Юрий Дольд-Михайлик – У чорних лицарів (страница 70)
- Раніше був у приятельських, але тепер просто не маю часу до неї вчащати... До того ж падре Антоніо...
Нунке посміхнувся:
- Втратити таку прихожанку, звичайно, йому шкода. Не диво, що він боїться, щоб Агнеса, бува, не втратила свого вдовства...
- Тим більше геть цього падре під три чорти!.. Слухайте! Ідея! А що, коли ми одружимо вас, Фред, з Агне-сою Менендос? Це ж чудесний вихід! Ми зберігаємо назавжди таку зручну вивіску для школи, прибираємо до рук усю фінансову частину, ви здобуваєте чарівну коханку... Кращого бізнесу, Фред, ви не мали і не матимете. Хочете, укладемо контракт, як то і годиться між порядними людьми? Дамо за Агнесою чималий посаг. Га? Що ви скажете? Я розумію, брати за дружину жінку, хай і красиву, але з таким додатком, як каліка-донька.... Пхе! Це може отруїти навіть медовий місяць...
- Особливо зараз, коли дівчинці погіршало, - нагадав Нунке.
- Погіршало? Та це ж знаменитої Хворобу можна прискорити. Розв'яжуться руки у матері, у вас, Фред, нарешті перестане страждати і дівчинка. У таких випадках зайве зволікання летального кінця - свідчення найгіршого гатунку сентиментальності.
Фред відчув, як у голову йому вдарила гаряча хвиля. Щоб сховати почервоніле обличчя і не кинутись на боса, який, по суті, зараз виніс два смертних вироки - падре і Їрене, Шульц швидко відвернувся до вікна. Виказати себе зараз - значить, загубити всю справу! Але як витримати, як подолати почуття гніву, що наростає і наростає?
- Думайте, думайте, Фред! Даю строку не більше двох тижнів. За цей строк можна приступом взяти най-укріпленішу фортецю, не те, що жінку, яка впаде вам до рук, мов дозрілий плід... Гер Нунке, ви мусите забезпечити Фреду щовечора принаймні дві вільних години!
- У тому-то й лихо, що цього вільного часу не викроїти. Саме перед вашим приходом ми говорили з Фре-дом, що російський відділ фактично лишився без належного керівництва.
- Про що ж ви думали досі?
- Досі відділ був утричі менший.
Нунке розповів про становище, що склалося в російському відділі, і виклав суть своєї розмови з Шульцем.
- Зрозуміло. Відділ треба укомплектувати додатковим складом вихователів. Але поки що мова може йти лише про помічника. У вас є на прикметі якась кандидатура?
- Може, взяти Протопопова? - швидше запитав, ніж запропонував Нунке.
- Про Протопопова забудьте. Для вас він помер. А отця Полієвкта - ну й ім'я собі обрав!-ми готуємо для великих справ на релігійній ниві.
- Тоді Домантовича? - назвав друге прізвище Нунке.
- Дуже молодий, - заперечив Фред.
- Він же старший за вас! На цілих п'ять років! - нагадав Нунке досить сердито.
- Дійсно, це може бути кандидатура! - погодився Думбрайт.- Чудово осягнув усі дисципліни, кмітливий.
Перед війною працював вашим агентом у Росії і, наскільки я пам'ятаю анкетні дані, має навіть якісь нагороди за виконання якихось завдань... Не розумію, Фред, чому ви заперечуєте проти Домантовича.
- У нас з ним чомусь склалися не дуже приязні взаємини, боюся, це мимоволі може позначитися на роботі...
- Дурниці!-безапеляційно заявив Думбрайт. - Це лише .сприятиме справі. Ми призначимо його вашим помічником, і він гостріше помічатиме ваші огріхи, а ви - його!.. Даю згоду на кандидатуру Домантовича, поки підшукаємо когось іншого... А тепер до біса всі справи! Я погано обідав і ще не вечеряв... І спати хочу, як після трьох безсонних ночей. Врешті-решт, всі ми люди, як каже Ворон, і всі человєці...
Але повечеряти Думбрайт не встиг. На його нещастя, пролунав телефонний дзвоник. Правда, телефонну трубку зняв Нунке, але затриматися довелося Думбрайту.
- Слухаю... Що?.. Хай заходить! -зітхнувши, Нунке трохи тривожно повідомив:- Чомусь спеціальний посланець від іспанської контррозвідки з Барселони.
- Дивно!
- Я сам нічого не розумію.
