Юрий Дольд-Михайлик – У чорних лицарів (страница 20)
- Це про всяк випадок, щоб завжди було в запасі, - підморгнув він Фреду, беручись переодягатись.- До ресторану підемо?
- Ні, я недоспав. Волію відпочити.
- Як знаєте... А то пішли б? Шматочок гостро приправленоі риби і чарка бренді плюс гарненька співачка відразу проженуть і сон і втому. Ручуся!
- Я, бачте, після недуги, всього днів зо три, як звівся з ліжка.
- Тоді прислати щось у номер?
- Дуже вам вдячний, Гаррі... Як, до речі, вас на прізвище? Ми так і не відрекомендувались один одному гаразд,
- Браун... для таких-от випадків, як цей, Браун... В школі ж нас величають лише на ймення. Так прислати що-небудь?
- Ще раз спасибі, не турбуйтесь!
Почепурившись ще хвилин з десять біля дзеркала, Гаррі Браун вийшов. Фред розібрав постіль і мляво почав роздягатися Лише тепер він відчув у повній мірі, що отруєння сигаретою не минулося для нього легко. Видно, не пошкодував отой тюремний людинолюбець чортовиння, домішаного до тютюну. Мало навіки не приспав!
Прохолодний дотик свіжої постільної білизни прогнав ці думки. Так приємно було витягнутися на повний зріст, розслабивши всі м'язи. В літаку сон був тривожним. Перед очима мигтіли сторінки путівників, мов телеграфна стрічка, розкручувалися рядки чорних літер. Між словами не було інтервалів, і він ніяк не міг збагнути смислу речень. Тепер сон зморив відразу, глибокий і міцний, без сновидінь.
Прокинувся Фред пізно вночі і не тому, що виспався, а від незвичних для вуха звуків. Спросоння він не міг відразу зрозуміти, звідки вони походять. Здалося, що десь поруч розташовано зоологічний парк, і всі його мешканці, чимось сполохані, виявляють своє незадоволення кожен на свій кшталт: клекотом, свистінням, хрюкотом, хрипінням.
Фред схопився з ліжка і ввімкнув електрику. Одного погляду було досить, щоб зрозуміти: Браун перебрав у ресторані і тепер за це сплачував кошмарами, які його душили. Про те, що Гаррі прийшов на доброму підпитку, свідчили і розкидані повсюди речі: піджак недбало звисав з крісла, сорочка і краватка валялися на килимі, один черевик лежав у пройомі дверей, що вели до опочивальні. Другого черевика зовсім не зняв, а лише розшнурував, та так і звалився просто на ковдру нерозібраної постелі.
Півголосом вилаявшись, Фред попрямував до ліжка свого помічника з наміром розбудити його, надававши добрих штурханів, але напівдорозі спинився. Марна річ! Ні штурханом, ні кухлем холодної води, вилитим на голову, Гаррі не отверезити.
Довелось взяти під пахви подушку, простирадло з ковдрою і йти до передньої кімнати, досипати на канапі.
Та про сон годі було й думати. Тоненька розсувна стінка не могла приглушити звуків, що долинали з опочивальні. Вони стали навіть чутнішими. Мабуть, голова п'яного запала за подушку, і тепер він час від часу скрикував і стогнав.
Накинувши на плечі макінтош, Фред вийшов на балкон і щільно причинив двері. Сюди різноголосе хропіння Брауна майже не долинало, але балкон був невеличкий і наскрізь продимався нічним вітром, шезлонг через тісноту не розсувався - його спинка стирчала мало не під прямим кутом. Краєвидом теж не можна було потішити ока: небо над Мадрідом вкрили хмари, вуличне освітлення в цю пору частково вже виключили - ліхтарі блимали тьмяно і де-не-де.
Сердитий, навіть лютий, сидів Фред у темряві, не знаючи, куди себе подіти.
"А що, як на адресу Курта написати листа до Матіні? Власне, не листа, а свої пояснення щодо справи, порущеної проти бідолашного Мартіна. Самому Матіні писати навряд чи варт, він може бути під арештом. А Курт здогадається передати свідчення фон Гольдріпга куди слід...- Думка ця обпалила наче вогнем, потім морозом обсипала плечі.- Ризиковане, чорт забирай! Розвідник не має права будь-кому писати. Якщо листа перехоплять, якщо стане про це відомо в школі... .Ні, свідчень своїх давати не можна, їх можуть оголосити в пресі і тоді тобі кришка! Тоді вже не вислизнеш. Проте можна проінструктувати Курта, як діяти і кого з товаришів Мєнтарочі він повинен розшукати. Потім за свідка може стати Карл Лютц. Якщо він живий і Курт підтримує з ним зв'язок... Лист треба написати без підпису, запитати лише, як ходить годинник, який я йому подарував... Курт зрозуміє від кого лист і чому він непідписаний..."
Тепер уже Фред ладен був розцілувати Гаррі Брауна за те, що той напився. А його хропіння здавалося йому райською музикою. Затінивши настільну лампу ще й своєю верхньою сорочкою, Фред взявся писати, старанно добираючи і зважуючи кожне слово, пересипаючи текст натяками, що їх міг зрозуміти лише один Курт...
Гаррі Браун прокинувся лише о дев'ятій ранку, коли Фред уже встиг поголитися і випити ранкову каву. Шульц сидів у передній кімнаті, гортаючи ілюстровані журнали, насуплений і сердитий.
