Юрий Дольд-Михайлик – У чорних лицарів (страница 64)
- Він назвав певну особу?
- Так. її духівника.
- З вашого боку необережно говорити мені це. Адже я можу випередити Нунке!
- За однієї умови: якщо допоможу вам у цьому я! Мовчанка, що запала, тривала всього одну хвилину, але
Фреду вона здалася нескінченно довгою.
- Які ваші умови? - запитав нарешті Антоніо.- Ви певно, зажадаєте своєї частки?
- Так.
- Якої?
- Свободи для Агнеси та Їрене. Певної суми, яка б забезпечила скромне існування всій родині, включаючи Пепіту і Педро.
- Поясніть, як практично це можна зробити?
- Поїздка на прощу в Рим, про яку вже давно мріє Агнеса з Їрене, не викличе підозри в Нунке, особливо, якщо зважити на погіршення стану здоров'я дівчинки. Ви завчасно подбаєте про візи для всієї родини. Гроші, потрібні для цього, Агнеса заздалегідь перекаже в Швейцарський національний банк. Ви допоможете влаштувати Їрене в санаторій і влаштуєте десь поблизу донью Менендос. Після цього Агнеса дасть вам доручення на право порядкувати іі майном... Груба схема, звичайно, без деталей...
Навіть у темряві видно було, як очі падре пожадливо заблищали.
- А ви, сину мій? Ви досі ні словом не згадали про себе!
- Я умовлю Агнесу виїхати, назавжди порвати з школою, "лицарями" і... гіробачте, з вами, падре...
- Я не маю права порушувати таємницю сповіді. .Але скажу одне: вона не погодиться виїхати без вас, Фред!
- Це я беру на себе. Агнеса виїде, а ви зможете одержати мантію архієпіскопа за заслуги перед найсвятішою католицькою церквою. Залежатиме від вас.
- Ви зрікаєтесь жінки, яка вас кохає і яку, певно, любите ви, уникаєте розмови про матеріальну компенсацію. Що ж ви здобуваєте?
- Більше, ніж ви, падре, да\еко більше... У такі-от вечори мені все ввижається справжній лицар і невтомний поборник за правду - Дон-Кіхот Ламанчський. І сьогодні мені здалося, ніби я торкнувся краєчка його плаща. На вашій прекрасній землі я стаю романтиком. Вас влаштовує таке пояснення?
- Ви живете в Каталонії, а каталонці не позбавлені здорового глузду. Тут, як каже наше прислів'я, навіть каміння вміють обертати на хліб.
- Отже, ви пристаєте на мою пропозицію?
- Треба подумати і зважити всі за... можливо, і мені доведеться залишити Іспанію надовго.
- Це тільки наблизить вас до Ватікану, папи, а виходить і до здійснення наміченої мети.
- У принципі я згодний.
- Тоді я всіх сил докладу, щоб відволікати увагу Нун-ке від доручення. Як там не буде, а раджу поквапитися з візами, щоб завжди вони були напохваті.
- Може, виправити візу і вам?
- Я мушу лишитись, як це не сумно. Може, ще якийсь камінь поверну на хліб.
- Шкода, що я його не покуштую...
-.Вам замало того кусня, що ви вихопите з-під носа Нунке?
- Людина ненаситна, сину мш...
"А ти особливо", - подумав Фред, прощаючись з падре. Але, стиснувши йому руку, лише багатозначно сказав: - Усі шляхи ведуть у Рим. Пам'ятайте це, падре!
Розділ четвертий
ЗА СЕМИ ВІТРАМИ
А поки що шляхи вели не далі Фігераса.
Залишивши Шульца на околиці міста, біля одного захованого в глибині саду будиночка, Нунке з Агнесою попрямували до центральної вулиці, де в основному розмістилися магазини і нечисленні міські установи.
Молода жінка, така жвава кілька хвилин тому, тепер сиділа непорушне, втупившись у вітрове скло машини, і на зауваження і запитання Нунке відповідала коротко, часом невлад. Вся увага їі була спрямована на те, щоб не озирнутись назад, будь-що не озирнутися назад, де залишилася та таємнича оселя, біля якої, мало не на ходу машини, без слова пояснення, зійшов Фред.
Хто міг жити в тому будинку? Чому Фред ніколи не казав, що в місті у нього є друзі? Запитати хіба Нунке? Ні, ні, ні в якому разі! Він не з тих людей, кому можна дозволити читати в своєму серці. Ще візьме на глум, подумає, що вона...
Слово "ревнує" Агнеса не доказала навіть в думках, сама від себе ховаючи те почуття, яке краяло їй серце, туманило мозок. А їй же зараз треба бути особливо спокійною і розважливою, щоб виконати все, як звелів їй падре. Як позбутися начальника школи, хоч на часинку?
Агнеса скоса глянула на випещені, але дужі руки Нунке, що впевнено лежали на кермі. З таких рук не вирвешся, вони міцно триматимуть те, що до них одного разу потрапило... Був би поруч Фред, він якось би допоміг, а тепер... Вона навіть по східцях контори не зможе зійти, так обважніли ноги, а руки холодні, мов дві крижини, ніби вся їі кров прилинула до серця і мозку. Ні, сьогодні вона не зробить цього, не може зробити! Мабуть, і ніколи не наважиться на такий крок!.. Мабуть, так судилося їй і бідолашній Їрене...
