Юрий Дольд-Михайлик – У чорних лицарів (страница 65)
"Нашому шефові бракує смаку. Розумієте, його пасія й непогана, тільки у всьому перебирає міру. Одне слово, сеньйора "Надто"! Правда, непогане ім'я я їй придумав?"
Агнеса тоді посміялася, не думаючи, що їй колись доведеться скористатися з цього словесного портрета, відновлювати його в пам'яті.
Жінці, що привернула увагу Агнеси, справді найбільш пасувало ім'я, дане Вороном.
Туалет її був вишуканий, але надміру модний і тому якийсь крикливий, коротке волосся, пофарбоване хною, занадто руде для смаглявої шкіри і вугільно-чорних брів, уста дуже вже червоні, перлини в намисті, що звисало на груди, завеликі, щоб справляти враження справжніх коштовностей.
Так, це була вона! Сеньйора "Надто". Ізабелла!
- Гер Нунке! Погляньте, яка красуня! І чомусь дивиться на нас... Може, ваша знайома?
Рука Нунке з чашечкою кави застигла біля рота. Як і під час кожного свого приїзду до Фігераса, він збирався зайти до Ізабелли ввечері.
- Коли це справді ваша знайома, то будьте ж ґречним, запросіть її до нашого столика! Інакше вона подумає про нас казна-що! - наполягала Агнеса.
Нунке, який спочатку було розгубився, опанував себе. Рвучко підвівшись, він помахав Ізабеллі рукою і з радісною посмішкою поспішив їй назустріч.
Зіткнувшись у проході, обоє спинилися. Агнеса бачила, як щось гнівно шепотіла Ізабелла, як подався всім тулубом уперед Нунке, очевидно перепрошуючись. Потім він пропустив Ізабеллу вперед, злегка підтримуючи її під лікоть, повів до столика.
- Дозвольте відрекомендувати: донья Менендос, патронеса школи, де я маю честь працювати... А це моя давня знайома і добра приятелька, донья Ізабелла. Щасливий випадок привів її несподівано сюди, і я буду дуже радий...
- Справді, щасливий випадок! Якби не знайома мені машина, ваша, як ви кажете, добра приятелька так би і не дізналась, що ви в місті, - ущипливо перервала Нунке Ізабелла і, повернувшись до Агнеси, додала: - Ні, ні, лише ми, жінки, вміємо цінувати давню дружбу! Чи не так?
- Я кращої думки про чоловіків, - посміхнулась Агнеса.- Ми з гер Нунке теж давні знайомі, і мені здається...
- Що ж, тоді вам пощастило більше, ніж мені, - знов нетерпляче перервала Ізабелла, з іронією роблячи наголос на слові "вам".
- Ви не дослухали мене, - спокійно пояснила Агнеса.- 3 вашим приятелем ми живемо майже поруч, часто зустрічаємось у справах. Запевняю вас, гер Нунке ніколи не давав мені підстав побоюватись, що його приязнь... його добре ставлення...
Ізабелла метнула гнівний погляд у бік Нунке і силувано розсміялася:
- О, не будемо говорити про чесноти нашого спільного з вами друга! А то, може статися, він сам у них повірить! Так, так, я знаю чоловіків... їм тільки дай привід, і вони стають зарозумілими, невдячними, неуважними...
Підсуваючи Ізабеллі каву, щойно принесену разом з печивом офіціантом, Нунке спробував повернути розмову на жарт:
- Наочне спростування вашого твердження, Ізабелло: ваше улюблене мигдалеве. Як бачите, я добре пам'ятаю про ваші смаки...
- Ви збираєтесь так легко спокутувати свою провину? Я ж казала, донья Менендос, він стає зарозумілим!
- Я згоден на найтяжчу покуту, навіть кару... - схилив голову Нунке з удаваною покорою.
- Донья Менендос, яку кару йому придумати?
- Жінка повинна бути милосердною...
- Але я не з милосердних! А тому беру вас на весь сьогоднішній день під арешт. У полон, так би мовити.
- Це буде солодкий полон...
- Я не жартую, майте на увазі! Сьогодні у мене збирається маленьке товариство, і вам доведеться, разом зі мною, розважати моїх гостей.
- За якусь годину я буду в цілковитому вашому розпорядженні.
- Не забувайте, ви під арештом!
- Гер Нунке, - втрутилася Агнеса, тамуючи внутрішнє хвилювання, - а чому б нам не зробити так: грошову справу я владнаю сама, що ж до документів, про які ми з вами говорили, то я попрошу управителя банку все підготувати і в наступний наш приїзд... Коли ви гадаєте бути Б Фігерасі?
- Я волів би все владнати сьогодні, - непевно почав Нунке, але Ізабелла вередливо скрикнула:
- Ви під моїм арештом, і вашою персоною розпоряджаюсь тепер я! Коли донья Менендос каже, що може впоратись сама... Адже так? Я правильно вас зрозуміла?
Ізабелла повернулася до Агнеси і дивилася на неї ще з недовірою, але водночас і з готовністю піти на примирення, якщо та відповість так, як треба.
- Звичайно, правильно. Одержати певну суму на шкільні видатки не така вже мудра річ. Ну, а про все інше... боже, невже це так невідкладно! Мій покійний чоловік теж був діловою людиною, але варт було зажадати кудись поїхати чи розважитись, він тієї ж миті забував про свої гидкі справи... І, слово честі, мене це більше тішило, ніж подарунки і коштовності, які він привозив з Мадріда, коли туди відлучався.
