Юрий Дольд-Михайлик – У чорних лицарів (страница 21)
- Пробачте, що знову вас турбую. Мені хотілося б пообідати в номері, а я не певен, чи зрозуміє мене обслуга ресторану, та ще телефоном, бо з іспанської мови знаю лише кілька слів, - пояснив Фред.
- О, сеньйор, надалі хай це вас не турбує! Наш персонал добрано так, щоб ми могли обслужити туристів усіх національностей. Та ваше доручення я виконаю з особливою приємністю. Дозволите замовити на свій смак?
- Так. На мій смак замовте лише каву. Попросіть, щоб заварили міцну.
- Обов'язково, сеньйор! У Мадріді тепер багато німців, і ми знаємо, до якої кави вони звикли.
Приступаючи до обіду, Фред відчував вовчий апетит, та незабаром змушений був відкласти ніж і виделку: і закуска, і всі страви були надто приправлені гострими спеціями. Лише кава трохи притушила пекучу гіркість в роті.
Рівно о шостій з'явився Браун.
- Прибув за вашим наказом, гер начальник!-знову виструнчився він з підкреслено вправною виправкою.
- Не будьте блазнем, Гаррі! Оці ваші "гер начальник" і козиряння мені дошкуляють дуже мало. Могли б, бодай для годиться, по-товариському перепроситися, що зіпсували ніч, і все!
- Коли ви наполягаєте... Що ж, прошу пробачити! Хоча, мені здається, між мужчинами такі тонкощі зайві.
- Треба мати десять талантів, щоб вони разом замінили одинадцятий - увічливість, - кажуть французи.
- Пфе, французи! Мабуть, з ввічливості вони так люб'язно і поступались нам своєю територією! Що ж до мене, то я мужньо переживу брак цього одинадцятого таланту, і сльоза жалю за ним не затуманить мені очей. Правил пристойного поводження я не вивчав...
- А не завадило б.
- Послухайте, Шульц! Слово честі, мене дивує ваше ставлення до мене! Ми майже одного віку, обидва були офіцерами однієї армії, послані виконувати одне завдання... Здавалося б, у нас багато спільного і ми легше, ніж будь-хто, можемо порозумітися, насправді ж вийшло не так...
- З вашої вини, Гаррі!
- Почасти і з вашої, Фред! Знаєте що? Давайте покінчим непорозуміння між нами так: я щиро визнаю - минулої ночі я поводив себе, як свиня! А ви мусите визнати, що трохи погарячкували. Згода?
"Чому це він сьогодні такий приязний? Знову випив і розчулився? На певному етапі сп'яніння з декотрими це буває..."
Очі Гаррі, справді, занадто блищали, обличчя було трохи розчервонілим, але скидалося на те, що випив він не так уже й багато, а скоріше був чимсь занепокоєний чи схвильований.
Відчуваючи, що зміна в поведінці Брауна викликана більш поважними причинами, ніж примхи настрою, Фред значно м'якше сказав:
- Мені самому не подобається, як склалися наші взаємини. Поставимо на тому, що було, хрест.
- Ну, слава богу!
Браун жбурнув капелюх на диван, розстебнув комір сорочки і, присунувши фотель поближче до Шульца, сів.
- Як доказ мого щирого до вас ставлення, Фред, дозвольте викрити вам одну таємницю...
- Що вас послано стежити за мною? Гаррі розреготався.
- Он чому ви так комизилися! Звідки ви знаєте?
- З досвіду, як сказали ви раз... Я не перший день в розвідці. Навіть здогадуюсь - це вам доручив Шлітсен. Ви давно з ним працюєте?
- З осені сорок першого... Тоді він був іншим... Чи, може, здавався іншим...
- Не смію запитувати, яким він був, не годиться втручатися у взаємини двох бойових друзів.
Фред вирішив не форсувати подій і не виявляти великого інтересу до розпочатої Брауном розмови.
- Так, колись ми були друзями... Було, та спливло... Слухайте, Фред! Тільки признайтесь по-щирому: і вас іноді охоплює розчарування, почуття зневіри, як от мене?
- Буває всяко...
- Майн готт! Якими ми були на початку війни! Фюрер! Фатерлянд! Райх! Безсмертя героям! Райське життя живим!.. Де воно все те, заради чого гинули кращі наші солдати, за що поневірялись ми? Куди все це поділося? Якщо пригадати, ким ми були і ким стали...
Розмова дедалі все більше цікавила Фреда, втім, як і раніш, він цього не виказував.
- Ви сьогодні в поганому гуморі, Гаррі!
- Тільки сьогодні? Ось уже майже рік...
- Вчора ви перебрали, Гаррі, сьогодні трохи додали... А коли людина вип'є, все, що ховається десь глибоко, виходить назовні, бо вона не здатна вже керувати своїми почуттями. Це зле взагалі, а для розвідника тим паче.
- Надто все у вас правильно, щоб бути щирим... Що, розвідник, по-вашому, не людина? Того й напився, що хочеться придушити в собі всі людські почуття. Я ж, як молитву, повторював собі раз у раз слова фюрера про покликання раси панів, а де опинився? Перед руїнами фатерлянду, руїнами власних мрій і сподівань. Бо дурні це були сподівання і мрії, он що я вам скажу! Ніхто мені нічого не дасть, якщо сам я не вирву свого кусня, сам не подбаю, щоб стати паном! І плювати мені тоді на всіх і вся, на всіх шлітсенів і нунке... Та не дивіться ви на годинник! Казав же вам - сьогодні не подзвонять... Скільки до сьомої?
