Юрий Дольд-Михайлик – У чорних лицарів (страница 12)

Донья Ірене навіть не здогадувалась, якою близькою вона була до істини.

Так, дон Карлос не те що маєтність, а й ім'я Менендосів наважився запропонувати Марії.

Розуміючи, який сенсаційний скандал може викликати одруження одного з найбагатших банкірів Мадріда з неписьменною циганкою, дон Карлос вирішив не розголошувати про свій намір. Він просто раптово захворів на нервовий розлад, що вимагав тривалого лікування, а головне, спочинку від усіх справ.

- Розумієш, я так стомився, що тут жодні лікарі мені не допоможуть. Треба розвіятись, змінити умови життя. А в таких випадках найкращий лікувальний захід - поїздка за кордон, - пояснив він тітці, яка страшенно переполошилась, повіривши в недугу небожа.

- Я певна, що такий перепочинок піде тобі на користь, - погодилась вона.- Свіжі враження, нові цікаві знайомства...

Донья Ірене урвала мову, боячись прохопитися необережним словом. У глибині душі вона плекала мрію, що Карлос, розлучившись з Марією, назавжди вилікується не лише від усіх недуг, а й від свого безглуздого захоплення, можливо, навіть знайде собі достойну пару і знову одружиться.

За місяць, владнавши всі свої справи в Іспанії, дон Карлос Менендос вирушив за кордон. Рушаючи в путь, він наказав збиратися і Марії.

- Завезу її назад у табір, - коротко пояснив він. Донья Ірене полегшено зітхнула.

Відтоді монотонний плин часу позначався в Сан-Рафаель лише надходженням поштових марок і листів з незнайомими марками і штемпелями чужих країн. У своїх кореспонденціях Карлос коротко повідомляв, що почуває себе краще, але не настільки добре, щоб сподіватися на швидке повернення додому, туманно натякав на якісь особисті причини такого тривалого подорожування.

Стара тітка не знала, що й думати. Та за кілька місяців надійшов лист, який усе пояснив. Небіж сповістив, що тиждень тому одружився з дочкою грецького негоціанта, що дружина його задля нього перейшла в католицьку віру, нарекли її Агнесою, і тепер вона добра католичка. А ще за рік телеграма-блискавка принесла нову радісну звістку: у подружжя Менендос народилася спадкоємниця, названа на честь старої доньї - Їрене.

Повернувся Менендос до Мадріда лише наприкінці 1935 року. Приїхав спочатку сам і надовго замкнувся з тіткою в своєму кабінеті. Про розмову, що відбулася за зачиненими дверима, донья Ірене нікому ніколи не розповідала. Про її бурхливість здогадувалися лише слуги, до слуху яких долинали ридання доньї і гнівні вигуки господаря дому. Та поволі голоси за дверима ставали все тихшими, а розійшлися небіж і тітка, здавалося, зовсім приязно.

- Отже, я покладаюся на вас цілком, - сказав дон Карлос, ніжно цілуючи тітці руку.- Запевняю вас, ніхто навіть не здогадається... Якщо ви все підготуєте, як ми умовились...

Того ж вечора дон Карлос виїхав до Севільї, де зупинилась Агнеса з маленькою донькою, яка трохи заслабла в дорозі, а донья Ірене почала гарячкове готуватися до приїзду новоявленої племінниці і онуки. Пославшись на те, що подружжя везе з собою повний штат обслуги, вона звільнила всіх старих служниць, щедро їх нагородивши і проливши не одну сльозу, уклала договір з підрядчиком на ремонт вілли, викликала декораторів, що слідом за ремонтниками наводили лад в умеблюванні кімнат.

Від ранку й до пізньої ночі поралась донья Ірене серед цього клопоту, шукаючи в ньому розради і забуття. І вдень справді було легше. Та вночі сумні думки обступали її з усіх боків.

Як обдурив, як приспав її пильність Карлос! Усе життя вона йому віддала, всі неподобства попускала, аби тільки він був веселий і щасливий. Певно, за це і покарала її мадонна. За всі сльози, пролиті першою дружиною Карлоса, за наругу над тими дівчатами і жінками, яких вона переховувала під цим дахом. Ось і стала одна з них господинею цього дому. Та ще найгірша з найгірших. Циганка! Та сама Марія, якої так хотілося здихатись! Що з того, що він навернув її у католицтво? Для неї вона назавжди лишиться бусурманкою, злою чарівницею... А може, то воля мадонни - врятувати грішну поганську душу, а через неї і душу бідолахи Карлоса? Адже благословила Пречиста діва їхній союз дитям... Карлос каже, що то Марія запропонувала назвати доньку Ірене. Напевне, бреше, щоб примирити її з Марією, чи то пак, Агнесою. Треба звикнути так її називати. Ім'я, дане святою церквою при хрещенні, священне...

Проте не ці роздуми, а поява самої Марії-Агнеси остаточно змирила стару з молодою дружиною небожа. Важко було впізнати в ній колишнє дике, гордовите і запальне дівча. Навіть зовні Марія змінилася. Розквітла, випещена, по-європейському прибрана, стримана в рухах, вона могла стати окрасою першої-ліпшої мадрідської вітальні.

