Жоэль Диккер – Зникнення Стефані Мейлер (страница 55)
— Анно, а тобі личить цивільне вбрання.
То була Сильвія Тенненбаум. Вона всміхалася, певне, була в доброму гуморі.
— Я не знала про ту халепу з твоїм братом, — сказала Анна. — Не знала про те, що сталося.
— Що це міняє? — зітхнула Сильвія. — Ти по-іншому дивилася б на мене?
— Я хочу сказати, що мені шкода. Для тебе це був, мабуть, справжнісінький жах. Я люблю тебе і співчуваю. Отак.
Сильвія сумовито всміхнулася.
— Дякую. Можна поснідати з тобою? Я пригощаю.
Вони посідали за столиком на терасі, трохи оддалік від інших відвідувачів.
— Мене довго вважали сестрою чудовиська, — сказала Сильвія. — Люди хотіли, щоб я забралася звідси. Щоб продала цей ресторан і виїхала з міста.
— Який він був, твій брат?
— Золотий чоловік. Щедрий, великодушний. Але надто вже імпульсивний, забіякуватий. Це його і погубило. Усе життя знівечив він собі одним ударом кулака. Це ще в школі почалося. Весь час мав конфлікти то з тим, то з тим хлопчаком, він не міг стриматися, щоб не встрявати в бійки. І його весь час виганяли зі школи. Справи у нашого батька були блискучі, і він записував нас до найліпших приватних шкіл Мангеттену, де ми тоді мешкали. Брат побував у всіх тих школах, та закінчилося все домашнім репетитором. Потім вступив до Стенфордського університету. Звідки через рік його відрахували за бійку з викладачем. З викладачем, уявляєш собі? Повернувшись до Нью-Йорка, він почав працювати. Це тривало вісім місяців, потім він побився з колегою. І його вигнали з роботи. У нас був дім для відпочинку в Ріджспорті, неподалік звідси, мій брат поселився там. Знайшов роботу управителем ресторану. Вона йому дуже подобалося, ресторан добре розвивався, але брат почав учащати до недобрих місцин. Після роботи ходив до бару з поганою славою. Його затримали за пияцтво, потім за марихуану. А потім сталася дуже жорстока сутичка на паркувальному майданчику. Тедові дали півроку в’язниці. Вийшовши, він повернуся до Гемптонса, але в Ріджспорті більше не бував. Хотів покінчити з минулим. Казав, що хоче розпочати все з нуля. Отак він опинився в Орфеї. Та з огляду на те ув’язнення, хоч і недовге, йому було дуже непросто знайти роботу. Урешті господар готелю «Озерний» узяв його підносити багаж. Працював він зразково, тож почав стрімко підійматися службовими щаблями. Став консьєржем, потім заступником директора. Влився в життя містечка. Став пожежником-волонтером. Усе йшло як слід.
Сильвія замовкла. Анна відчула, що їй нелегко казати про те, що сталося далі, тому заохотила.
— То що ж сталося потім? — лагідно запитала вона.
— У Теда була ділова жилка, — озвалася Сильвія. — Він помітив, що більшість клієнтів готелю нарікають на те, що не можуть знайти хорошого ресторану в Орфеї. Він вирішив відкрити його. Тим часом помер наш батько, лишивши чималенький спадок, і Тед придбав занедбаний будинок у середмісті, з ідеальним розташуванням, щоб перебудувати його і обладнати там кафе «Афіна». Як на лихо, все пішло шкереберть.
— Ти про пожежу? — запитала Анна.
— То ти знаєш про неї?
— Так. Я чула і про напружені стосунки поміж твоїм братом і головою Ґордоном, який не давав дозволу на нове використання будівлі. Тед міг підпалити той будинок, щоб здобути дозвіл на переобладнання. Але проблеми з мером тривали й далі...
— Знаєш, Анно, я чимало чула балачок на цю тему. Проте можу запевнити, що мій брат не підпалював тієї будівлі. Звісно, він був холерик. Але не дрібний шахрай. Це був вишуканий чоловік. Чоловік із власними життєвими цінностями. Це правда, в нього з Ґордоном були напружені стосунки після тієї пожежі. Знаю, що чимало людей бачило, як вони сварилися просто посеред вулиці. Та якщо я розкажу тобі, за що вони сварилися, ти не повіриш.
Підійшовши до будинку, де мало міститися кафе «Афіна», Тед Тенненбаум побачив мера Ґордона, який, намагаючись зігрітися, ходив туди-сюди тротуаром.
— Теде, — сказав Ґордон замість привітання, — бачу, ви живете тільки своїм розумом.
Тед спершу не второпав, у чому річ.
— Не певен, що зрозумів вас, пане голово. Що сталося?
Ґордон дістав із кишені аркуш паперу.
— Я дав вам перелік підприємств для виконання робіт, а ви не залучили жодного з них.
— Це справді так, — відказав Тед Тенненбаум. — Я порозсилав кошторис і обрав тих підрядників, які підійшли мені за ціною. Не бачу тут проблеми.
Мер Ґордон на тон підвищив голос.
— Годі сперечатися, Теде. Якщо хочете почати будівельні роботи з переобладнання, раджу взяти підрядниками саме ці підприємства, вони набагато кваліфікованіше це зроблять.
— Я винайняв цілком кваліфікованих підрядників із нашого регіону. Хіба я не маю права робити те, що захочу?
Мер Ґордон утратив терпець.
— Я не дозволяю вам працювати з цими підприємствами! — вигукнув він.
— Ви не дозволяєте мені?
— Ні. Я зупиню ваші роботи, наскільки мені треба буде, причому застосую для цього всі засоби.
Кілька перехожих зупинилося на вулиці, почувши той галас. Тед підійшов до Ґордона.
— Що це, на біса, означає, Ґордоне?
— Не Ґордоне, а
Тед почервонів, мов буряк, і вхопив його за комір, але відразу і відпустив.
Мер пропік його поглядом.
— Ви що, хочете налякати мене, Тенненбауме? Поводьтеся коректно, не треба влаштовувати тут виставу!
Тієї миті біля них загальмувало поліційне авто, і з нього вискочив заступник начальника поліції Ґуллівер.
— Усе гаразд, пане голово? — запитав він, тримаючи руку на колодці револьвера.
— Усе дуже добре, дякую.
— Оце така була причина сварки, — сказала Сильвія Анні, коли вони сиділи на терасі кафе «Афіна». — Вибір підприємств для виконання робіт.
— Вірю, — відказала Анна.
Сильвія майже здивувалася.
— Справді?
— Авжеж, мер змушував підрядників, яких допускав на ринок праці, давати йому хабарі. Гадаю, на роботи з переобладнання кафе «Афіна» йшли відносно чималі суми, тому Ґордон хотів і собі урвати шмат від цього пирога. А що сталося потім?
— Тед погодився. Він знав, що мер може зупинити роботи і завдати йому неабиякого клопоту. Усе владналося, кафе «Афіна» відкрилося за тиждень до початку фестивалю. Усе було добре, поки не вбили Ґордона. Та мій брат його не вбивав, я певна цього.
— Сильвіє, а фраза «Темна ніч» нічого тобі не каже?
— «Темна ніч», — повторила Сильвія, подумавши, — десь я зустрічала цю фразу.
Вона помітила примірник «Орфея кронікл», який хтось забув на сусідньому столику, і взяла його.
— Ага, — сказала вона, переглянувши газету. — Ось. Це назва п’єси, яку поставлять під час відкриття фестивалю.
— А колишній шеф поліції Кірк Гарві й твій брат були якось пов’язані? — запитала Анна.
— Якби були, то я б знала про це. Чому ти запитуєш?
— Бо «Темна ніч» заповідалася таємничими написами, що з’являлися в місті за рік до першого фестивалю. І той-таки напис знайшли після пожежі на руїнах будинку, де мало бути кафе «Афіна». Ти знаєш про це?
— Та ні, я й не чула про них. Не забувай, що я оселилася тут після тієї трагедії. Натоді я мешкала в Мангеттені, була заміжня й перебрала бізнес після смерті мого батька. Після братової смерті я успадкувала кафе «Афіна» й вирішила не продавати його. Він так пишався тим рестораном. Я взяла управителя, потім розлучилася й вирішила продати батькову компанію. Мені кортіло почати все наново. Урешті 1998 року перебралася сюди. Розповідаю все це, щоб ти зрозуміла: більшої частини цієї історії я не знаю, зокрема тієї, що зветься «Темна ніч». Не можу сказати, чи пов’язано це з пожежею, зате достеменно знаю, хто підпалив будинок.
— І хто ж? — схвильовано запитала Анна.
— Я казала тобі, що за тої пори Тед у Ріджспорті ходив у такі місця, що їх ліпше було оминати. Там бував Джеремі Фолт, рідкісний покидьок, який жив за рахунок здирства, часом він приїздив погуляти до бару готелю «Озерного». Завжди на здоровецькому мотоциклі, який страшенно стріляв і бахкав глушником, з якимись дівчатами, а грошви в нього було стільки, що вона з кишень випадала. То був галасливий, брутальний чолов’яга, частенько під дією наркотиків. Він улаштовував оргії, кидав офіціантам сотні доларів чайових. Власник готелю не любив його, але не зважувався заборонити відвідувати бар, щоб уникнути проблем. Тед на-тоді ще працював у готелі, тож вирішив утрутитися. Йому хотілося віддячити власникові, який дав йому шанс. І ось він погнався за тим Джеремі на автомобілі. Притиснув його до узбіччя й звелів більше носа не потикати до готельного бару. Але в Джеремі тоді позаду на мотоциклі сиділа дівчина. Щоб похизуватися перед нею, він кинувся на Теда з кулаками, і Тед добряче натовк йому мармизу. То було страшенне приниження для Джеремі. За кілька днів він із двома здоровецькими лобуряками прийшов до Теда додому, і вони разом відлупцювали його. Потім Джеремі дізнався, що Тед вирішив заснувати кафе «Афіна», і почав вимагати взяти його в «партнери». Сказав, якщо хоче спокійно працювати, нехай платить щомісяця певну суму, а як ресторан відкриється, то і з прибутків сплачує відсоток. Він відчув, що тут пахне добрячим зиском.
— І що ж зробив Тед? — запитала Анна.
— Відмовився платити. І якось у лютому будівля кафе «Афіна» зайнялася.