Юрий Дольд-Михайлик – У чорних лицарів (страница 71)
- Коли я сьогодні вилетів з Барселони, розшифрувати текст ще не пощастило...
- Це вперше, коли вони запеленгували станцію в нашому квадраті?
- Так точно, вперше, але...
- Що "але"?
- Дозвольте відповісти докладніше, коротко я не зможу відразу сформулювати.
- Говоріть уже, як умієте! - буркнув Думбрайт. Вайс трохи зручніше вмостився на стільці, ніби готуючись до довгої розповіді.
- Я щовечора з десятої до дванадцятої працюю на короткохвильовій станції, зареєстрованій під номером десять. Сімнадцятого листопада минулого року о чверть на дванадцяту - дата і час абсолютно точні, вони врізались мені в пам'ять - я, пробачте, чхнув, і рука моя мимоволі ледь крутнула ручку настройки. Тієї ж миті я виразно почув цифру шістнадцять дріб два, а за нею ще кілька цифр. Очевидно, це був кінець шифрованої передачі, бо далі, як я не дослухався...
- На якій хвилі, чорт забирай! - стукнув кулаком по акту Думбрайт.
- Трохи коротшій...
- Ви або самі невіглас, або вважаєте невігласом мене. Кажіть точно!
- На жаль, я знову чхнув і від хвилювання...
- Бовдур! Помилуйтеся своїми кадрами, містер Нунке!
Начальник школи, що досі в розмову не втручався, схопився з стільця і впритул підійшов до пополотнілого Вайса.
- Чому не доповіли мені? - запитав він майже пошепки і так стиснув кулаки, ніби з усіх сил стримував себе, щоб не схопити Вайса за комір і не жбурнути його на підлогу.
- Заждіть! - спинив його Думбрайт.
- Я спіймав лише кілька цифр - кінець передачі і гадав, що то підпільна антифранкістська станція, їх в Іспанії багато...
- А може, і запеленговане вчора належить іспанським комуністам?
- У Барселоні мене запевнили: підпільники використовують свої станції лише для звернень до населення, інформацій і різних повідомлень. Усі ці передачі провадяться відкритим текстом, виключно Іспанською мовою чи на місцевих діалектах.
Вайс аж упрів, доповідаючи босові, але не наважувався витягти носовичка, щоб витерти лоба і липку від поту шию. Він сидів, пильно вдивляючись в обличчя Думбрай-та, від якого - Вайс чудово знав порядки в школі - залежатиме не лише вся його дальша кар'єра, а й саме життя. Єдине, про що він не міг навіть здогадуватись, полягало в тому, що своєю інформацією про перехоплену восени минулого року шифровку він в особі Нунке нажив смертельного ворога, а в особі Думбрайта - могутнього покровителя.
Запеленгування радіостанції в квадраті школи розмежувало позиції Думбрайта і Нунке ще гостріше.
З погляду начальника школи, бос зробив непоправну помилку, наказавши все нове поповнення, навербоване в таборах для переміщених, яке почало прибувати в березні цього року, приймати до школи відразу, без попередньої перевірки на контрольних пунктах у Фігерасі. Нунке доводив, що це прискорює підготовку, але за такої поспішності до школи може потрапити не лише непотрібний баласт, а навіть ворожий агент. Думбрайт у душі погоджувався з Нунке, проте відстоював свою думку. Не міг же він признатися, що будь-що хоче вислужитись перед високим начальством у Нью-Йорку: виконати свою обіцянку і вже протягом цього року заслати в Радянський Союз понад сотню агентів і диверсантів.
Коли запеленгування радіостанції в квадраті школи стало фактом, Нунке нагадав босові про свої побоювання. Думбрайт, захищаючись, висунув свою версію: в школі міг переховуватись давно засланий і добре законспірований агент, який досі мовчав, а тепер, коли школа розгорнула роботу, озвався, поновив зв'язок з Росією, може, вже й виказав план засилки агентури, який от-от мали здійснити.
Інформація Вайса про перехоплений восени минулого року кінець шифровки значно зміцнювала версію Думбрайта і послаблювала позиції Нунке. Щоправда, вона не підтверджувалася жодним документом і належала до тієї категорії агентурних даних, які позначалися двома літерами "ПП", тобто: "потребує перевірки".
Про наявність нелегальної станції в квадраті школи і Думбрайт, як бос, і Нунке, як офіційний начальник закладу, зобов'язані сповістити Нью-Йорк. А це небезпечно. Дуже небезпечно для котрогось з них.
Коли виявиться, що агент пробрався з новим поповненням, - для Думбрайта. Його негайно відкличуть і покарають, може, навіть дуже відчутно.
