Юрий Дольд-Михайлик – У чорних лицарів (страница 25)

- Гаразд, гаразд!-сказав він примирливо.- Загалом, ви діяли вірно, і ніяких претензій до вас я не маю. Більше того, хвалю за обережність. Але надалі дійте суворо за моїми інструкціями.

- Це лише полегшить моє становище. Слухаю вас, сеньйор!

- Сьогодні, ні, зараз-таки ви повертаєтесь до готелю і цю ж купюру знову розміняєте в барі "Гвадаррами".

- Буде негайно зроблено.

- Від шостої до сьомої біля телефону хай чергує Браун. Сам один.

- Який привід я маю висунути?

- Залишіть для нього у портьє записку з попередженням, що ви можете трохи спізнитись і просите вас заступити. Без будь-яких пояснень. Він радо ухопиться за можливість почергувати самому. Не буду пояснювати чому, але це його цілком влаштовує.

- Що я робитиму після розміну купюри?

- Що заманеться. Завтра вранці ви відлітаєте, а до цього можете почувати себе цілком вільно. Огляньте Мад-рід, музеї. До готелю просив би повернутися після восьмої.

- Як поводити себе з Гаррі?

- Ви його не побачите.

- Як я поясню це Нунке?

- Ніяк. Пошлетесь на мій наказ і все. А тепер...- Незнайомець підвівся, недбало приклав до скроні два пальці і неквапливо почовгав через площу, як людина, що вийшла просто прогулятися.

Фред посидів ще з хвилину вкрай розгублений.

"Виходить, мене бачили вчора в барі разом з Лопе-сом, отже, за мною стежили, а я цього не помітив!"

Думка, що його пошили в дурні була нестерпною. Особливо гнітило припущення, що нагляд за ним здійснював Хуан Лопес, який так припав йому до душі. Звичайно, нічого особливого водій розповісти не міг, але було образливо, що він, Фред, так помилився в людині.

- Мушу повернутися в готель!-сказав Фред сухо, сідаючи в таксі. Водій ствердно хитнув головою. Він бачив, що його пасажир повернувся в похмурому настрої, і не наважувався розпочати розмову.

- Зачекати? - тільки й спитав Хуан, коли машина зупинилась.

- Так, з півгодини.

Не піднімаючись до себе в номер, Фред сяк-так похапцем поснідав і вдруге розміняв злощасну купюру. Цього разу бармен скинув на нього зацікавлений погляд. Фреду довелося здаля вклонитися і розвести руками: мовляв, даруйте, але інших грошей при мені нема. Власник бару догідливо і заспокійливо похитав головою, даючи зрозуміти, що з розміном усе гаразд.

Ця німа сценка, за обставин, що склалися, тільки розсмішила Фреда. З почуттям величезної полегкості він подумав про зняту з нього відповідальність. Тепер можна не сушити собі голову, а просто відпочити. Хороше, незважаючи ні на що!

У машину Фред сідав уже не таким похмурим, як півгодини тому.

- Для початку повезіть мене кудись подалі, скажімо, на околиці. Про центр Мадріда я вже маю деяке уявлення, хотілося б побачити його з чорного ходу.

Хуан посміхнувся:

- А знаєте, як у нас називають околиці? Терновим вінком Мадріда!

- Звучить образно. Хоч не можу не сказати, наскільки це влучно.

- А ось побачите! - Хуан натиснув на педаль, крутнув кермо, і машина помчала вулицями, закружляла по завулках, проскочила через міст.

І пасажир, і водій мовчали. Хуан з чемності, Фреда все ще злостила думка, що можна так помилитися в людині, поклавшись на перше враження. Нарешті, цікавість поборола неприязнь.

- Ви ще довго працювали вчора, Хуан? - запитав він зненацька.

- Ні, завдяки вам, я вчора добре заробив. Від готелю поїхав до поліції, а звідти просто додому

- До поліції?

- Так, сеньйор, чорний список! Після ув'язнення мушу кожного дня з'являтися і докладно доповідати, де був і кого возив.

- І вам це до вподоби? - руба запитав Фред, не приховуючи, як його вразило це пояснення.

Хуан Лопес густо почервонів. Руки його, що досі вільно лежали на кермі, побіліли в суглобах, так дуже він його стиснув.

- Ви невірно мене зрозуміли, сеньйор! Я не з стукачів. Я просто відбуваю цю формальність. Інакше я позбувся б роботи, перспективи будь-коли здобути роботу... Повірте в мою щирість, сеньйор! Я міг би від вас приховати, але ви повелися зі мною так по-людському...

Хуан звів на Фреда очі, сповнені такої туги, що в нього заскніло серце.

"А що, коли це зізнання теж своєрідний хід? - запитав він себе і, паленіючи від сорому, відразу відкинув цю думку.- Зле, зле, коли в серці криється безпідставна недовіра! Виказавши її, можна смертельно поранити людську душу..."