Під час зустрічі жодною згадкою про минуле не прохопилися обидві жінки.

- Вітаю тебе у твоїй новій господі, Агнесо! - невимушено сказала донья Ірене.- Сподіваюсь, вона буде для тебе щасливою.

- О, ось моє щастя! -Сміючись, Агнеса простягнула старій жінці білопінний мережаний згорток.- Неспокійне щастя, так що його вистачить нам на двох.

Ніби на підтвердження цих слів, із згортка долинув заливчастий плач.

- Вона ще хвора? - сполошилася донья Ірене.

- Просто набридло лежати сповитою. Зараз її розгорну.

Обидві жінки схилилися над малям. Звільнена від пелюшок, дівчинка відразу заспокоїлась. Метляючи рожевими ручками і ніжками, вона загукала, немовби й собі хотіла привітатися. Серце доньї Ірене стислося від проймаючої ніжності.

- Та вона ж білявенька! - розчулено скрикнула стара.- Точнісінько, як Карлосова бабка, Тереза Менендос! Боже, яке волоссячко! Наче святі янголи ткали його з найяснішого світла!

І справді, найяснішим світлом стала Ірене Менендос для всіх мешканців вілли в Сан-Рафаель.

Круті злами у долі і та "школа", яку пройшла Марія у панотців в Італії, здавалося, зовсім пригасили всі її пристрасті. Тим яскравіше спалахнула нова - несамовита любов до народженого нею маленького створіннячка. Нею обумовлювалося, нею вимірювалося все: виникнення почуття приязні і вдячності до Карлоса, примирення з його тіткою, що так дбайливо упадала біля малої, пробудження справжньої глибокої релігійності. Бо хто ж, як не Ісус і пресвята мадонна, міг захистити її крихітку від усього лихого? Жодної меси не пропускала Агнеса (будемо віднині звати її так), благаючи небо подарувати її любій Ірене щасливу долю. Падре Антоніо, постійний Агнесин духівник, не міг нахвалитися своєю новою парафіянкою, її щедрими дарами, її відданістю святій католицькій церкві.

- Повірте мені, - говорив падре Ірене Менендос, - ця новонавернена католичка варта десятьох старих. Як і в кожного неофіта, душа її палає вогнем віри, здатним запалювати й інших. Ви тільки погляньте, як змінився дон Карлос...

З цим останнім твердженням не можна було не погодитись. Про минулі нахили дон Карлоса нагадували хіба що великі "мішки" під очима. Віддавши данину світським звичаям і зробивши необхідні візити, він міцно осів біля дружини і доньки, відмовившись навіть від особистого керування банківською конторою, де правили тепер його довірені. Так, віднині його час належатиме тільки Агнесі та Ірене. Адже дружина збивається з ніг, упадаючи біля малої, такої втішної, але такої кволої.

Здоров'я дочки, справді, дуже турбувало і батька і матір. Не те, щоб дівчинка часто хворіла, але зростала вона надто тендітною, часто заходилася безпричинним плачем, погано їла. Звичайний лікар, оглянь він Ірене, порекомендував би і звичайні засоби: не тушкати так дитину, більше тримати її на свіжому повітрі, годувати не тоді, коли заманеться запопадливим матері, батькові і тітці, а суворо по годинах. І дівчинка напевне б зміцніла. Та дон Карлос запросив до доньки наймоднішого в Мадріді педіатра-педолога, а той дотримувався правила: чим багатший пацієнт, тим складніший треба поставити діагноз.

Відтоді подружжя Менендос жило в постійній тривозі за Ірене. Виявлялося це по-різному. Агнеса ще старанніше постилася, ще більше коштів офірувала на різні "притулки", ще палкіше молилася. Карлос же з головою занурився у різні медичні довідники, журнали, підручники. Газет він тепер не читав, бо нічого його більше не цікавило. Навіть перемога Народного фронту на виборах шістнадцятого лютого 1936 року, а відтак і встановлення в країні революційної влади дон Менендоса скоріше здивували, ніж зацікавили. Адже його маєтностей, розкиданих у різних куточках Іспанії, поки що ніхто не чіпав, законної дружини в нього жодна влада відібрати не могла, донька, хоч і хворіла, а день у день підростала. Поручивши своїм довіреним частину капіталу, в разі чого, переказати в закордонні банки, Менендос і зовсім заспокоївся.

- Цей набрід, що виплив на поверхню, не здатний керувати країною, - заспокоював він дружину і тітку.- Буде навіть корисно, якщо іспанці в цьому переконаються. Повірте, мине місяць-другий, і все стане на свої місця.

Всупереч цьому прогнозові, розбурхана Іспанія вирувала все більше. Навіть такий недолугий політик, як дон Карлос, почав розуміти, що справа далеко серйозніша, ніж він гадав раніше. Менендос почав нервувати, все частіше заводив мову про потребу готуватися до можливої втечі за кордон. Біля безмовного досі радіоприймача в години вранішніх і вечірніх передач тепер купчилася вся родина.