Юрий Дольд-Михайлик – У чорних лицарів (страница 69)
Професори повчали своїх слухачів, як у розмовах з радянськими людьми пропагувати всілякі новонароджені "ізми", що на грунті післявоєнної зневіри у краще майбутнє світу зростали в Європі та в Америці буквально мов гриби.
Викладали нові філософські теорії, звісно, схематично. Але від слухачів вимагали, щоб другого дня вони, без будь-яких конспектів, виклали вихователям зміст прослуханого. Але головний сенс полягав і не в цьому, а у вмінні дискутувати з приводу почутого. Кожного тижня кандидат у "лицарі" зустрічався з лектором як опонент його тверджень. Адже агентові чи резидентові доводилось тепер готуватися не лише для збирання агентурних даних, диверсій, створення певних труднощів на тій або тій ділянці, а й озброюватися для того, щоб стати пропагандистом ворожих радянському суспільству ідей. Диспути з лекторами правили за тренування для майбутніх суперечок з радянськими людьми.
Особливою увагою Думбрайта користувалася група "Амінь", бо учасники її повинні були діяти саме в сфері ідеології. Всіх, хто входив до цієї групи, звільнили від тренувань з боротьби, збройного нападу, лишивши тільки вправи з стрільби, та й то на випадок провалу, і особливо радіосправи, щоб з групами цими можна було підтримувати постійний зв'язок і здійснювати необхідне керівництво. Зате значно посилили "духовну підготовку". Професор богослов'я Брант, маленький, сухорлявий старик, систематично переходив від одного учня класу "Амінь" до другого, перевіряючи знання сектантських звичаїв, молитов, вміння говорити проповіді на першу-ліпшу тему. Дум-брайт сам з охотою супроводжував Бранта, перевіряючи, як швидко і як успішно засвоюється ця нова дисципліна, звіряв їх відповіді з конспектами професора, власними нотатками, робив поправки, зауваження і весь час попереджував:
- Не треба відверто антирадянських, а так...
І слухачі, які знали Думбрайта, замість нього закінчували:
- З душком! З душком!..
Думбрайт реготав і йшов до нового боксу.
Проте сміх цей був дещо штучний, бо становище в школі його не задовольняло.
Думбрайт поспішав.
- Я обіцяв у Нью-Йорку, що за місяць-півтора ми зможемо надіслати до більшовиків кілька десятків добре підготованих агентів і диверсантів. А кидати слова на вітер - не люблю. Довіра базується на точному виконанні обіцянок. У нашій справі довіра - це не тільки кар'єра, а часом і життя, - пояснював Думбрайт Нунке в рідкісні хвилини відвертості.
Прибавилося роботи у всіх, особливо у Фреда, оскільки він тепер був єдиним вихователем на весь російський відділ, бо Ворон дбав лише про свою групу "Амінь".
- Гер Нунке!-попередив Шульц начальника школи невдовзі після проведеної Думбрайтом реформи.- Я не встигаю виконувати всю ту роботу, що виконував раніш.
- Чому?
- Кількість слухачів російського відділу майже втричі збільшилась, як порівняти з недавнім минулим. До того ж я, як всі викладачі, зобов'язаний слухати години "Духовної підготовки", особливо ретельно готуватися до диспутів з лекторами, як людина, що повинна допомагати іншим, правити за взірець... Для цього потрібен час і чималий. А мої звичайні обов'язки вихователя? їх же ніхто з мене не зняв. Навпаки, вимоги збільшились... Просто не знаю, як укластися в двадцять чотири години! Про сон і відпочинок я вже не кажу. Коли приляжу на годинку, відчуваю себе злодієм, що викрадає час.
- А як вам загалом подобаються нові порядки в школі? - несподівано запитав Нунке, так і не відповівши на скаргу Фреда.
- Ми з вами старі бойові друзі, і тому буду відвертим - не дуже.
- Признатися - тільки це хай лишиться сугубо між нами - мені теж... Парадоксальне явище: ми повинні якнайкраще законспірувати агентів і резидентів, вони мусять мати вигляд найправовірніших з правовірних і раптом - пропаганда антибільшовицьких ідей. Де логіка? Здоровий глузд?
- Мене самого це дивує. Навіть при максимальній обережності, досить однієї похибки - і це вже ниточка до нашої людини, яку ми готували тут з такою старанністю і дбайливістю.
- Я збираюсь написати доповідну до Нью-Йорка. Сподіваюсь, мене там підтримають.
- Через голову Думбрайта?
- Я з ним говорив на цю тему, але ж ви знаєте боса. Для нього існує лише власна думка, власний настрій і власні уподобання...
- Не заздрю вам, та іншого виходу справді не бачу... Але повернемось з високих сфер до нашої буденщини. Що ви скажете про мою заяву?
Згоден, обсяг роботи у вас значно збільшився. Є якісь пропозиції?
- Треба призначити ще одного вихователя російського відділу. Простіше простого.
- Коли є якийсь вибір. А коли скрута, куди не повернись... Може, тимчасово підшукаємо якусь кандидатуру в класі "А" чи "Р"?
- Треба це погодити з Думбрайтом. Адже він обіцяв, ніби з Нью-Йорка, приїдуть і нові викладачі, і інструктори. Якщо вони не забаряться, то, може, серед них...
