Юрий Дольд-Михайлик – У чорних лицарів (страница 23)
стояла вся в білому, високо здійнявши руки до неба, але і в цих ЇЇ зведених вгору руках, і в виразі обличчя було не відчайдушне благання порятунку, а гордий виклик, звернений до небесного судії. В мою дитячу душу цей образ запав так глибоко, що часом ця дівчина мені навіть снилася... Може, я передчував, що колись зустріну подібну, її теж скарали бузувіри-фанатики, розчавивши колесами вантажної машини. Так, вони були дуже схожі, навіть обличчям...
Фред урвав мову. Це зізнання вирвалось в нього мимохіть - надто свіжою ще була згадка про загибель Моніки. На мить оголивши своє серце, він відчував тепер пекучий сором.
Та водій зрозумів настрій свого дивного нічного пасажира- буває з людиною, коли наваляться на неї спомини. У такі хвилини треба мовчки вислухати, розпитувати не можна.
- Пробачте, сеньйор, своєю балаканиною я навіяв на вас сум. Краще нам поїхати звідси. Десь на люди. Бо з мене, як бачите, поганий співрозмовник.
- Навпаки, сама доля послала вас мені сьогодні. У чужому місті почуваєш себе так самотньо. А не з кожним зустрічним можна перемовитись щирим словом. Як, до речі, вас звуть?
- Хуан Лопес, сеньйор! Мені теж сьогодні пощастило - дуже рідко трапляється пасажир, який дивиться на тебе, як на людину, варту розмови.
- Тоді нам годиться закріпити знайомство. Давайте посидимо десь у кафе? Я трохи зголоднів, та і ви, мабуть, не відмовитесь трохи підкріпитися... Згода?
Хуан Лопес критично себе оглянув.
- Я в робочому костюмі, сеньйор. У більш-менш пристойне кафе мене не пропустять. Та й я почуватиму себе ніяково серед шикарної публіки.
- А ви оберіть таке місце, де на нас не звернули б уваги.
- Вас не злякає, що там буде дуже людно? І що публіка там досить сумнівна?
- Навпаки, це мене навіть розважить.
- Тоді поїхали!
Як завжди, спомин про Моніку нелегко було прогнати. Заплющивши очі, можна було уявити, ніби вона сидить поруч, у білому платті, що так їй було до лиця. Яким би захватом сяяли її очі, коли б вони поїхали подорожувати вдвох! Він зробив би так, щоб жодного разу їх не затуманив смуток. Ні, ні, це було б невірно! Вона ж не з тих, хто обмежував свої прагнення особистим щастям. Вони вдвох відвідали б всі ті місця, де в запеклих боях складали свої голови борці за краще майбутнє Іспанії. Він повів би її на ту площу, де "свята інквізиція" живцем спалила понад тридцять п'ять тисяч чоловік з півмільйона закатованих нею, щоб вона побачила, яке глибоке коріння живить сучасний фашизм. Не з релігійних, а з расових мотивів, сьогоднішні фашисти відновили методи аутодафе, спаливши вже не сотні тисяч, а мільйони людей. І не знати ще, які багаття вони збираються розпалити у майбутньому.
- Приїхали, сеньйор!
Машина спинилась. Хуан спритно прочинив дверцята, почекав, поки Фред вийде і, пропускаючи його вперед, попрямував слідом за ним до бару.
У великому круглому залі, куди вони зайшли, стояв гамір і було дуже людно. Діжки з олеандрами, пальмами і якимись в'юнкими рослинами, що відокремлювали столик від столика, створювали враження ще більшої тісноти, проте правили за добре укриття для тих відвідувачів, які шукали затишку для інтимної розмови. Помітивши вільний столик, Хуан швидко попрямував до нього.
- Даруйте, що так поспішив. Боявся, щоб хтось не захопив вільних місць. Тут нам буде зручно.
Замовивши закуску для свого нового знайомого і каву для себе, Фред, за властивою йому звичкою, уважно оглянув всі столики, що потрапляли в поле його зору. Раптом повіки його очей трохи примружились.
- Побачили когось із знайомих? - запитав Хуан.
- Ні, тільки здалося. Отой лисий з важкою щелепою когось нагадує. Не пригадаю кого.
Хуан озирнувся.
- Ви де зупинились, сеньйор? В готелі?
- Так. "Гвадаррама".
- Так це ж власник бару при вашому готелі! Дивно, що він опинився тут. Хоча... різні ходять про нього чутки. Він людина люб'язна, а проте я не радив би вам на нього звірятись.
- Щодо якості їжі, то напевне не звірюся. Від сьогоднішнього обіду досі в роті пече!
Фред невимушене розсміявся, хоч серце його закалатало: в співрозмовникові бармена він впізнав Гаррі, хоч той і сидів до них спиною.
Кава відразу перестала смакувати Фреду. Чому ці двоє розмовляють тут, а не в "Гвадаррамі"? Гаррі квапився на побачення з якоюсь дівчиною - де ж вона? І розмова у них, з жестикуляції видно, не зовсім застольна. Лисий на чомусь наполягає, обличчя у нього глузливе і роздратоване. Вузькі плечі Брауна ще більше зіщулились, голову він втягнув у плечі. Нахилився до лисого зовсім близько, мало не ліг на стіл... щось шепоче... Бармен ствердно тричі киває головою, поставивши долоню руба, і тричі б'є по столу.