- Пробачте, Хуан! Слово "поліція" вивело мене з рівноваги. Не тому, що в мене з нею якісь особисті рахунки. Просто не люблю насильства, підступу і таке інше... Про нашу поїздку вас теж щось питали?

- Так. Особливо допитувались, чому ви запросили мене до ресторану. Я пояснив це тим, що ви не знаєте мови... Повірте, сеньйор, жодного зайвого слова від мене не почули. Сказав лише, куди їздили, і все...

Хуан Лопес так щиро був засмучений підозрою, яку сам на себе викликав, що в Фреда відлягло від серця.

- Та цур йому пек! Годі про це. Скажіть краще, чому околиці назвали терновим вінком?

- Бачте, через клімат, взимку холодний і вітряний, а влітку пекучий і теж вітряний, та ще через недостачу води. Ма'дрід раніш зростав дуже повільно. Ще з середини минулого сторіччя тут налічувалося ледве двісті тисяч жителів. Річка Мансанарес маловодна і в спеку зовсім пересихала. Після побудови каналу, що увібрав у себе води з вершин Гвадаррами, картина відразу змінилася. Місто почало бурхливо зростати. З'явилося чимало парків, мов гриби, зростали розкішні вілли. Зводились все нові й нові підприємства. Вони потребували робітників, багато робочої сили. Навалом посунули сюди люди. Будуватись не було коли і не було за що. Тулилися, де хто міг. От і створився вінок з халуп. Мабуть, жодне велике місто таких не бачило! Зважте, значна частина підприємств Мадріда - дрібні. Сотні їх щороку банкрутують, прогоряють, як поміж себе ми кажемо, і робітник, який вчора працював, сьогодні - безробітний. Тут і халупа вже - недосяжна мрія... Мабуть, удесятеро зросло місто, а про благоустрій околиць ніхто не дбає...

Скоро Фред пересвідчився, що Хуан не перебільшував. Здавалося, з раю, яким поставав в уяві тепер центр, людину перенесли просто в пекло. Мешканці околиць, справді, тулилися, а не жили. Тулилися серед смітників, брухту, бруду.

- Я бачив околиці Берліна, Парижа, багатьох інших міст, читав про трущоби Чікаго і Нью-Йорка, але такого не уявляв! - вихопилося у Фреда.

- Тут ще нічого, на північній околиці гірше, - зітхнув Хуан.

Так, "терновий вінок" цілком виправдував свою назву! І носив його розіп'ятий, зраджений, проданий іспанський народ.

Частину дня Фред збирався присвятити музею Прадо, але після щойно побаченого наважитися на це не зміг. Він знав: всі витвори мистецтва здадуться йому тепер облудними і фальшивими. Сприйняти їх він був просто не здатний.

Після скромного обіду в невеличкому ресторанчику Фред попросив Хуана проїхатися вздовж парку Каса де Кампо і далі повз університетське містечко.

- Тут, здається, були запеклі бої за Мадрід? - запитав він, коли вони в'їхали в майже суцільну зелену зону.

- Так, були...- після довгої паузи відповів Хуан Лопес.- Тільки мені про це краще не згадувати. Сьогодні. Може, колись ще побачимось, тоді розповім...

Розпрощався Фред з Хуаном пізно ввечері, вкрай стомлений довгою поїздкою, силою нових вражень. Водій таксі довго і міцно тиснув руку свого не зовсім звичайного пасажира.

- Сеньйор, ще раз прошу, не думайте про мене лихого! Я трудівник і жодної людини не зрадив.

- Не маю найменшого сумніву... камарад! - підкреслив останнє слово Фред.

Очі Хуана вдячно засвітилися.

Перш ніж зайти до свого номера, Фред, про всяк випадок, постукав у суміжні двері. Ніхто йому не відповів.

Перевтома далася взнаки - сон навалився відразу, мов величезна брила. Коли ранком задзвонив телефон, Фредові здалося, що відтоді, як його зморив сон, минуло не більше години.

Та номер готелю заливало щедре сонце, телефон дзвонив не вгаваючи.

- Куди ви, чорт забирай, поділися! -долинув з трубки знайомий хрипкий голос.

- Просто міцно спав. Даруйте, не сподівався, що подзвоните так рано.

- Мерщій спускайтеся вниз! Чекатиму вас у машині.

Спросоння не збагнувши, чого й так поспішно викликають, Фред швидко одягнувся і хвилин за три вже вийшов з готелю.

Вчорашній незнайомець чекав його в розкішному "форді".

- Чому без речей? - не вітаючись, запитав він.

- Слово "мерщій" я зрозумів буквально. Дозвольте повернутись, забрати чемодан і розрахуватись?

- Розрахуються без вас! Сідайте! їдемо на аеродром. Тон наказу був настільки категоричний, що заперечити Фред не наважився.