ять хвилин. Дзвонив портьє їхнього будинку: приїхав її брат. Терміново.
Вона звеліла впустити його, і коли двері ліфта відчинилися, побачила, що Тед страшенно блідий і насилу тримається на ногах. Вона посадила його у вітальні й налила чаю.
— Кафе «Афіна» згоріло, — сказав Тед. — Згоріли плани робіт, мої теки, місяці праці пішли з димом.
— А в архітекторів є копії? — запитала Сильвія, намагаючись утішити брата.
— Ні, ти геть нічого не тямиш! Це дуже серйозно.
Тед дістав з кишені пожмаканий аркуш.
Анонімний лист.
Він знайшов його за двірниками свого автомобіля, коли вибіг надвір, дізнавшись про пожежу.
— Ти хочеш сказати, це злочинний підпал? — перелякано запитала Сильвія.
Тед кивнув.
— Хто це зробив? — вигукнула Сильвія.
— Джеремі Фолт.
— Хто?
Брат усе їй розповів. Про те, як заборонив Джеремі Фолтові приїздити у бар, про бійку і про те, до чого усе це врешті призвело.
— Джеремі хоче грошей, — сказав Тед. — Багато грошей.
— То треба заявити в поліцію, — сказала Сильвія.
— Зараз це неможливо: я знаю Джеремі, він когось послав, щоб це зробити. Поліція ніколи не знайде його. Принаймні швидко. А він за це добряче мені віддячить. Він геть схибнутий, здатний на все. Буде лихо: в найліпшому разі він спалить усе, чим я володію. У гіршому — хтось із нас загине.
— Гадаєш, як заплатити, то він дасть тобі спокій? — пополотнівши, запитала Сильвія.
— Я певен цього, — сказав Тед. — Гроші він любить.
— То заплати йому, — благально сказала сестра. — У нас стільки грошей, що ми не знаємо, що з ними вдіяти. Заплати, щоб залагодити на якийсь час ситуацію й звернутися до поліції, нехай не тримає тебе за горло.
— Гадаю, ти маєш рацію, — погодився Тед.
— Отож мій брат погодився платити, принаймні поки що, аби залагодити ту халепу, — розповідала Сильвія. — Він так тримався за ресторан: то була його гордість, свідчення його успіху в житті. Він залучив тих підрядників, яких звелів узяти Ґордон, і регулярно сплачував Джеремі Фолтові грубі суми грошей, щоб той не заважав роботам. Отак і сталося, що кафе «Афіна» відкрилося вчасно.
Анна розгубилася: отож Тед Тенненбаум від лютого до липня 1994 року платив не Ґордонові, а Джеремі Фолтові.
— Ти казала це поліції тоді? — запитала Анна.
— Ні, — зітхнула Сильвія.
— Чому?
— Мого брата почали підозрювати в тих убивствах. Потім він зник, і нарешті його застрелила під час переслідування поліція. Я не хотіла ще дужче його обтяжувати. Та знаю напевне, що якби його не вбили, я поставила б йому всі запитання, що мене непокоїли.
Поки Анна з Сильвією сиділи за столом у кафе «Афіна», Аліса водила Стівена Берґдорфа від крамниці до крамниці.
— Ти не взяв своїх речей, та ще й корчив із себе дурника! То тепер скупимо все, — казала вона йому на кожне заперечення.
Коли вони підійшли до магазину з білизною, він зупинився на хіднику.
— У тебе є все необхідне, — сказав він. — Нема чого туди заходити.
— То був подарунок для тебе, а зараз буде подарунок для мене, — відтяла Аліса, силоміць пхаючи його досередини.
Вони не помітили Кірка Гарві, який пройшов попри крамницю й зупинився перед цегляним муром. Дістав із наплічника пляшечку з клеєм, щіточку і приліпив на стіні щойно видрукувану афішу.
КАСТИНГ
«ТЕМНА НІЧ»
Геніальний, неперевершений і знаний у всьому світі
За кілька кроків звідтіля Джеррі й Дакота Ідени, які вийшли погуляти на головну вулицю, зупинилися перед однією з тих афіш.
— Прослуховування акторів для театральної п’єси, — сказав Джеррі. — Може, спробуємо? Як ти була маленька, то хотіла стати акторкою.
— Тільки не в таких дурнуватих виставах, — відказала Дакота.
— Та спробуймо щастя, може, і справді щось із цього буде, — сказав Джеррі, намагаючись зберігати ентузіазм.
— Тут пишуть, що прослуховування в понеділок, — жалібно вигукнула Дакота. — Невже ми будемо в цій дірі так довго?
— Я не знаю, Дакото, — роздратовано відказав батько. — Стільки треба, скільки й пробудемо. Не починай, ми ж допіру приїхали. Ти пропонуєш щось інше? Може, поїдеш до університету? Ох, я ж і забув, ти ніде не навчаєшся...
Дакота насупилася й пішла попереду батька. Вони дійшли до книгарні Коді. Дакота ввійшла туди і, мов зачарована, озирнула полиці. На столі побачила словник. Вхопила його і почала гортати. Якесь слово привернуло її увагу, вона заходилася читати його визначення. Аж відчула, як підійшов батько.
— Я так давно не тримала в руках словника, — сказала вона.
Вона взяла той словник і почала розглядати полиці з романами. До неї поспішив Коді.
— Шукаєш щось конкретне? — запитав він.
— Мені потрібен хороший роман, — відказала Дакота. — Давненько вже я не читала.
Він помітив словник, що вона тримала під пахвою.
— Ну, це не роман, — усміхнувся він.
— Це навіть ліпше. Я візьму його. Вже й не пригадую, коли востаннє переглядала паперовий словник. Та й пишу я тільки на комп’ютері, а програма виправляє помилки.
— Чудернацьке століття, — зітхнув Коді.
Вона кивнула і сказала: