Юрий Дольд-Михайлик – У чорних лицарів (страница 19)
- А-а, мій майбутній заступник! Привіт, привіт! - голосно вигукнув незнайомець, уступаючи дорогу.
- Пробачте, не маю честі...
- Звіть Воронов, Ворон, паном генералом... що більше до смаку! Сподіваюсь, вже найближчих днів ми з вами познайомимося ближче. А зараз пробачте, треба йти. На добраніч!
І старий зник за дверима. У сутінках Григорій навіть не встиг його добре розгледіти.
"Російською мовою володіє бездоганно...- заснували думки.-- Але чому він сказав "заступник"? Може, мав їхати до Мадріда, а звеліли мені?.. Втім, годі сушити собі голову здогадками і припущеннями. Головне, віз зрушив з місця, а куди він покотиться, то вже твоя справа подбати..."
Другого дня зранку місцевий бібліотекар мав чимало клопоту - подзвонив новачок і попросив приготувати всі путівники по Мадріду.
- Всі путівники, гер Шульц?-перепитав бібліотекар, і його кошлаті брови піднялися високо вгору, мало не до підстриженого йоржиком сивого волосся. Одержавши ствердну відповідь, він скрушно покрутив головою: мабуть, отой Шульц уяви не має, що таких довідників не два, не три, навіть не десяток!
Зайшовши хвилин за двадцять у бібліотеку, Фред Шульц і справді побачив на приготованому йому столику цілі стоси книжок, різної товщини і формату. Довелося зупинити свій вибір на кількох. Видрукувані в Німеччині, вони вражали своєю докладністю, кількістю всіляких довідок, силою відступів і екскурсами в минуле. Це стосувалося не лише пам'яток старовини, а й усіх біль-менш визначних архітектурних споруд: крім детального опису їх зовнішнього і внутрішнього вигляду, перелічувались прізвища тих, кому будь-коли належали ці будинки, коли й за скільки їх було продано, які добудови чи перебудови було зроблено новими власниками тощо...
Випускаючи зайві деталі, Фред зосереджував свою увагу на найпотрібнішому. Час від часу він заплющував очі, щоб краще уявити прочитане. І тоді перед його внутрішнім зором поставали з усіма найменшими подробицями ніколи раніш не бачені споруди, оживали цілі ансамблі, вулиці і площі ставали гомінкими.
Після короткої перерви на обід, Фред розгорнув перед собою план Мадріда. Тепер, коли йому вже були знайомі окремі деталі, мертва схема немов обростала живою плоттю. Почавши від аеродрому, Фред поволі мандрував містом, не пропускаючи жодної вулиці, жодної площі, обираючи все нові й нові маршрути, комбінуючи їх в різних варіаціях, так щоб можна було пройти до першого-ліпшого пункту, не питаючи дороги в перехожих.
На кінець вечора план так добре викарбувався в його пам'яті, що місто здавалося знайомим, ніби справді довелося колись блукати по його вулицях, ходити по музеях, милуватися пам'ятниками і краєвидами.
Не встиг Фред повечеряти, як його викликали до Шлітсена. Начальника школи в кабінеті не було, і його заступникові випала добра нагода вдовольнити свою пристрасть до велеречивих, повчальних промов. Нудно і довго. Шлітсен говорив про почуття відповідальності, яким мусить пройнятися гер Шульц, вилітаючи сьогодні до Мадріда, про високу честь, яку йому вчинили, доручивши таку важливу місію, як приставка документів, про історичне значення самого факту здобуття цих документів.
Не знати як довго просторікував би на ці теми Шлітсен, на щастя Фреда, до кабінету зайшов Нунке. Цей розмову відразу повернув по-діловому.
- Скільки грошей взяли на дорогу? - запитав він, перериваючи незакінчену тираду свого заступника про почуття вдячності, що повинно жити в грудях кожного німця, якщо тому...
- Я гадав, що питання про гроші...
- Ви повинні не гадати, а знати: коли вам наказано бути готовим до вильоту першої-ліпшої миті, то це й означає, що кожної хвилини, не затримуючись і на секунду, ви мусите бути готовим сісти в машину, щоб рушити на аеродром. Ви ж навіть про гроші на подорож не подбали!
- Пробачте, гер начальник! Винен!
- Візьміть! - Нунке кинув на стіл пачку банкнот.- Витрачайте ощадливо - може, доведеться почастувати людину, яка привезе вантаж, або матеріально їй допомогти, - але й не прибіднюйтесь...
Давши ще кілька ділових настанов, Нунке вийшов, та тільки-но Шлітсен почав картати Шульца за недбалість, як начальник школи несподівано повернувся.
- Мало не забув! Ви розумієтеся хоч трохи на гобеленах? - запитав він Фреда вже іншим, товариським тоном.
- Дуже мало...
- Шкода! Що ж його робити?.. Гаразд, рискну! Розумієте, за кілька днів моїй дружині минає... надцять років - не будемо виказувати секретів дам! Вона дуже? кохається в гобеленах. В Мадріді, кажуть, можна знайти досить пристойні. Виберіть на свій смак...
Нунке поклав перед своїм підлеглим п'ятдесятидоларову купюру.