Розмовляючи з Хуаном, Фред скоса ввесь час, ніби ненароком, позирав на дальній столик. Неспокій його все збільшувався. Чи не про передачу документів домовляються ці двоє? Чи не про те, як його, Фреда, усунути з дороги? Ось лисий обома кулаками, навхрест, ударив по столу і вишкірив зуби. Плечі Гаррі теж дрібно затрусилися від сміху. Спина його догідливе зігнулася. Очевидно, дійшли якоїсь згоди... Так і є! Лисий підвівся. Не прощаючись, кинув на стіл кілька монет, кивнувши офіціантові, і попрямував до дверей біля стойки. Може, пішов до туалету? Ні, коли розплатився, не повернеться. Та і Гаррі підводиться. Ось він уже повернувся обличчям до входу. Зараз рушить і собі...
Ніби ненароком скинувши серветку, Фред швидко нахилився, щоб підняти її з підлоги. З-під ліктя він побачив, як пройшов до дверей Гаррі. Він ступав, мов сновида, скоріш інстинктивно обминаючи перешкоди на своєму шляху, ніж бачачи їх.
Трохи перечекавши, підвівся і Фред.
- Чомусь розболілась голова, сеньйор Лопес. Спасибі за приємно проведений вечір! Був би радий продовжити прогулянку по Мадріду завтра. Ви зможете подзвонити до пів на одинадцяту?
- З приємністю.
- Тоді ось за цим номером. Спитаєте Шульца.- Фред написав номер свого телефону на клаптику паперу і простягнув його Хуану Лопесу.- А тепер до "Гвадар-рами"!
За чверть години, стоячи на балконі готелю, Фред уже прислухався до мугикання, що долинало з номера Брауна.
- Гаррі, ви вже дома?
- Зараз зайду! - відгукнувся той, вистромивши голову в прочинене вікно.
Не встиг Фред зайти до кімнати, як без стуку прочинилися двері, на порозі з'явилася знайома довготелеса постать.
- Так швидко вас відпустила ваша іспаночка?
- Ледве відкараскався. Уявила, що зовсім до неї переїду.- Гаррі широко позіхнув і потягнувся.- Та я не з тих, кого можна легко налигати.
- У вас тут, певно, і без неї багато знайомих? Адже ви в Мадріді не вперше?
- Бував. Тільки все в термінових справах. Приїхав, виїхав... Ну, звичайно, не без того, щоб побавитись з дівчиною. Раджу і вам не ловити гав, бо хто знає, коли доведеться вдруге вирватися з школи. А може, вже підчепили якусь сеньйориту? Ви ж кудись виходили!
- Тільки збавив час через клятий гобелен. По адресах, що дав портьє, зайшов до кількох антикварів. З виглядом знавця розглядав збляклі малюнки, придивлявся до фактури матеріалів, мацав... А купити, так і не купив. За те, що здалося пристойним, правлять надто дорого, більш дешеві - явна підробка... Доведеться дзвонити Нунке, хай висилає гроші. Хочеться швидше позбутися цієї мороки.
- Додайте своїх, потім розрахуєтеся з шефом.
- У тому-то й річ, що своїх у мене не густо. Нунке тицьнув справжню мізерію. Може, ви зможете до завтрашнього вечора позичити кілька десятків доларів? Тоді б я на свій риск зрання забрав гобелен.
- Якщо виграю сьогодні в більярд.
- Ви ще збираєтесь виходити?
- Не стирчати ж весь вечір у номері!
- Тоді спустимось униз разом. Я ще не вечеряв.
- Піду одягну краватку.
- А я тим часом помию руки.
В туалетній кімнаті Фред вийняв з бумажника п'ятде-сятидоларову купюру, уважно придивився до її номера, потім записав його на манжеті сорочки. Він сам ще гаразд не збагнув, для чого це зробив. Якийсь невиразний план тільки почав вимальовуватись в його уяві.
Бар при готелі, на відміну від того, де побував уже сьогодні Фред, вражав своєю добропристойністю і тишею. Поміж столиками з нечисленними відвідувачами безшумно сновигали бездоганно охайні офіціанти, оркестр під сурдинку награвав приємну ліричну мелодію, світло, приглушене матовими плафонами, не різало очей.
- Тут непогано, - похвалив Фред, коли вони разом з Гаррі переступили поріг бару.
Ніби оглядаючи приміщення, він на мить спинився, притримавши рукою лікоть свого супутника. Йому конче треба було побачити, як поставляться один до одного бармен і Гаррі. Але і перший і другий немов не помітили один одного. Власник бару лише ковзнув по них холодним, байдужим поглядом і відразу ж відвернувся, даючи якесь розпорядження одному з офіціантів, Гаррі ж навіть голови в бік стойки не повернув.
"Вони приховують свої близькі взаємини", - відзначив Фред.
Під час вечері він в цьому остаточно переконався. Жодного погляду, жодного натяку на те, що ці двоє знають один одного. Втім, Гаррі не довго затримався за вечерею.
- Даруйте, що лишу вас самого, - вибачився він хвилин за двадцять.- Піду спробувати щастя. Більярд тут чудовий, а гравець з мене непоганий...
Посидівши для годиться ще трохи, Фред покликав офіціанта, щоб розрахуватися.
- На жаль, у мене лише ця велика купюра, - сказав він, витягаючи п'ятдесятидоларовий банкнот.- Прошу, розміняйте і приготуйте рахунок.