Юрий Дольд-Михайлик – У чорних лицарів (страница 72)
"Закінчення операції "Кролик", - прочитав він уголос.- Професор Петерсен приніс статтю. Загальне враження - позитивне. Саме те, що нам потрібно",
У такт словам, Нунке з очевидним задоволенням похитував головою.
- У чому річ? - запитав Думбрайт.
- Ім'я професора вам, звичайно, відоме... У Фігврасі він поводився дещо легковажно. Ми підіслали до нього Мері і зафіксували їх зустріч у досить недвозначній обстановці. В обмін на компрометуючий негатив, професору довелося написати для нас статтю, в аспекті, який ми йому запропонували. Як видно з щоденника, операція "Кролик" завершилася вдало.
- Тема статті?
- Кібернетика. Найвидатніше досягнення ідеалістичної думки.
- Як використано статтю?
- Через відповідні канали ми передали її агентствам. - Стаття надрукована?
- У Польщі і Югославії...
- А в Росії?
- За агентурними даними, готується відповідь Петер-сену в солідному науковому журналі. Кібернетика оголошується лженаукою, витівкою мракобісів.
- Чому не сказано про це в щоденнику?
- Про результати дезинформації йдеться в записах за грудень, тобто в час, коли стаття з'явилася в пресі.
- Гаразд, перегортайте далі!
Наступні сторінки знову зарясніли записами, що стосувалися внутрішніх справ школи. Думбрайт на мить відсунув щоденник - у нього від напруженого читання вже мигтіло в очах.
- Може, вип'ємо по чашечці чорної кави? - запропонував Нунке.
- Ні, давайте читати далі. Мене цікавлять дати, ближчі до сімнадцятого.
Обидва знову схилилися над зошитом. Думбрайт ще повільніше водив олівцем під кожним рядком. Нунке, обізнаний з текстом, охоплював очима відразу всю сторінку. Раптом серце його дуже закалатало. Після дати "16 листопада" йшов такий запис:
"Артур Шредер - Григоре Кокулеску мусив погодитися на поставлену нами умову: взяти до Москви як свою дружину Нонну Поко, якій доручено виконати операцію "Танок".
За хвилину Думбрайт теж прочитав цей запис і поклав важку долоню на щоденник, Жестом людини, яка, нарешті, знайшла потрібне.
- Здається, ми витратили час не марно, - вигукнув він задоволене.- Запис датовано шістнадцятим, а Вайс перехопив шифровку сімнадцятого! Ось вам і розгадка таємничої передачі!
- Кілька цифр, нібито почутих Вайсом, коли він чхнув і крутнув ручку апарата чи то праворуч, чи то ліворуч, ще нічого не означають. Він міг випадково натрапити на передачу якогось аматора короткохвильовика, які так і нишпорять в ефірі. І потім головне: тижнів два тому я вам доповідав, що Поко операцію здійснила успішно і просить дозволу продовжити гастрольне турне з Шредером. Ви погодились і навіть наказали вислати їй гроші.
- Пам'ятаю, але...
- Які можуть бути "але", коли операцію здійснено успішно!
Очі Думбрайта, не мигаючи, втупились в обличчя Нунке, десь вище перенісся, ніби він гіпнотизував співрозмовника.
- А ви припускаєте таку можливість: для радянської контррозвідки особа Поко не являла будь-якого інтересу. Куди важливіше було дозволити їй передати пластинки, простежити, куди вони потраплять і тим самим виявити всі наші канали розповсюдження... Припускаєте?
- Припускаю. Але припущення ще не доказ. "ПП" - потребує перевірки...
- Хто розробляв план операції "Танок"?
- Фред Шульц і Шлітсен.
- Хто ще знав про цю операцію?
- Про те, що Нонна Поко їде до Росії з Артуром Шредером, знало все місто, бо на нашу вимогу він влаштував у ресторані бучні заручини. Про них навіть місцева газета писала...
- Покличте сюди Шульца, а потім Шлітсена. Тільки поодинці.
Нунке набрав було номер і тут-таки поклав трубку.
- До Шульца дзвонити нема чого. Він же з вашого наказу щовечора у патронеси.
- Тоді дзвоніть Шлітсену!
За кілька хвилин Шлітсен стояв перед начальством. Виклик був несподіваний, і тому в перші хвилини він дбав лише про одне - приховати, як у нього тремтять коліна.