- Знайду найкращого консультанта, аби тільки догодити фрау Нунке.
- Хочу думати, моя дружина не буде на вас в претензії... Гер Шлітсен, покваптесь: за чверть години літак вже має бути в повітрі!
- Негайно їдемо!
Коли Шлітсен і Фред підійшли до машини, поруч з шофером вже хтось сидів. Незнайомець підняв руку на знак привітання, навіть не повернувшись, і відразу замугикав якийсь модний мотив. Це, очевидно, дратувало Шлітсена - всю дорогу він похмуро мовчав. І навіть під час самої посадки в літак обмежився лише коротким нагадуванням:
- Гер Шульц! Ви відповідаєте за виконання доручення як старший! Пам'ятайте, коли хтось почне щось питати- ви хочете оглянути "Ескоріал"?-це означатиме, що людина від мене...
Фред мовчки козирнув у відповідь.
Зробивши коло над шкільним аеродромом, літак взяв курс на Мадрід.
Лише тепер Фред зміг розгледіти свого майбутнього помічника. Це був високий, але вузькоплечий і вузькогрудий молодик з маловиразним, проте, досить нахабним обличчям. Принаймні тримав він себе розв'язко і відразу взяв фамільярний тон.
- Сподіваюсь, гер старший, ви не дуже гордий та пишний? Давайте по-приятельському: ви - Фред, я - Гаррі.
Ці цирліх-манірліх перед такою подорожжю, коли можна гульнути... Не заперечуєте?
- Якщо приятельські взаємини не стануть на заваді службовим справам.
- Вам не сподобався вираз "гульнути"?
- Почасти. Не хотілося б бути педантом, але доведеться вам нагадати, Гаррі: на жаль, ми виїхали не на прогулянку, і чекають нас не розваги, а справи, може, дуже клопіткі і не зовсім безпечні.
- Бачу тінь Шлітсена, що стоїть за вами!
- Тоді мушу вас попередити про ще одне: я розумію гумор, люблю дотеп, але не терплю, коли переступають дозволену звичайною чемністю межу.
- Ви неправильно мене зрозуміли, гер Шульц!
- Дуже радий, якщо це так. А тепер даруйте мені, - хочу трохи подрімати. Дуже стомився за день.
Ображений Гаррі замовк, Фред відкинувся на спинку сидіння і заплющив очі. Він дійсно сподівався заснути, він справді стомився, та сон тікав, як не силкувався Фред відрішитися від настирливих думок.
Чому за документами послали саме його? Коли вони такі вже важливі, необережно цю справу доручати людині новій, необізнаній з місцевими умовами, до того ж такій, що не володіє іспанською мовою. За вантажем з таким важливим вмістом годилося б поїхати Шлітсену, навіть самому Нунке. Певно, ті документи не такі вже цінні, якщо їх доручено... Ось тут, мабуть, і зарито собаку! Якщо папери не такі важливі, як про них кажуть, одержати і привезти їх міг сам Гаррі, цей телепень, якого дали йому в помічники. Краще сказати, не в помічники, а в наглядачі .. Достеменно так! Перевірка політичної благонадійності Генріха-Фреда чи випробування його ділових якостей? Скоріш останнє. Хоча... Ганебна поразка, замість світового панування, багатьом німцям протверезила голови. Такий досвідчений проноза, як Нунке, не може на це не зважати. А Шлітсен і поготів: цьому, може, й не відомі взаємини Генріха фон Гольдрінга з таким великим цабе, як Бертгольд, взаємини, що стали для Генріха, тепер Фреда, найнадійнішою атестацією, міцним щитом, за яким можна було почувати себе в безпеці...
Непомітно прийшов сон.
Коли Гаррі збудив Фреда вже на мадрідському аеродромі, годинник показував чверть на одинадцяту.
З усього було видно - Гаррі в Мадріді не вперше. Взявши свій невеличкий чемодан, він впевнено попрямував уперед, час від часу озираючись - чи не відстав попутник. Так само впевнено на майдані за аеровокзалом звернув ліворуч і підійшов до великої чорної машини, що стояла трохи осторонь інших. Недбало привітавшись з шофером і жестом запросивши свого попутника сісти, Гаррі кинув:
- Поїхали!
Він не назвав адреси. Очевидно, водій знав, куди треба приставити пасажирів.
Поновлюючи в думках план міста, Фред силкувався вгадати, якими саме вулицями вони їдуть, але машина мчала швидко, будинки з яскравими плямами вікон і ще яскравішими - вітрин немов тікали назад, ліхтарі вуличного освітлення зливалися в суцільну смугу.
Зупинилися перед високим модерним будинком. Готель цей звели, мабуть, зовсім недавно - Фред не міг пригадати, чи бачив його в путівниках. Втім, для спроб перевірити свою пам ять не було часу: здаля, як з добрими знайомими, привітавшись з портьє і черговим адміністратором, Гаррі попрямував просто до ліфта і натиснув кнопку четвертого поверху.
А ще за хвилину він уже порядкував у двокімнатному номері, як у власній господі: дбайливо повісив на плічка чисті сорочки і світло-бузкової о кольору модного крою костюм, наказав налити в карафку свіжої води, кинувши туди льоду, і принести пляшку вина.