Юрий Дольд-Михайлик – У чорних лицарів (страница 68)
- Як жменька пуху, м'який! Як дихання дитини, теплий... Леле, хто ж повірить, що стара циганка його не вкрала!
- Нічого, огорнеш собі спину й груди взимку. Під кохтиною ніхто не побачить.
Стара б ще довго прицмокувала язиком, розглядаючи подарунок, та Агнеса їй нагадала:
- Ходімо, нам треба квапитись у дорогу. Та й Петро вже, мабуть, сердиться.
На превеликий подив обох жінок, отаман лише миролюбно кивнув, вказуючи, куди поставити принесене. З усього булб видно, що з Фредом вони добре порозумілися і випалили не одну люльку. Гроші, залишені Агнесою на підлозі, теж зникли.
- Пригощайся, сеньйор, і ти, Маріє, - з спокійною гідністю запросив господар і, розломивши коржа навпіл, простягнув гостям, а сам взявся нарізувати сир і м'ясо.
Ні Фреду, ні Агнесі їсти не хотілося, але вони знали, що образять отамана відмовою, і тому удали, ніби справді зголодніли. Та за їдою апетит прийшов сам. Незабаром гостям вже все смакувало. Агнеса не могла нахвалитися сиром, запашним і таким м'яким, що він різався, мов масло. Шред залюбки обсмоктував кісточки рибини, увідклав-ши вбік спинку - дві спокусливих смужки, знятих вздовж хребта. Риба дуже нагадувала ту тараню, яку так любив його батько, і ці спомини разом з маслинами правили за добру до неї приправу. Петро, припрошуючи гостей, сам їв мало - йому хотілося якнайдовше затягнути цей імпровізований обід, аж доти, поки збереться весь табір. Щоб бачила молодь, які в старого отамана гості, щоб на них подивилась і себе показал'а. Підсвідомо він пов'язував у думках сьогоднішню появу Марії з тими далекими днями, коли кожний приїзд гостей супроводжувався буйним гульбищем всього табор} - великого, заможного і дружного.
- Ось побачиш, сеньйор, які в нас є співаки і танцюристи!- умовляв старий циган Фреда, сам вірячи в те, що сьогоднішній вечір може стати переламним, що іскра веселощів здатна запалити душі стомлених і зневірених циган колишнім вогнем,
- Якби я був такою вільною людиною, як ти, отамане, то залюбки б лишився. Та, на жаль...- Фред глянув на годинника, - ми не покінчили всіх справ у місті, а установи незабаром закриються. Спасибі за все: за гостинність, за ласку, за добру розмову...
Фред хотів підвестися, але отаман табору спинив його.
- Стривай, налий ще по келиху! Щоб дорога не куріла, як у нас кажуть. За тебе, сеньйор, припав ти мені до душі... І за тебе, Маріє! Потішила моє серце, що не забула. За гроші, які дала, - від усього табору подяка. В скруті живуть зараз люди, а цигани й поготів. Тільки й сильні ми єдністю. Циган цигана завжди знайде і з біди виручить. Я сеньйору дав тут адресу. Чоловік один вірний у Фігерасі в мене є. Якщо треба буде в чому допомоги, до нього звернешся. Скажеш, що від Петра, сина Хосе і Терези, він для мене все зробить. І ти пам'ятай, сеньйор! У житті все буває...
- Пам'ятатиму...- Фред міцно потиснув руку отаманові, вклавши в цей потиск усю силу почуття вдячності. Мати свою людину в Фігерасі! Це було те, до чого він так довго прагнув, що кожної миті могло стати в пригоді.
На зворотному шляху від табору до Фігераса клаптик паперу з адресою, засунутий в кишеню, відчувався, як маленький акумулятор живого тепла, і Фред не відразу помітив, що плечі Агнеси злегка тремтять.
- Вам недобре? Може, зупинити машину? Я ніколи не бачив вас такою блідою.
- Я трошки змерзла, зовсім трошки... Це, мабуть, через те, що дуже сьогодні перехвилювалася. Ви навіть не уявляєте як! Подумайте, наважившись владнати справи з банком, я ніби зробила крок у майбутнє, а в таборі... це був крок в далеке минуле... Я ні хвилинки не жила сьогоднішнім днем, він ніби зовсім випав... Або все відбулося в сні... І сама я собі здаюся якоюсь тінню з цього сну.... Це, мабуть, через Аделине ворожіння.
- Ворожіння? Що ж вона вам виворожила?
- Навпаки, вона вчила ворожити мене! Ось погляньте, тепер я справжня циганка! Ось чарівне зілля, а зараз я вам скажу і замовку: "Недуга найдена, наслана, подумана, погадана, недуга вітрова, водяна, земляна, вогняна..."
Агнеса проказувала слова з тією ж урочистістю, як і Адела, суворо звівши на переніссі брови, та раптом не витримала і розсміялася:
- Бідна Адела! Вона так старанно відбирала трави і так щиро вірить, що я купатиму Їрене в настої з цього зілля...
Молода жінка вистромила руку з розгорнутим вузликом з машини, і зустрічний вітер злизав з нього сухе бадилля і корінці, а потім підхопив і сам клапоть.
- Лети за семи вітрами! - тихо прошепотіла Агнеса. "Мов лузга, що відлітає, лишаючи здорове зернятко...- подумав Григорій.- Сьогодні ти й Нунке пустила за семи вітрами..."