І раптом перед очима матері виринає обличчя доньки. Воно ніби вимальовується крізь туманний серпанок на вітровому склі, збуджене, з сяючим поглядом... Кожна риска любого, милого личка випромінює радість... Треба було мовчати, треба було мовчати і нічого не говорити, нічого не обіцяти... Це падре прохопився необережним словом про поїздку в Рим. Ой, що ж ти з собою лукавиш! Адже й ти тоді не витримала. Мов бурхливий гірський потік, ринули з твого серця і сміх, і сльози впереміж із словами...
Позбавити Їрене цієї радості, цієї надії? Ніколи! Нізащо! Це значить убити тебе, моя крихітко, власними-руками відібрати в тебе життя! Бо яке ж то життя без надії...
Відчайдушне прагнення врятувати своє дитя надає сил Агнесі. Знов її очі жваво блищать, уста розкриваються в посмішці.
- Гер Нунке, - повертається вона усміхненим обличчям до свого супутника, - може, ми відкладемо хоч на півгодини свої нудні справи? Що, як ми посидимо трішки в якомусь кафе? Я так здичавіла в своєму закутку! Просто непереможно тягне побути серед людей.
Нунке здивовано дивиться на Агнесу, але в очах її простодушне прохання, а на устах така мила ніякова посмішка, що жодна підозра не западає йому в серце. До того ж вихідний одяг молодої жінки цілком елегантний, а сама вона справді гарна. З такою не соромно буде показатися в місцевому товаристві.
- Ваш покірний слуга, люба патронесо!-каже Нунке після вагання.- Наказуйте, де зупинити машину.
- От тобі й маєш! Питати в мене, самотниці! Я ж тут, крім кількох магазинів і контори банку, нічого не знаю. Порядкуйте самі! Звичайно, щоб місце було пристойним...
- Що ж, бенкетувати так бенкетувати, - посміхається начальник школи.- Зупинимо свій вибір на "Ельдорадо", це за кілька кварталів звідси.- Нунке, якому самому починає подобатись ця, як він називає її в думках, авантюра, уповільнює хід машини, бо вони в'їжджають у центр міста.
На що сподівається Агнеса? Просто хоче відволікти час? Віддалити ту неприємну хвилину, коли вони вдвох з начальником школи зайдуть у похмуру контору мадрідського філіалу банку, щоб владнати деякі фінансові справи?
Ні, діями молодої жінки керує зараз розрахунок, хоч і не точний, а розрахунок. Вона знає, що о дванадцятій годині весь бомонд міста, усі модниці висипають на головну вулицю, щоб пройтися, показати себе і подивитися на інших, зустрітися з знайомими, випити десь чашечку кави з смачними тістечками дона Альвареса, короля місцевих кондитерів.
"Напевне, Ізабелла теж не буде сидіти вдома в такий час", - майнула думка в голові Нунке. Він добре знав нестримний характер своєї пасії і побоювався зустрічі з нею в присутності Агнеси.
У кафе справді зібралося чимале товариство. Проходячи повз столики, Агнеса мимохіть сперлася на руку свого супутника. Все перед її очима йшло обертом, обличчя розпливалися в якомусь хисткому тумані. Давалося взнаки, що вона давно не була серед великого зборища незнайомих людей. Щоб приховати ніяковість, Агнеса опустила вії. Вона бачила тепер лише носки своїх черевиків і прохід між столиками, що здавався їй неймовірно вузьким і довгим, і тому не помітила, з якою зацікавленістю ії оглядали присутні: чоловіки з явним замилуванням, жінки з ледь прихованою заздрою ворожістю. Зате Нункс добре розумів усе значення спрямованих на його супутницю поглядів, і авантюра з цим заїздом у кафе здалася ще привабливішою.
"Поява поруч красивої жінки - це збільшення власного престижу, - міркував він дорогою, - отже, поєднання приємного з корисним. Даремно я нехтував досі такою можливістю. Адже з Ізабеллою далі кабаре не поткнешся. Як не силкується набрати вигляду справжньої сеньйори, а щось від колишньої співачки другорядного мюзик-холу проривається. Це як тавро, що назавжди лишає свій слід... Дивно все-таки: поглянеш на патронесу - зроду-віку не скажеш, що Менендос підчепив її десь у таборі. Постава гордовита, рухи й мова стримані і водночас невимушені. Мабуть, у циганок, звиклих до простору й волі, це в крові. Граційність дикої тварини, що мусить кожен свій м'яз пристосувати до потреб самозахисту. І ось коли таку напівдику, не зіпсовану цивілізацією циганку взяти, як узяв її Менендос, просто з грунту і прищепити їй вміння триматися..."
- Прошу, шановний сеньйор і вельмишановна сеньйора! Тут вам буде затишно, - перервав його роздуми офіціант, вказуючи на вільний столик.
Лише сівши, Агнеса окинула поглядом зал і, поки Нукне замовляв каву і тістечка, уважним поглядом пробігла по обличчях присутніх.
Раптом вона побачила вже не першої молодості жінку, що пильно дивилася в їхній бік. Вона ніколи не бачила пасії Нунке - Ізабелли, але відразу впізнала: вона!
Колись Ворон говорив їй про Ізабеллу: