Юрий Дольд-Михайлик – У чорних лицарів (страница 24)
З свого місця Фред бачив, як лисий бармен рахував гроші, як, згорнувши банкнот, він поклав його не до каси, а до кишені свого піджака. Це було природно, п'ятдесяти-доларові банкноти випускаються в обмеженій кількості... А проте? Коли підозри Фреда мають підставу?..
Думка ця не давала спокою весь кінець вечора. По; клавшись на ліжко, Фред спробував читати, брався за словник, та рядки розпливалися перед очима, довелось відкласти і журнал, і словничок. Закинувши руки за голову, Фред знов повернувся до питання, яке мучило його цілий день, хоч він і не дозволяв собі про це навіть гаразд подумати.
А що, коли він зробив непоправну помилку, нічого не відповівши Гаррі, коли той завів розмову про їхню жалюгідну долю? Може, треба було виявити більше зацікавленості, примусити Брауна поставити всі крапки над "і", цілком відкрити свої карти? В свою чергу скористатися з нагоди послати школу, Нунке, Шлітсена під три чорти, заховатися десь - у Гаррі ж напевне є зв'язки!-а потім спробувати перейти кордон з Францією?.. Хуан Лопес, здається, порядний хлопець, він зміг би допомогти...
Виходить, стряхнути прах з ніг, вмити руки, мов Понтій Пілат, мовляв, мене чорні наміри "лицарів" не обходять... Потрапити в центр, можна сказати, подій і спокійнісінько ретируватися, нічого не зробивши? Ні, зараз тікати рано!
Як же повестися тоді з Брауном? І чи справді він наважиться на такий відчайдушний крок? Рівняння з багатьма невідомими! Поки що ясно одне: у Гаррі зародилася думка скористатися з документів; він чомусь приховує своє знайомство з власником бару, хоч мав перед цим з ним дуже важливу розмову; сам бармен - людина сумнівної репутації, а коли так, він може бути лише посередником, справжній натхненник справи, звичайно, буде триматися в тіні; для того, щоб оволодіти документами, треба або залучити до компанії того, хто їх безпосередньо має одержати, або знешкодити його; Гаррі ласий до розваг, а на це потрібні гроші, навряд він привіз з школи достатню для цього суму... Виграші від гри в більярд? Можливо. Проте не треба виключати припущення, що його спокушують дрібними авансами.
Цікаво, виконає він прохання про позичку? Повинен виконати - йому треба приспати пильність Фреда, навіть офіруючи якоюсь сумою. Коли це так, він сьогодні ж спробує дістати дещицю...
Знов і знов перебираючи в думках різні припущення, співставляючи факти, обмірковуючи лінію своєї дальшої поведінки, Фред не помічав, як спливає час. До дійсності його повернув стукіт у двері.
Гаррі не ввійшов, а ввалився в номер, пихкаючи сигарою.
- Алло, Фред! Ви ще не спите?
- Як бачите. Ого, які ми сигари сьогодні палимо! З якої це радості? Виграш?
- Ще й який! Тому і зайшов. Ось, маєте-п'ятдесят доларів вас влаштує?
- Дуже вдячний. Цілком. Даремно тільки ви потурбувались. Можна було відкласти до ранку.
- Е, обіцянка є обіцянка! Я людина товариська. Ось навіть пляшечку захопив, щоб випити з вами во здравіє мого йолопа-партнера. На завтра умовились про реванш. З певністю вам скажу, його грошики вже ось тут! - Гаррі похлопав себе по кишені.- Бренді, першосортне, налити?
- На денце стакана. Я загалом, як ви помітили, не п'ю. Лише з нагоди вашого виграшу.
Гаррі, проте, наповнив два стакани мало не по вінця. Простягнувши один Фреду, він верхи сів на стілець і нахильці випив.
- Чорт забирай, як міняється настрій! Трохи поталанило, і життя немов заграло новими барвами. Аж соромно, як згадаю, чого я вам тільки не наплів сьогодні. Сподіваюсь, ви не надали значення п'яним теревеням?
- Для цього в мене досить здорового глузду. Ви були напідпитку, але, певно, пам'ятаєте, що я і словом не озвався? Якби я сприйняв це серйозно...
- Зрозуміло... Недурно я відразу відчув до вас таку симпатію. Отже, розмови не було, ви про неї забули?
- Абсолютно.
- Тоді вип'ю ще трохи, за ваше здоров'я!
- А чи не забагато буде?
- Міцніше спатиметься. Та відпийте ж і ви хоч трохи! Фред пригубив свій стакан.
- З умовою, щоб ви так дуже не хропли, як першої ночі!-пожартував він.
- Не будьте злопам'ятливим! Я ж відразу пішов на поступку і оселився окремо... Ось піду зараз до себе, впаду на ліжко і як засну! Зичу і вам доброго сну!
Коли, трохи заточуючись, Гаррі вийшов, Фред швидко підвівся, замкнув двері і лише після цього глянув на позичений щойно банкнот.
Номер збігався з записаним на манжеті!
Ніч Фред майже не спав. Заснув лише під ранок, а вже о дев'ятій задзвонив телефон.
- Фред Шульц? - запитав хрипкий голос.
- До ваших послуг.
- Мені телеграфував гер Нунке з приводу гобелена.
- Тобто?
- Просив вам допомогти.
- Чудово! Де і коли ми зможемо зустрітися?
- Рівно об одинадцятій я буду вас чекати на площі Кортесів, біля пам'ятника Сервантесу. Не запізнюйтесь! - Голос звучав владно, навряд щоб так розмовляв запобігливий торговець.
Рівно о пів на одинадцяту приїхав Хуан Лопес.
- З чого почнемо нашу мандрівку, сеньйор?
- Мої плани дещо змінилися. Об одинадцятій маю зустрітись з одним знайомим на площі Кортесів. Підвезете мене туди і зачекаєте. Сподіваюсь, затримаюсь ненадовго.
- Скільки завгодно, сеньйор!
- Їдьте так, щоб прибули хвилин за п'ять до одинадцятої.
- Гаразд, оберу саме таку дорогу.
До пам'ятника Сервантесу Фред підійшов хвилина в хвилину. На нього вже чекали. Опасистий середнього віку чоловік, що походжав трохи збоку, рвучко повернувся і попрямував назустріч.
- Я не помиляюсь, гер Шульц? - запитав він так, ніби зустрів давно баченого знайомого.
- Власною персоною.
- Ходімте, сядемо!
Одійшовши від пам'ятника, незнайомець важко опустився на лаву і почав старанно витирати носовичком товсту червону шию, безцеремонне розглядаючи Фреда.
- Припікає! - буркнув він, нарешті, ховаючи хусточку.
- Як на мене, не дуже.
- Ну, у ваші роки і з вашою комплекцією...- Незнайомець чомусь сердито глянув на Фреда і, без жодного переходу, відрубав: - Справа кепська! Міняється весь план. Гобелен одержите завтра вранці на аеродромі і негайно вилітаєте додому. Все! Більше вас хай ніщо не турбує.
- Пробачте, ви розмовляєте зі мною в такому тоні...
- Хочете оглянути "Ескуріал"?
- З цього і треба було почати! Признатися, мене занепокоїв ваш телефонний дзвінок, та ще не в умовлений час.
- Змінились обставини.
- Не питаю, що саме сталося, але...
- Ваша обережність мені подобається. Назву і номер банкнота, який дав вам Нунке для купівлі гобелена: п'ятдесят три, сімдесят два, чотирнадцять. Погляньте і перевірте!
Фред поволі витягнув з кишені бумажник, ще повільніше розгорнув п'ятдесятидоларову купюру.
- Даремно мене не попередили, що вона матиме якесь інше значення. Я її, було, розміняв...
- Тоді, може, це інша?
- Ні, мені треба було перевірити одну здогадку, і я добре запам'ятав номер, навіть записав. Ось! - Фред відгорнув рукав піджака і показав ледь помітний запис на манжеті.
- Цікаво! Виходить, і у вас виникли підозри? Розкажіть, де саме ви розміняли купюру і як вона знову до вас потрапила. Не пропустіть жодної деталі, це дуже важливо!
- Деталей не так уже багато: просто я розміняв банкнот у барі готелю, а потім одержав його, як позичку, від Брауна.
- Що вас спонукало записати номер купюри і з якою метою ви позичали гроші у Брауна?
- Несподівано я став свідком його зустрічі з барменом нашого готелю в якомусь другорозрядному барі. Це збудило підозру.
- У вас добре розвинена інтуїція. А яким побитом ви самі опинились в цьому підозрілому закладі і чому запросили до столу водія? Офіцерові це не личить.
- Він трохи розмовляє німецькою мовою і правив мені за гіда і перекладача водночас. А на мені не написано, що я офіцер!
Фреда почав дратувати цей допит, і співрозмовник це помітив.