Розділ п'ятий
ЗАВІРЮХА В ТЕРАРІУМІ
- Гер Шульц! Кличте Ворона і негайно до мене! - голос Нунке звучав схвильовано і чомусь піднесено.
Подзвонивши генералові, Фред поспішив до кабінету шефа. Той нахилився до радіоприймача, напружено прислухаючись до тексту передачі.
- Сідайте і слухайте! Тільки мовчки!
- Хто говорить?-пошепки запитав Ворон у Шульца, зачувши німецьку мову, Фред тільки знизав плечима, бо і сам ще гаразд не збагнув, у чому річ.
- Виклад промови Черчілля в Америці, в присутності Трумена, - коротко пояснив Нунке і повернув руку приймача, щоб посилити звук.
Передача тривала недовго. Очевидно, Нунке включив приймач випадково, коли виклад промови давно почався.
Півголосом вилаявшись, Нунке кинувся до телефону.
- Бібліотека! Негайно сьогоднішню пошту! Зараз же! Виступ Черчілля у Фултоні надруковано?.. Кілька номерів газет до мене!-поклавши трубку, він повернувся до Шульца і Ворона.- Ви усвідомлюєте, що означає ця промова?! І кого? Черчілля!
- Важко відразу щось сказати, ми ж чули лише заключну частину, - ухилився від прямої відповіді Фред.- Але й з почутого ясно: промова спрямована проти Радянського Союзу.
- Ви надто обережні у висновках. Чи не збагнули гаразд, про що йдеться. Фактично це ж оголошення наступу на росіян! О, це подія! Поворот на сто вісімдесят градусів - широко розвів руками Нунке.
Черговий приніс пачку газет, і всі троє жадібно на них накинулись. В іспанських - було лише повідомлення про виступ у Фултоні з досить невиразними коментаріями. Французькі газети надрукували промову повністю, на перших сторінках.
- Читайте ви! - наказав Нунке Ворону, який бездоганно володів французькою мовою.
Ворон з роками став далекозорим, він ретельно приховував цей дефект і тепер відставив газету далеко вперед, читав повільно, відокремлюючи слово від слова, часом вдаючись у патетичний тон, окремо спиняючись на не зрозумілих слухачам словах, незвичайних зворотах. Взагалі, Ворон почував себе в центрі уваги і помітно цим пишався.
Мірою того, як генерал читав промову колишнього ан-гліігського прем'єра, який хоч був уже не при владі, але відігравав у політичному житті Англії величезне значення, серце Фреда, чи, краще сказати, того, хто ховався під його ім'ям, болісно стискалося: вчорашній союзник у боротьбі з фашистами, що так захоплено вітав перемоги Радянської Армії, сьогодні, коли не минуло й року по закінченні війни, закликав створити англо-американський блок проти Радянського Союзу.
Черчілль не дуже дбав про оригінальність висунутої ним ідеї, не був оригінальним і у своїх формулюваннях і аргументах. Коли фюрер кілька років тому проповідував, що тільки арійська раса здатна керувати світом, то містер Черчілль у своїй промові в місті Шултон доводив, ніби світом належить керувати лише націям, які розмовляють англійською мовою.
- Гершафтен! Вітаю! Вітаю з новою ерою!.. Ну, що ви тепер скажете? - сяяв начальник школи.
- Маєте рацію, справді нова ера в міжнародному житті, - резюмував Шульц.
- Роботки нам тепер прибавиться дай боже! - схвалив Ворон.
- О, наша роль тепер чи не головна! - підтримав його Нунке.- Шкода, що немає зараз Думбрайта...
- Але він у Нью-Йорку і привезе найостанніші новини.
- Так, новин цього разу буде багато, - замислено промовив Нунке, прикидаючи в думках, як новий курс може позначитись на справах школи.
Але новини почали надходити раніше, ніж Думбрайт повернувся з Нью-Йорка.
Першою ластівкою була шифрована телеграма, в якій бос наказував усі відділи школи, крім російського, негайно направити за вказаними адресами - переважно до Баварії і Західного Берліна. Не встигли виконати цього завдання, як почали прибувати з таборів для переміщених нові кандидати в "лицарі". На подив Нунке, тут були не тільки росіяни, українці, білоруси, яких він усіх називав одним словом слов'яни, а й туркмени, узбеки, таджики, вірмени, навіть абхазці і киргизи.
- Що я з ними робитиму? Де знайду вихователів? - бідкався Нунке, розміщуючи нове поповнення школи.
Усе стало на своє місце, коли за кілька днів Думбрайт, збуджений і веселий, щоб не сказати щасливий, повернувся до школи.
- Ми повинні готувати агентів для всіх районів Росіі. Не станемо ж ми засилати українця чи білоруса до грузинського аулу. Він же там білою вороною буде! У нашій школі повинні бути представники всіх національностей Радянського Союзу.
Змінився не тільки склад слухачів школи, а ухвалена досі програма, самий метод навчання.
У боксах встановили телевізори. У точно визначений час кожен з мешканців боксу був зобов'язаний прослухати одного з двох професорів, привезених Думбрайтом з Нью-Йорка. Читалися лекції з так званої "духовної підготовки". Кожна лекція тривала щонайменше дві години.