- За чверть години можете вважати себе вільним.
- Тоді в нашому розпорядженні ще з півгодини. Умовився з одним дівчиськом зустрітися о восьмій. Шкода, якщо хтось її перехопить. Бо це миле створіннячко, як ви самі розумієте...
- Здогадуюсь.
- Ідея, Фред! А чи не гайнути нам вдвох? Дуже пристойний дансінг, а дівчатка є - пальчики оближеш.
- Ні, мене більш спокушає ось цей словник. У чужому місті, не знаючи мови... До речі, чи не допомогли б ви мені написати кілька цидулок по цих адресах? Це антиквари, список дав мені портьє. Хочу запитати про гобелени, щоб даремно не ходити.
- Ат, встигнете! Напишемо завтра зранку. Коли вже почали говорити по щирості...
Гаррі ще довго нарікав на долю, що так його скривдила, і на власну дурість, яка привела його в школу "лицарів благородного духу", де ним потурають, мов бидлом, де над усіма збиткуються ті, що сидять вгорі і зуміли про себе вчасно подбати.
- Запевняю вас, Фред, ми для них пішаки, що їх вони викинуть з гри, коли досягнуть свого. А я не хочу бути пішаком! І ви, я бачу, не з тих, кого можна совати по шахівниці, - гаряче шепотів він, присунувши свій фотель ще ближче до Фредового.- Коли раніше мене посилали на завдання, хай найскладніше і найвідповідальніше, я не замислювався і не вагався. Я вірив - це ще одна сходинка вгору. А тепер? От Шлітсен сказав, що у вантажі важливі документи, можливо, навіть цінності. А я раптом подумав: а кому ми їх будемо везти? Фюреру? Батьківщині? Чи отім бонзам, які нас втягли в авантюру, а потім першими повтікали? Немає у нас з вами ні роду, ні племені! Виходить, ми, два офіцери, по суті, злидарі, мусимо наражатися на небезпеку, як наражалися вже не раз, щоб вдовольнити честолюбство і пельки тих, хто нас обдурив і дуритиме далі, якщо ми не порозумнішаємо? У наших руках буде справжній скарб, бо документи - то теж скарб, а ми його любісінько віддамо Шлітсену і Нунке, які зуміють нагріти на ньому руки! Чому ж ви мовчите, Фред?
- Бо зараз уже чверть на восьму, вам треба йти, - посміхнувся Шульц, показуючи годинника.
Гаррі неохоче, ніби вагаючись, підвівся з крісла. Він поволі, надто поволі застібнув комір сорочки, почистив щіткою черевики, поправив перед дзеркалом краватку... Навіть з спини Фред бачив, як напружено Браун чекає на відповідь чи якесь зауваження.
Та Фред не промовив і слова. Примруживши повіки, він замислено палив сигарету, ніби зважуючи в думках все щойно почуте.
Скрушно зітхнувши, Гаррі повільно вийшов.
Розділ п'ятий
ГОБЕЛЕНИ БУВАЮТЬ РІЗНІ...
Перший-ліпший путівник для туристів, змальовуючи ту або ту місцевість, завжди грішить проти істини. І не тому, що в своі'х описах і ілюстративному матеріалі автори таких довідників свідомо припускають неточності. Просто, зупиняючи увагу на найвизначнішому, найбільш характерному, вони мимохіть затушовують решту фону, від чого змінюються пропорції, співвідношення звичайного з незвичайним. Образ міста, про яке йдеться в путівнику, стає красивішим, але втрачає якісь суттєві прикмети, без яких неможлива гармонійність єдиного цілого.
Коли після розмови з Гаррі Фред вийшов з готелю, ця невідповідність дійсності і уявного породила в його серці почуття деякого розчарування. Він швидко зорієнтувався, де знаходиться, пізнавав знайомі по фото і описах будинки, але характерні їх обриси й деталі ніби нівелювалися в потоці стандартних споруд, звичайних для центру кожного великого міста. Хода нового віку! Крокуючи вулицями міст, він безжально стирає рештки своєрідного, поблажливо переступає де-не-де через пам'ятники старовини, поступаючись поколінню, ще міцно зв'язаному своїм корінням з минулим.
Думки про це промайнули в голові Фреда і зникли. Надто багато у нього було сьогоднішніх турбот, щоб віддатися їх плинові. Хотілося поскоріше відправити листа Курту, треба було обміркувати, як поводити себе з Гаррі Брауном, визначити, наскільки той у своїх зізнаннях і натяках був щирий.
На вулиці, якою рушив від готелю Фред, було людно. Це і утруднювало і полегшувало його становище. В натовпі легше було загубитися, але водночас можна було не помітити, що за тобою хтось стежить. Довелося кілька разів зупинятися, то біля вітрини, то біля того чи того цікавого з архітектурного погляду будинку, щоб перевірити наскільки можна почувати себе в безпеці. Нагляду, здається, не було.
Ось і площа Пуерта-дель-Соль - "Ворота сонця", як поетично назвали її іспанці. Простора, оточена високими, сяючими вогнями, будинками, вона пульсує, мов величезне оголене серце, що розширюється і стискається, то виповнюючись кров ю, то женучи її далі по вулицях-судинах. Пуерта-дель-Соль і справді серце столиці, той вузол, звідки беруть початок десять головних її вулиць, широких і рівних, сповнених невпинного руху. Помилувавшись фонтаном, Фред звернув на одну з найбільш пожвавлених - Алькола.