Фред урвав мову, бо до кімнати ввійшов стомлений і спітнілий Думбрайт.
- Ху-у, - промовив він, падаючи в крісло.- Кінець березня, а спека, наче влітку. Чорти б забрали цю Каталонію! Я волів би опинитись десь у середній смузі.
- Перший раз бачу вас таким стомленим, - зауважив Нунке, подаючи склянку розбавленого водою вина.- Іспанці не дурні, це чудово утоляє спрагу.
- Досить я випив цього пійла у патронеси!
- Ви від доньї Менендос? - здивувався Нунке.
Всі фінансові розрахунки з Агнесою досі вів він, і тому слова Думбрайта, що той повернувся від патронеси, його так неприємно вразили.
- З такою жіночкою можна було б просто пофлірту-вати, а я мусив промарудитись з препаскудною справою. Ось дві цидулки, що бучно звуться посланіями. Одне написав я з Брантом, друге падре Антоніо, щоб йому чорти руку вломили. На підставі цих двох текстів, треба скласти один. Об'єднайте обидва в одну таку форму, щоб і вовки були ситі і кози цілі. Одне, бачте, посланіє не подобається патронесі, а ще більше падре, а писанина Антоніо не влаштовує мене.
Фред взяв обидва простягнуті аркуші і почав читати.
- А що це за послання? - сполошився Нунке.
- Нью-Йорк наполягає, - Думбрайт ніколи не посилався на будь-який конкретний відділ розвідувальної служби США, а говорив "Нью-Йорк", -щоб ми використали саму назву школи і історію їі заснування, звернувшись з закликом абсолютно до всіх релігійних організацій - від імені патронеси, звісно, - провести по. всіх церквах, храмах, костьолах, молитовних домах богослужіння, які б супроводжувалися проповідями проти гонителів віри. Зробити це ми намічали одночасно, щоб надати рухові широкого розмаху, мобілізувати громадську думку світу навколо нашого ідеологічного наступу на комунізм. Ясна річ, проповіді супроводжуватимуться збиранням пожертв на відбудову занедбаних храмів - читай в Росії? - і на нашу школу як осередок місіонерського руху.
- Але уряд Радянського Союзу навряд чи дозволить прийняти такі пожертви, - втрутився Нунке.
- А ми і не збираємося їх передавати. Важливо зняти галас, що більшовики переслідують віруючих. Що ж до зібраних коштів, то вони нам знадобляться самим, зважаючи на новий обсяг роботи.
- Так чому ж два тексти?
- Стривайте, Фред, здається, вже кінчив читати... Помітили, в чому розбіжність?
- Помітити неважко. Одне - мабуть, писане падре, - звернено виключно до католиків. Друге - до всіх віруючих, незалежно до якої церкви вони причетні, навіть до всіх, хто відколовся від церкви і об'єднався в секти... Ви пропонуєте обидва тексти звести в один, а потім знову дати на підпис патронесі? - запитав Фред.- А якщо вона знов заперечуватиме?
- Розходження вже ліквідовано і все погоджено, принаймні з патронесою. Вона гарна жінка, але, боже мій, яка далека від будь-якої політики! Всім заправляє цей падре. До речі, звідки він взявся і чому тримається так гонористо? Дивуюся вам, містер Нунке! Як ви припустили, що він крутиться біля справи, до якої йому і носа не слід потикати?
- Падре Антоніо - один з фундаторів школи. Власне, ініціатор її створення. Вже потім мені доручили зв'язатися з ним, бо вивіска святої церкви плюс прегарна жінка, яка так потерпіла від безбожників... У свій час він відіграв позитивну роль І дуже нам допоміг, але останні місяці його вплив на донью Менендос набуває зовсім небажаного напрямку.
- І ви не могли цього падре своєчасно знешкодити?
- Тобто? - голос Нунке зірвався, прозвучав неприродно хрипко.
- Це скидається на анекдот! - вигукнув Думбрайт глузливо.- Начальник школи розвідників не розуміє, що означає "знешкодити"! Може, для вас влаштувати спеціальний курс лекцій, щоб ви збагнули, як це робиться?
- Ви не так мене зрозуміли... Можливо, я висловився невдало, - пополотнів Нунке.
- Невдало висловлюється той, кому, власне, й висловити нічого. Хто не має власної думки... Що ж до того, як я вас зрозумів, то, запевняю, я метикований і здоровий глузд у мене є... Даю строку два тижні. Щоб ні на віллі, ні у Фігерасі падре духу не було! А якщо він і зовсім зникне, - буде найкраще. Цей чорний крук надто багато знає про школу і може нам дуже нашкодити. Та й на патронесу його вплив завеликий. Відшукайте їй такого духівника, який діяв би згідно з нашими планами. А найліпше було б прибрати її до рук у інший спосіб...
Шульц і Нунке мимохіть перезирнулися.
- Так, так, жінці у її віці потрібен полюбовник, а не проповідник моралі і цнотливості! До речі, невже ніхто з вас не накинув оком на такий ласий шматочок? Якби я мав час, чорт забирай... Ось ви, Фред? У яких ви стосунках з патронесою? Теж читаєте їй 'проповіді?