Юрий Дольд-Михайлик – У чорних лицарів (страница 26)
Хвилин з десять їхали мовчки. Незнайомець спочатку сердито сопів, потім несподівано розсміявся.
- Ось вам за втрачені речі! - сказав він, вийнявши з старомодного гаманця фатальну п'ятдесятидоларову купюру.
- З вашого дозволу, я передам її Нунке.
- Як хочете...
До аеродрому незнайомець не озвався більше й разу. Фред теж похмуро мовчав. З ним повелися не дуже чемно, і він не хотів приховувати, наскільки це його образило.
Цього разу дорога до аеродрому здалася Фреду значно коротшою.
Він здивувався, що машина зупинилася так скоро. Та попереду бовваніли крила? літаків.
Здоровенний водій взяв під пахву згорнутий і не дуже ретельно зашитий гобелен і озирнувся, чекаючи наказу власника машини.
- Не випускати аж до літака, - коротко наказав той.
- Це мене чи гобелен?-ущипливо запитав Фред, хоч і розумів, що стерегтися з документами треба.
Незнайомець примружив очі:
- А знаєте, ви мені сподобались.
- Тоді, може, скажете, куди подівся Браун?
- Якщо вам хочеться сказати надгробну промову над його труною - ви запізнилися, - відповів незнайомець.
Розділ шостий
ВОРОН БЕЗ ГНІЗДА
Другого дня він прокинувся пізно. Була неділя, і сигнал побудки, що звичайно голосно розлягався по всій території школи, сьогодні не пролунав. Та й стомився Фред за поїздку так, що однаково його б не почув.
Сніданок уже чекав на столі. Мабуть, заради свята, поруч з тарілками і закритими судками стояла карафка з коньяком. Глянувши на цей "натюрморт", Фред відчув гострий голод. Адже протягом минулого дня він майже нічого не їв, прибули ж до школи поночі - ніхто й не подумав вечеряти.
Нашвидку зробивши кілька гімнастичних вправ і прийнявши душ, у самій піжамі Фред сів за стіл і з насолодою оглянув страви. О-го-го, як сьогодні частують! Навіть для його апетиту забагато: оселедець, варені яйця, шинка, куряча ніжка з рисовим гарніром... і, звичайно, термос з незмінною чорною кавою.
Та тільки Фред взявся за виделку, як у двері постукали, і на порозі з'явилася огрядна постать чоловіка, якого Фред зустрів колись на веранді і який відрекомендувався так кумедно: Вороновим, Вороном чи генералом.
- Ви, молодий чоловіче, звісно, здивовані, що я прийшов до вас у неділю та ще й без запрошення? Але ще більш здивуєтесь, коли побачите ось це!
Воронов витяг з кишені штанів загорнуту в папір пляшку, не поспішаючи, розгорнув її і урочисто, ніби він робить надзвичайно приємний подарунок господареві, поставив на стіл. Поставив так, щоб Фред міг одразу побачити етикетку.
- "Русская Смирновская водка", - вголос прочитав Фред і здивовано глянув на Воронова.- Щось не чув про таку!
- Ні, ні, ви прочитайте написане дрібним шрифтом! - наполягав Воронов, задоволений зізнанням Фреда, що той навіть не чув про існування такої горілки.
- "Поставщик двора Его Императорского Величества", - далі читав Фред.
- От у тому-то й штука, батеньку мій! Поставщик двора! Це не на Хитровому ринку і не в Охотному ряду торгувати!
- Так це ви з дореволюційних часів пляшку зберегли? - з навмисною наївністю запитав Фред.
Воронов зареготав. Він впав на стілець біля столу, його величезний живіт затрусився, наче генерала тіпала лихоманка.
- Ха-ха! От сказав! Зберігаю з дореволюційних часів! Ха-ха-ха! Та ви, батеньку мій, гляньте на мій ніс! Це ж вивіска. Найлакоиічніша характеристика! Муки Тантала - дрібниця в порівнянні з тим, що довелося мені перетерпіти, щоб учора ввечері відкласти для вас цю пляшку. Навіть вночі прокидався! А ви: "з дореволюційних часів"... Це з Англії! Поставщик Смирнов емігрував туди і горілчаний завод збудував. Славиться! Кращої горілки, як "Смирновська", весь світ об'їдьте, не знайдете.
- А "Московська"?
- Куштував! Хороша, нічого не скажеш. Але хто звик до "Смирновської" - іншої не питиме.
