Юрий Винничук – Груші в тісті (страница 30)
Наша розмова відбувалася у ліску на Погулянці. Ми лежали на траві, пили вино і фантазували історію життя Мальви. Вік, у якому вона мусила померти, викликав у нас суперечку, бо я пропонував двадцять років, але Гриць вважав, що варто їй додати ще кілька років, аби вона встигла більше написати.
– Для чого це? – не зрозумів я.
– Як для чого? Невже ти думаєш, що ми на якійсь невеликій добірці віршів зупинимося? Ми напишемо за неї цілу книжку віршів, утнемо роман у стилі Сильвії Плат, але такою мовою, якою він міг бути написаний в Галичині у тридцятих роках. Уявляєш, яка то буде сенсація?
– А ти знаєш, я, коли працював в архіві, то назбирав там цілу купу чистих аркушів. Їх виривали з довоєнних документів, аби папки не були такі товсті, і викидали. Так що можна навіть підробити рукопис.
Гриць загорівся ще більше, і ми домовилися, що кожен з нас спочатку напише по кілька віршів для Мальви, а після тієї доповіді, коли він повернеться з Москви, візьмемося за написання книжки.
За кілька днів ми зустрілися знову і прочитали одне одному вірші Мальви. На ту пору обоє ми вже писали верлібрами і дуже рідко вдавалися до римованої поезії, але вірші Мальви були цілком у стилі того часу.
Коли ж Гриць повернувся з Москви, то вдоволено розповідав, який фурор викликала його доповідь, як усі кинулися перекладати Мальву, і він уже навіть отримав листа, що її вірші опубліковані в якійсь алтайській газеті.
Але виявилося, що у Москві живе правозахисниця з таким самим ім’ям і причому вона єврейка, та коли Грицькові звернули на це у Москві увагу, він без тіні подиву заявив, що то мусить бути псевдонім, що, мабуть, правозахисниця чула про поетесу Мальву і взяла собі таке ім’я, не характерне для євреїв. Бо що то за прізвище Ланда, коли має бути Ландау?
Дивовижа полягає в тому, що ні я, ні Гриць ніколи про цю правозахисницю нічого не чули, ми до цього імені прийшли абсолютно спонтанно, перебравши перед тим десятки різних варіацій.
Доповіддю у Москві Гриць не обмежився і став популяризувати Мальву ще й у колі російськомовних інтелектуалів у Львові. Це товариство збиралося в РОКСІ на літературні читання, запрошували і мене з Чубаєм та Лишегою. Одного разу я читав там свою поему, а іншого разу – цілу лекцію про українську демонологію.
Коли Чубай і там виголосив доповідь про Мальву, то розгорілась дискусія, чи могла читати Мальва Ахматову і Цвєтаєву. Треба сказати, що ні я, ні Гриць цих поетес не читали і ніколи не були у захваті від російської поезії того часу. Отже жодного впливу вони мати не могли, але ж не могли ми про це сказати вголос. Тому тільки й залишалося, що, переморгуючись, самовдоволено стежити за дискусією.
Не знаю, що сталося з Грицьковими віршами у стилі тридцятих років, свої я опублікував в романі «Мальва Ланда», так і не зумівши визволитися від чару цього імені. Спільного роману ми так і не написали, бо незабаром Гриць помер. Але мене не полишила та легенда, яку ми з ним про Мальву вигадали, і я через десять років використав її у своєму романі.
Гриць і його музи
Я наслухався від нього чимало історій про його любовні подвиги, які полягали, щоправда, не на тому, як він стрибнув у гречку, а на тому, як та чи інша панна на нього запала, як признавалася у коханні, яке враження на неї справили його вірші. Він потребував уваги, перебуваючи в остракізмі і внутрішній еміграції, він хотів, щоб ним захоплювалися, щоб його читали і прагнули. В тих умовах це було майже неможливо.
Замолоду і справді хочеться слави, знаю по собі, але з віком забиваєш на неї і тобі уже по цимбалах, що далі буде. Але він іще був молодим і спраглим визнання, тому шукав усе нових і нових адептів, і дарма, що то могли бути потенційні стукачі, або люди взагалі далекі від українства.
Якась романтична історія в’язала його з Катериною Горбач – донькою відомих мовознавців з Мюнхена. Приїхавши до Львова, вона закохалася в Гриця і готова була вийти за нього заміж та забрати з собою. Проте, думаю, якби то була правда, він би від такої спокуси ніколи не відмовився.
Наталка Мезенєва – поетеса від Бога. Дивно, що я не почув від Грицька, що саме він її навернув на українство і навчив писати добрі вірші. Але публікуватися вона почала щойно на початку 90-х. Серед добірки віршів, опублікованих у «Дзвоні», є вірш, присвячений Григорію Чубаю:
Вірш завершується цитатою з Біблії. А осінь – це та сама осінь, коли я з ними зазнайомився.