А якщо буде доведено, що ворожий агент законспірувався давно, - для Нунке. До приїзду Думбрайта він один керував добором слухачів і взагалі всією роботою, отже, спитають з нього. Кінець кар'єрі! А можливо, й гірше. Адже сам бос, у хвилину відвертості, якось натякнув, що живими з американської розвідки у відставку здебільшого не виходять. Та й розмова про Ворона це підтверджує...
Сидячи тепер у кабінеті і дивлячись на спітнілого Вайса, обидва зважували у думках свої шанси на порятунок. Думбрайт був ладен обійняти Вайса від радості, Нунке - задушити від люті. І кожен розумів думки і почуття іншого: вони - два супротивники, що націлили пістолети в смертельному поєдинку.
- Йдіть! Поки що ви вільні! - після довгої паузи видавив з себе бос.
- Дозвольте одне зауваження...- несміливо подав голос Вайс.
- Що ще?
- Я радився в Барселоні... У мене виник план...
- Гаразд, трохи згодом вас викличу. Вайс вийшов.
Думбрайт підвівся, демонстративно солодко потягнувся і впритул підійшов до Нунке. Якусь хвилину вони мовчки дивились один одному в очі.
- Знаєте, що це означає? - витримавши довгу паузу, запитав Думбрайт.
- Це може означати кінець або вашої, або моєї кар'єри. Та попереджаю: я не з тих, містер Думбрайт, хто від страху падає на спину, піднявши вгору лапки. Я волію боротися до останнього.
- Уявіть, я теж!
- Дозвольте навести аргументи, які діють проти вас.
- Прошу.
- З вашого наказу до Барселони по шифровку поїхав не я. Ви послали Вайса, найбездарнішого з усіх співробітників школи... Як ви доведете, що перед поїздкою ви не проінструктували Вайса, вигадавши версію про спійману восени шифровку?
- 3 якою метою я б це міг зробити?
- Щоб прикрити неприпустиму помилку - наказ приймати нове поповнення без всебічної і ґрунтовної перевірки.
- Але ж у мене є свідок!
- Хто?
- Вайс! Нунке зареготав.
- Містер Думбрайт, цей свідок - єдиний мій порятунок! Якби він справді спіймав шифровку, наважився б він приховати це, не повідомити мене, начальника школи?
- Це залежало б' від запроваджених вами порядків...- заперечив Думбрайт не зовсім упевнено. Він уже зрозумів, що радість його трохи передчасна, і, виходячи на герць з таким супротивником, як Нунке, треба озброїтись якнайкраще. А щоб добрати таку зброю, потрібен час.
- Що ж ви пропонуєте? - запитав він примирливо.
- Не топити один одного... Шукати винуватця...
- Гм...
- Бо ми можемо втопити і себе, і школу.
- З чого ж ви пропонуєте Почати?
- З співставлення подій.
- Тобто?
- Проглянемо щоденник школи за листопад минулого року. Якщо трапилось щось таке, що могло б зацікавити агента...
- Розумію. Хочете спочатку перевірити свою версію? Що ж, я не від того.
Нунке підійшов до сейфа, відкрив його і витягнув прошнурований зошит з сургучними печатками на кінцях шворочок. На обкладинці англійською мовою значилося: "Листопад 1946 року".
- Чому англійською мовою?-причепливо запитав Думбрайт.
- У цей час школа вже була підпорядкована Нью-Йорку, а керували нею фактично ви.
- Але ж не я знайшов і привіз до Іспанії групу Про-топопова!
- Знайшов її я, а наказ про відправку дали Хейендоп-фу ви. В Берліні, пам'ятаєте?
- Гаразд, не будемо покладатись на пам'ять, давайте читати щоденник.
Нунке і Думбрайт щільно зсунули крісла, схилились над розгорнутим щоденником і заглибилися в читання. Збоку здавалося, що сидять двоє друзів, захоплених цікавою книгою: крісла стоять впритул, голови майже торкаються одна одної.
А не було, мабуть, на всьому світі двох людей, які б так жагуче бажали сусідові по кріслу смерті, щоб врятувати себе.
Тупим кінчиком олівця Думбрайт водив від слова до слова, від рядка до рядка, боячись пропустити щось значне, на що навмисне не зверне уваги Нунке, швидко перегорнувши сторінку.
Та як не вдивлявся в кожне слово Думбрайт, нічого більш-менш значного протягом перших днів листопада не трапилось. Звичайні буденні звіти про буденні справи. На сторінці, датованій дев'ятим числом, погляд його, нарешті, знайшов щось варте уваги.