- Містер Шлітсен, ви брали участь у розробці плану операції "Танок"? - голос боса звучав суворо, очі дивилися допитливо.
Але в Шлітсена відразу відлягло від серця: з слів Фреда він знав, що Нонна виконала завдання, що їй вислано навіть грошову винагороду.
- Так точно, містер Думбрайт! - бадьоро відрапортував колишній заступник Нунке.- Брав і найактивнішу.
- Хто висунув кандидатуру цієї... як її... Поко для проведення операції?
- Я.
- Шульц одразу погодився?
- Спочатку заперечив, пославшись на її молодість, і запропонував Мері, але я йому довів...
- Спасибі, нам треба було уточнити одну деталь... Можете йти!
Шлітсена не треба було просити двічі - поштиво вклонившись, він зник моментально, плекаючи в душі надію, що ця пізня розмова про вдалу операцію неодмінно пов'язана з його поверненням на колишню посаду.
Думбрайт затарабанив пальцями по столу, як робив це завжди, коли щось обмірковував. Нунке, поглянувши на боса, заклопотано насупився.
- Читатимемо далі? - запитав він навмання, аби порушити мовчанку.
- Стривайте, повернемось назад. Хто чергував по школі сімнадцятого?
- Фред Шульц, ось його підпис.
- Які записи він зробив у цей вечір?
- Нічого особливого. Дозволите зачитати?
- Тільки, будь ласка, повільно.
"Я, Фред Шульц, заступив на чергування о шостій годині вечора, прийнявши рапорт -від чергового Ворона про наявність складу вихователів і вихованців. Вечірній обхід, початий мною о десятій, ніяких порушень дисципліни не виявив. До учня з класу "Р" Домантовича, який скаржився на гострий біль у попереку, довелося викликати лікаря Гауфе, який і подав потрібну допомогу. Від інструктора Вайса телефоном надійшло прохання надіслати кілька таблеток аспірину - скарга на нежить і головний біль. Мою пропозицію надіслати на радіостанцію іншого чергового Вайс відхилив, заявивши, що від аспірину йому краще. О десятій сорок п'ять знову перевірив стан хворого Домантовича. Після знеболювальних порошків і грілки він спокійно спав. Об одинадцятій нуль-нуль подзвонив господар таверни і повідомив, що очікуваний вантаж прибув. Пости охорони на прохідній і навколо парку, як і годиться, перевірялися кожну годину. Порушень правил розпорядку не було".
- Гм?.. Це все?
- Далі йде підпис, а під ним, пробачте, відразу не звернув уваги, приписка: "Поговорити з керівництвом школи про необхідність медичного обстеження Вайса. У мене склалося враження, що він зловживає аспірином як своєрідним наркотиком".
- Які висновки ви можете зробити, містер Нунке, проаналізувавши цей запис?
- Що з поля нашого зору випала таверна. Ми всю увагу зосередили на школі, а тимчасом квадрат чотириста тридцять сім обіймає досить велику територію. Це перше і найголовніше.
- Висновок слушний. Ми знаємо лише квадрат, в якому діяла підпільна станція, але не засікли точно, звідки велася передача. Без цього всі наші домисли - порожня балаканина. Друге: не розшифрувавши тексту передачі, ми не можемо сказати, чи стосується він безпосередньо школи чи ні. Цю обставину я б поставив навіть на перше місце.
- Що ви пропонуєте зробити?
- Не покладаючись на дешифрувальників з Барселони і на вправи недолугого Вайса, надіслати текст, підслуханий сімнадцятого, в відділ дешифрування розвідувальної служби США. А до одержання коду лише спостерігати, накопичувати факти... Вайс казав, що він має якийсь план. Може, викличемо його ще раз і заслухаємо?
- Не думаю, щоб він міг запропонувати щось розумне...
- Ми не можемо нехтувати навіть дрібничкою...
Вайс, протягом одного вечора двічі викликаний вищим начальством, почував себе іменинником. Він виріс у власних очах, відчув себе персоною, до якої дослухаються. Тому і ввійшов виструнчившись, бадьорим кроком, високо тримаючи голову.
- Сідайте, - окинувши його насмішкуватим поглядом, запропонував Думбрайт.- Ви згадували про якийсь свій план. У чому він полягає?
- Я радився в Барселоні і зі мною погодилися, що треба діяти за методом виключення.