Ось ще один вірш, і адресат той же:
Навіть її поезія на диво чубаївська.
У 1977 влітку, коли я служив в армії, на Наталці одружився Лишега. Уся наша братія поїхала до Києва і потім розповідала мені, як вони гуляли, як, купаючись у Дніпрі, Наталка загубила каблучку, а Олег пірнав і пірнав, намагаючись її відшукати, а в результаті тільки застудив вуха. Я в принципі не бачив тут нічого смішного, але переповідали мені це з голосним сміхом.
Одного разу восени 1974 Гриць прийшов до мене, коли я жив на квартирі. То був період, коли Гриць приревнував Галю до одного відомого письменника і в екстазі потяв на стрипці усі її сукні. Мені він сказав, що вони розлучаються. У мене в гостях саме було дві сестри – молодша Рома і старша Віра. Я мав роман з Ромою. Якраз напередодні мені передали харчі з дому, а серед них і бутель чудового вина з чорної порічки. От ми його і цмулили. Гриць приєднався без жодних вагань, але йому не подобалося те, що ми сидимо в чужій хаті, що не можемо голосно реготати і запропонував влаштувати пікнік на природі.
Неподалік за хатою починався ліс, отже ми швидко зібрали закуску і вино та подалися на природу, хоча уже вечоріло. У лісі Гриць розпалив багаття, а я спорудив конструкцію, на якій розклав смачнючу мамину кишку. Відразу було видно, що Гриць зацікавився Вірою, а знаючи, що Віра любила поезію, я вчепився до Грицька, аби щось почитав.
Віра була дівчина інтелектуальна, на відміну від Роми. Я в ті часи якось не дуже прагнув розумних дівчат. Мені подобалося читати вірші паннам, які ніколи не цікавилися поезією, і спостерігати за їхньою реакцією. Якщо така панна хотіла мені сподобатися, то просила читати ще. То був непоганий тест. З розумними дівчатами було інакше – вони усі просили читати ще. І в цьому була проблема.
З Ромою я відпочивав душею, тілом і мозком. Це все одно як тепер поїхати влітку до Хорватії, розлягтися на пляжі догори пузом і балдіти від нічогонероблення. Але її старша сестра була інша, хоч і закінчила торгово-економічний. Вона багато читала, ходила у філармонію і до театру. Правда, був один нюанс: Віра була заміжня. Чоловік їй попався кретин. Віра була середнього зросту і дуже худа. То не був мій смак. Рома мала форми в міру заокруглені, і була потульна, як кицька. Ми з нею практично не розмовляли. А навіщо? Усе було й так зрозуміло.
Вечоріло. Ми сиділи довкола багаття, розбившись на пари і тулячись одне до одного, й пили вино. І тут Гриць почав читати вірші.
Господи! Як я маю передати те читання, яке ще й досі бринить його голосом у мені? Як передати це на папері? Його теплий оксамитовий голос обволікував усе довкола, закутував, як шовкопряд лялечку, його голос проникав до глибин єства, вивільняв якісь забуті асоціації й спогади, а потім підносив на хвилях і лагідно вигойдував, котячи душу, наче м’ячик плесом озера, усе далі і далі в якусь незвідану просторінь, в світ сяйливих сновидінь… Усе завмирало у ту мить, здавалося, й ліс закляк і наслухає, втишивши пташок, які ще вовтузилися у гніздах, стриноживши легенького вітерця і стримавши течію струмочка, який ще перед хвилею дзюркотів неподалік, а тут раптом завмер і теж став наслухати.
І я бачив, як Віра усе ближче і ближче тулиться до Грицька, як заплющує очі, і пливе, пливе на хвилях його голосу, готова тепер на все… Навіть Рома стиснула мою руку так міцно, наче боялася, що хтось нас роз’єднає, а її гострі пазурчики ледь не пробивали мою шкіру.
А потім ми відпроваджували дівчат, які жили в різних кінцях. Яке ж було моє здивування, коли вранці я знову побачив Грицька і Віру. Виявляється, вони усю ніч гуляли бозна-де, навіть забрели на Кайзервальд. Обоє трусилися з холоду й мали мокрі від роси ноги. Я налив їм гарячого чаю і міцної настоянки на травах. Ми були самі, господиня пішла на роботу, а Квіця на науку. Мені пора було йти в наукову бібліотеку – я працював над книгою з української міфології – і я залишив їх на самоті.
Опісля Гриць ще кілька разів здибався з Вірою і розповідав, що вона готова заради нього кинути чоловіка, що чоловік уже щось запідозрив, і почав за нею стежити, а то якось навіть побив її.