- Доброго ранку, гер Шульц! - роблено невимушено привітався Гаррі, пригладжуючи скуйовджене волосся і розминаючи набряклі щоки.
- Під три чорти, Браун! Ну й концерт ви влаштували вночі! Це навіть хропінням не можна назвати, ніколи не чув, щоб з горлянки людини вихоплювались такі звуки... Жодної ночі я не лишусь в одній опочивальні з вами!
- Розумієте, гер Шульц...
- На біса мені потрібні ваші виправдання! Я хочу спати, а не стирчати ніч на балконі! Робіть, що хочете - перебирайтесь з номера ви чи переселяйте кудись мене - тільки з вами я не лишуся.
- Але...
- Ніяких "але"!
- Гер Шульц, запевняю вас, зараз усе влаштую, - розгублено лопотів Гаррі, тупцюючи на порозі.- От тільки приберуся... Я миттю...
Браун повернувся до опочивальні, пововтузився там хвилин з п'ять і, на ходу зав'язуючи краватку, попрямував до вихідних дверей.
Впорався він, справді, досить скоро.
- Владнав! - весело вигукнув він ще з порога.- Я житиму в сусідньому номері, праворуч.
- А не можна хоч через номер? - посміхнувся Фред.
Цю посмішку Гаррі зрозумів як знак примирення. Вираз приниження і розгубленості зник з його обличчя, воно знову стало самовпевненим і нахабним.
- То, може, поснідаємо разом?
- Вже снідав.
- Я, власне, про їжу не можу й подумати. От пива б випити... А то в голові після учорашнього... Піду, може, десь надибаю на справжнє.
- Йдіть куди хочете, але від шостої до сьомої щоб були тут!
- Ет!
- Раджу пригадати нашу розмову в літаку. Трохи глузлива посмішка заграла на устах Брауна.
- Що ми виїхали не на прогулянку?
- От-от... І що я вимагатиму точного виконання даної нам інструкції.
- Мені такої інструкції не давали!
- Зате дали мені! Як старшому, що відповідає за виконання доручення.
- Запевняю вас, чекати сьогодні - то марнувати час! Вряди-годи вирвалися до Мадріда і не використати сповна всіх можливостей! Ви як хочете, а в мене на сьогоднішній вечір інші плани.
- Мене вони не обходять. Я маю наказ Шлітсена і мушу забезпечити його виконання.
- А коли я вам скажу, що ні сьогодні, ні завтра, ні позавтра ніхто не подзвонить?
- Звідки у вас така певність?
- З досвіду і... ще деяких джерел.
Фред відкинувся на спинку крісла і зміряв Гаррі Брауна холодним поглядом.
- Так от, запам'ятайте раз і назавжди, - роздільно сказав він, - накази не тлумачаться, як кому заманеться, не обговорюють, а виконують. Рівно о шостій ви будете тут!
- Бути рівно о шостій. Слухаю, гер начальник! - з підкресленою поштивістю, в якій був виклик, Гаррі виструнчився і відкозиряв.
"Чому він тримається так зухвало? - запитав себе Фред.- Отакі самовпевнені нахаби звичайно бувають боягузами, вони лізуть на рожен лише тоді, коли за їх спиною хтось стоїть. І якщо вже цей паршивець наважився... Нічого, впіймаєш ти в мене облизня!"
Написаний вночі лист не давав спокою. Списані аркушики лежали у внутрішній кишені піджака, не запечатані навіть у конверт. На письмовому столі їх лежало з десяток, але на кожному стояв фірмений знак готелю. Необачним було б взяти один з них. Доведеться відкласти відправку листа до якоїсь зручної нагоди. А поки - якнайліпше заховати. Куди? Мабуть, під туго накрохмалену манжету сорочки, обережно її прорізавши з боку підкладки бритвою. Тут аркуші не шелестітимуть і будуть напохваті.
Вітер, що знявся вночі, вдень став сухим і гарячим. Після контузії поблизу Сан-Ремі у Фреда в таку погоду завжди дуже боліла голова. А тут ще безсонна ніч! Він вирішив не виходити. Хочеться, звичайно, поблукати вулицями міста, опинитись серед гомінкого натовпу, на якийсь час забути, що по суті ти бранець. Але під час першого виходу треба бути в цілковитій формі, та й підготуватися до нього слід. Спустившись у вестибюль, Фред купив словничок-розмовник іспанської мови, розпитався у портьє, що непогано володів німецькою, де можна купити старовинні гобелени.
- О, сеньйор, можете не клопотатись! За півгодини у вас будуть адреси всіх антикварних магазинів.
- Якщо я засну, прошу покласти на стіл. А це вам за турботи.
- Ви надто щедрі, сеньйор! Красно дякую! Вважатиму, що я у вас в боргу. Перше-ліпше доручення...
- Так, так, матиму на увазі...
До п'яти годин Фред сидів, схилившись над словником. Знання французької мови і те, що він трохи знав італійську, полегшувало засвоєння найпотрібніших у вжитку речень. Перебудовуючи їх, підставляючи замість одних слів інші, Фред силкувався скласти фрази, які йому можуть стати в пригоді. Він так цим захопився, що забув про плин часу. Нагадав про наближення вечора голод. До шостої, коли можуть подзвонити, лишалася всього година - треба було подбати про обід. Спускатися до ресторану не хотілось. Фред подзвонив знайомому вже портьє і попросив, щоб той замовив йому страви типово іспанської кухні.