У супроводі чергового за хвилину зайшов низенький черевань, з нафікстуареними вусами, що стриміли на верхній губі двома довгими рівними стрілками. Волоокі очі прибулого, з синюватими білками, швидко оглянули всіх присутніх, ні на кому довше, ніж на мить, не спиняючись.
- Сеньйор Нунке?-спитав черевань, ні до кого персонально не звертаючись, ніби в кімнаті була всього одна людина.
- До ваших послуг! - вклонився Нунке.
Офіцер контррозвідки витягнув з кишені аркушик паперу і написав на ньому якесь речення. Нунке прочитав і трохи нижче написав кілька слів. Офіцер ствердно хитнув головою, витяг запальничку і над попільничкою спалив записку.
- Що за комедія?-сердито кинув Думбрайт.
- Пароль, - відповів Нунке, приймаючи від офіцера пакет з кількома печатками.
Офіцер контррозвідки, намагаючись триматися струнко, козирнув Нунке, потім Думбрайту, на Фреда навіть не глянувши, вийшов з кабінету.
- Чим ми зобов'язані появі цього типа? Він що, не з сторінок гумористичного журналу минулого сторіччя зірвався?-пхиркнув Думбрайт.
Не поспішаючи, Нунке розірвав конверт, витяг з нього другий, прошитий шворками і скріплений печатками, обережно зрізав їх перочинним ножем і витяг маленький папірець. На аркушику було надруковано всього кілька рядків, але Нунке читав їх довго, мабуть, з десяток разів з початку й до кінця.
- Та скажете, нарешті, що там таке? - не втерпів Думбрайт.
Нунке обвів кімнату довгим поглядом і глухим, зовсім чужим голосом промовив:
- Іспанська контррозвідка цієї ночі запеленгувала в квадраті нашої школи підпільну радіостанцію...
Розділ шостий
НАД ПРІРВОЮ
Інструктор радіосправи Вайс ніколи особисто не говорив з босом. Думбрайт мало розумівся на радіотехніці, а виказувати це перед персоналом школи не хотів. Тим більше, що днями з Нью-Йорка мав прибути справжній знавець, на якого цілком можна було звіритись - недаремно його рекомендували в самому штабі розвідувальної служби США. Лише в силу виняткових обставин довелося викликати сьогодні цього Вайса, білого, наче вимазаного сметаною, пацюка, до якого мимоволі почуваєш фізичну огиду.
Очевидно, неприязний погляд Думбрайта і спричинився до того, що Вайс одразу розгубився, бо розгублювався він завжди, коли йому доводилось говорити з людиною, що має ранг вищий, ніж у нього, колишнього лейтенанта з гестапо.
- За договором між колишнім райхом та Іспанією, - почав доповідати, трохи затинаючись, Вайс, - ось ця територія, названа квадратом чотириста тридцять сім, належить нам, тобто школі "лицарів благородного духу"...
Вайс розгорнув карту і поклав її перед босом.
- Та не стовбичте ви перед очима! Сядьте!-гаркнув Думбрайт.
Вайс ще більше розі убився.
- Пробачте, - промимрив він, сідаючи на краєчок стільця.
- Далі!
- За четвертим параграфом договору, про який я мав честь згадувати...
- А можна коротше? Без усяких там "мав честь" і подібне!
- Слухаю! В цьому квадраті не мають права проживати особи іспанськоготіоходження...
- А може, просто іспанці, так буде простіше?
- Ні, іспанського походження, - насмілився заперечити Вайс.- Адже фрау Агнеса Менендос не іспанка. А виняток зроблено саме для неї, її доньки, економки та конюха. Має перепустку і падре Антоніо. Він...
- Далі!
- Квадрат чотириста тридцять сьомий користується екстериторіальністю: іспанська поліція не має права втручатися в події, що сталися на території квадрату. Цілковиту відповідальність за них несе адміністрація школи.
- Навіщо мені вся ця передісторія! Плював я на неї! Скажіть краще про те, що безпосередньо стосується справи - радіостанцію!
- За договором...
- Ви що, вмієте танцювати тільки від печі? Ясно, що за договором!
- Школі надається право мати радіостанції - кількість їх договором не обумовлена - але всі вони підлягають реєстрації в Іспанії, з точним зазначенням хвиль передачі і часу.
- Наші станції всі зареєстровані?
- Так точно!
- Хвилі теж?
- Так точно!
- Запеленгована станція працювала на яких хвилях?
- Прошу поглянути на акт, тут точно вказано. Не на наших. А от шифрований текст.- Вайс поклав перед босом акт і текст, переданий підпільною радіостанцією. Він складався з довгої стрічки цифр.
- Іспанська контррозвідка робила спроби розшифрувати текст?