- Вирішено: ви мій полонений, і я вас не відпускаю! - надто голосно вигукнула Ізабелла і заплескала в долоні.
Бачачи, що на них починають звертати увагу, Нунке поморщився.
- Гаразд, гаразд, пристаю на всі ваші умови, Ізабелло! - поспішив погодитись він.
Агнеса підвелася.
- Тоді я зараз-таки й піду. Дуже рада була з вами познайомитися, донья Ізабелло! До швидкого побачення, бідолашний полонений. Сподіваюсь, в полоні з вами поводитимуться не надто суворо.
Рада, що позбудеться начальника школи, Агнеса хотіла вже рушати, але Нунке спинив її.
- Одну хвилиночку! Я не можу звалити на вас саму весь клопіт! Це буде не по-джентльменському, та й необачно: сума велика, а в місті вештаються різні люди... Як же зробити?.. Ага! Дозвольте вас залишити буквально на чверть години самих. П'ять хвилин, щоб заїхати за Фре-дом, п'ять - щоб приставити його сюди. Решта часу - на непередбачені затримки в дорозі... Лише після цього я зможу почувати себе спокійним: у доньї Менендос буде добрий порадник, чичероне, захисник...
- Чудово! - щоки Агнеси злегка зашарідися.- 3 Шульцем я справді почуватиму себе впевненіше... Донья Ізабелло, змилуйтесь над своїм заарештованим і подаруйте йому ці десять хвилин волі. Гарантую, він не втече!
- Засікаю час! - підняла руку Ізабелла.- Зараз ми маємо пів на першу. Отже, о сорок п'ятій хвилині...
- Навіть раніше, навіть раніше, - вже на ходу крикнув Нунке.
Лише тепер, переконавшись, що їй несподівано пощастило, Агнеса зітхнула з справжнім полегшенням. Десять-п'ятнадцять хвилин вона якось перебуде в товаристві сеньйори "Надто", хоч та й розглядає її, наче річ, виставлену в вітрині, і, з усього видно, готується приступити до справжнього допиту, щоб вдовольнити свою ревниву цікавість. Як себе поводити? Відразу розвіяти її побоювання чи й далі триматися так, щоб сумнів у вірності коханця не зник остаточно з серця Ізабелли? їй шкода, їй дуже шкода цієї жінки. Агнеса сама відчула сьогодні, як гостро ранять шипи підозри. Але їй треба позбутися Нунке, будь-що позбутися Нунке! І вона відповідає Ізабеллі, балансуючи словами так, щоб не можна було відрізнити щиру правду від крихітної брехні, з чисто жіночою інтуїцією знаходячи ту межу, далі якої не можна зайти, інакше розмова закінчиться сваркою, а то й відвертим скандалом.
На щастя, Нунке повернувся навіть раніше визначеного строку, і не сам, а в супроводі Фреда. Церемонія ж знайомства і прощання не забрала багато часу.
- Боже, як я стомилася! - вихопилося в Агнеси, тільки вони з Фредом сіли в машину.
- Якась незрозуміла ситуація: ви, наш шеф і ця... дама. В чому справа? З пояснень Нунке я тільки й зрозумів, що його запрошено до якоїсь знайомої і він не може вас супроводжувати, тому й доручає це мені. Але вигляд у нього при цьому був досить кислий.
Захлинаючись словами і сміхом, Агнеса розповіла про все, що сталося в кафе.
- А тепер мерщій до банку! Я мушу владнати всі свої справи якнайскорше, щоб, бува, він не схаменувся.
- У вас з'явилися якісь секрети від Нунке?
- Падре порадив перед поїздкою до Італії переказати гроші за кордон, щоб я не залежала від примх Нунке. Ви допоможете мені з цим упоратись?
- Я волів би лишитись осторонь. З дуже важливих для вас і для мене міркувань. Я вам потім поясню, в чому річ.
Агнеса з докором глянула на свого супутника.
- Просто ви розсердились! Бо Нунке вам завадив... Звичайно, це прикро, коли ти розважаєшся з друзями, а тобі на голову раптом звалюють такий клопіт, як моя персона... Тільки я про це зовсім не просила, і ви даремно...
Знявши одну руку з керма, Фред долонею прикрив пальці Агнеси.
- Я був не у друзів, а... в звичайній службовій справі. Такій марудній, що від, неї мене аж вернуло... І я щасливий, що тепер її позбувся і сиджу поруч з вами...
- Правда? Ну, тоді і я не буду на вас більше сердитись...
- Виходить, ви сердились? За віщо? Агнеса почервоніла.
- За те, що ви не хочете зараз піти зі мною, - навмання сказала вона, холонучи від думки, що Фред може здогадатися про справжню причину тої гризоти, що таїлася в її серці, а зараз вмить зникла.
- Не не хочу, а не можу... Проте, як все краще владнати, я вам охоче розкажу. Слухайте уважно...
Та виявилося, що падре непогано розумівся на справах суто земних і добре проінструктував свою багату прихо-жанку.
- Бачите, не така то вже мудра справа самій порядкувати своїм майном, - підбадьорив Фред Агнесу, зупиняючи машину біля банківської контори.- Тримайтесь упевнено, нагадайте управителю банку про його обов язок зберігати таємницю вкладу і операцій, що провадяться за розпорядженнЯдМ вкладника... Я чекатиму на вас за рогом будинку, у завулку.