- То давайте снідати разом! Прошу!
Воронов підвівся, підійшов до домофону і подзвонив:
- Це Воронов. Мій сніданок принесіть до тринадцятого боксу, - наказав він комусь і, поклавши трубку, запитав: - В опочивальні теж є апарат?
Фред ствердно кивнув головою.
Воронов мовчки висмикнув з штепселя вилку домофону, зайшов до опочивальні і зробив так само.
- Вільніше себе почуваєш, коли апарати вимкнена, - пояснив він, повернувшись до їдальні.
- Мене попереджали, що вимикати домофон не можна.
- Ет!.. Я викладач і маю право...- Генерал витер долонею піт, що рясно вкрив його широке з залисинами чоло, і важко впав на стілець.
У двері вдруге за цей ранок постукали.
Цього разу прийшов парубійко з сніданком для Воронова. Ті ж страви, що і в господаря кімнати, тільки хліба в кілька разів більше, і на маленькій тарілочці - солоний огірок,
- Приготуй постіль і все, що треба! - наказав Воронов денщикові. Той клацнув закаблуками і вийшов.
- Ще ж ранок, навіщо вам постіль? - здивувався Фред.
- Кожен сам себе краще знає! - весело підморгнув Воронов, киваючи в бік "Смирновської". Тепер поруч неї з'явилася і величенька карафка з горілкою - мабуть, сніданкова порція генерала.
Воронов налив собі велику чарку, заніс руку з пляшкою, щоб налити й Фредові, але вона так і застигла в повітрі:
- А, крім цього наперстка, у вас пристойнішого нічого нема?
- Пане генерал, загалом я на горілку не ласий. Цього разу вип'ю маленьку чарочку, щоб скуштувати "Смирновської" і подякувати за такий приємний візит.
- Мені більше припаде, - відверто зрадів Воронов.- Ну, то будьмо! Я сподіваюсь, приймете мене, старого, з такою ж щирою і відвертою душею, з якою я прийшов до вас.
Виголосивши цей тост, Воронов одним ковтком спорожнив велику стограмову чарку, скривився, ніби в ній була отрута, понюхав скоринку хліба і надкусив огірок.
Фред теж відпив з свого наперстка.
- Ну як, сподобалася? - поцікавився Воронов.
- У дегустатори горілчаних виробів я б не пішов. Коньяк краще.
Якийсь час їли мовчки. Паузу перервав Фред
- Пане Воронов, от ви говорили про одвертість. А мене взяли сумніви. Хіба може людина, що все життя віддала роботі в розвідці, бути цілком щирою?
- Е-е! Це ви даремно, молодий чоловіче! Немає такої живої душі на світі, яка час від часу не хотіла б комусь звіритись.
- Звіряються друзям, іноді просто приятелям, але таким, яким безумовно віриш, яких...
Воронов гірко посміхнувся:
- Ви хочете натякнути, що ми не друзі, що ви мені не довіряєте, а тому і сподіватись на вашу дружбу і відвертість мені зась!
- Воронь боже! Адже я з власного досвіду знаю: Друзів не шукають, вони знаходяться. Але до дружби у мене великі вимоги. Пам'ятаєте у Сервантеса: "Не так важко померти заради друга, як знайти друга, за якого варто померти*.
- Не розумієте ви мене, Фред, чи не хочете зрозуміти! От ви живете зараз в Іспанії. Але ви, фактично, серед друзів, однодумців. Нунке, Шлітсен, не буду перелічувати, - всі вони ваші співвітчизники. А я як виїхав, певніше, втік з батьківщини в дев'ятнадцятому році, то й тиняюся по білому світу. Двадцять шість років! Ви розумієте: двадцять шість! Більше, ніж ви загалом на світі живете. Адже вам двадцять чотири?
- Вже двадцять п'ятий.
- От бачите! Заздрю я вам. Просто заздрю.
Воронов вихилив другу чарку, знову понюхав скоринку і надкусив огірок.
- А не здається вам, пане генерал, що заздрити мені нема чого? Ви ж чудесно знаєте: першої-ліпшої години мене можуть послати на чужу землю, і хто знає, яка мені судилася доля. В кращому випадкові життя на чужині, тривожне, напружене, в гіршому - дев'ять грамів свинцю і "со святими упокой".
- Хочете, скажу, чому я вам заздрю? От зараз скажу, поки не напився, як свиня.
- З охотою вислухаю.