Юлия Мельникова – Львів самотніх сердець (страница 7)
Також родині Коенів виплатять з міської скарбниці всі судові витрати і компенсацію за час, проведений у в’язничних підвалах.
Золота голова Менделя Коена знадобиться єзуїтам: хто, як не він, що увібрав з раннього дитинства дух витонченої казуїстики, чудовий коментатор, зможе піднести католицьку церкву, надати їй блиску вченості і влити свіжу єврейську кров до затхлого болота схоластичних побудов? Рим потребує єврейського розуму — аналітичного, підступного, строгого. Отримавши сина Коена, патер Несвіцький швидко посунеться по орденській драбині, відновить колишню славу — хто знає, можливо, стане кардиналом?
Крім того, ставши батьком вихреста, раббі Нехемія втратить свій вплив. Одновірці почнуть його зневажати, ймовірно, навіть виженуть із громади, якими б чудовими не були решта синів та дочок Коена…
А без свого глави львівські євреї повернуться до колишніх суперечок та хаосу. Адже Коен загасив ворожнечу меж вихідцями з Кракова та іншими євреями, що прибули до міста з різних куточків Речі Посполитої. Піде Коен — євреї знову почубляться, а отже, з ними легше буде впоратися…
Непокоїло патера Несвіцького лише те, що раббі Нехемія вважався вельми стійким чоловіком. Зламати таке тверде дерево складно. Навряд чи раббі погодиться віддати Менделя єзуїтам, міркував патер. Радше він прийме мученицьку смерть на кострищі і прославиться на віки як праведник, оббріханий неприятелями, заразом схиливши до цього усю родину, аніж вирішить порятуватися, зрадивши сина. Але хто вгадає, як поведе себе мужній Нехемія перед кощавим бабиськом, що прийде не лише особисто до нього, а й до всієї громади?
Щоби вияснити, чого слід очікувати від Нехемії, патер Несвіцький послав служку до єврейського ґетто, в дім раббі Коена, велівши передати тому запрошення «побесідувати» в єзуїтській колегії. Служка, що страшенно боявся юдейських чарів, зі страхом постукав у дім Коенів.
Йому відчинила ребецен Малка, дружина Нехемії, здивувавшись, що раббі питає єзуїт. Того ранку вона пекла булочки з січеними горіхами, присипані зверху цинамоном, і по всьому будинку Коенів струменіли пахощі гарячого тіста.
Служка, якого патер Несвіцький тримав надголодь, ковтав слинку, вдихаючи неземні запахи порошку цинамону й підсмаженого з цукром мигдалю, чекав на Нехемію. Голод катував бідного хлопця, але попросити, — а тим більше взяти пиріжок у Малки Коен він не наважувався.
Йому розповідали, ніби єврейські страви шкодять християнам, що ними можна струїтися, а деякі особливо злісні єврейські господині навмисне печуть ґойські пиріжки з цвяхами, мишачими хвостиками і труткою для пригощання іновірців.
Однак Малка Коен була жінкою доброю, а тому запхала худющому служці цілий пакунок свіжоспечених булочок, які він хутко з’їв, проводжаючи раббі Нехемію за стіни єврейського кварталу. Той чудово розумів, навіщо знадобився єзуїту Несвіцькому, і по дорозі до колегії обмірковував різні способи захисту.
— Звинувачення в чаклунстві, — сказав раббі Нехемія, — за логікою речей слід адресувати не мені, а лжемесії, єретику та віровідступнику Шабтаю Цві, точніше, Азізу Мухаммеду Ефенді Капиджі-баші, правовірному мусульманину-шиїту, що мешкає в Куру Чешме, передмісті Стамбула (якщо він, звичайно, не встиг переїхати). Бо саме цей здрайця прошепотів певне заклинання, від якого вмер бідолашний граф Липіцький. Але я навіть не смію заявити, якими методами цей новоявлений Азіз Мухаммед доконав графа. Він давно не дотримується правил юдейства, водиться з дервішами… Чого вони навчили його — сам не знаю. Логічніше було б звернутися до турків — вони розкажуть вам чимало цікавого з життя цього пролази та його чотирьох дружин, яких подарував йому султан в день навернення.
— Годі заговорювати мені зуби, раббі, — заперечив Несвіцький, — листа Шабтаю написали львівські євреї і траву рвали також вони…
— Але я відмовляв їх від сього кроку! — вигукнув Коен. — Моя віра несумісна з магічними ритуалами, і я завжди запевняв, що Шабтай Цві — авантурник, навіть ще перед тією поїздкою до Стамбула. Випадок з листом мене переконав остаточно: правдивому каббалісту, щоби убити, досить подумати про це — і уже маєте трупа. А коли чоловік шепоче якісь замовляння, переламує стеблини, дмухає на них — то він не більш аніж сільський знахар, чия доля — виводити дівкам прищі та замовляти хворі зуби…
— І що, — єхидно зауважив Несвіцький, — ви також умієте вбивати думкою?
— Я — ні, — сказав Коен, — але перше були такі посвячені старці, які могли се вчинити легко, без надмірних зусиль. Пульса денура — удар вогню — ось як це називається у каббалістичній практиці.
Але єзуїт йому не вірив. Він знав, як хворобливо євреї ставляться до епопеї Шабтая Цві, що деякі потай йому співчувають, хоча й кажуть, ніби змінивши закон, він перестав належати до їхнього роду-племені. Навіть раббі Коена, який ненавидів Шабтая з перших років його руху, патер Несвіцький записував до сабатіанців. Єврей єврея завжди прикриє, заскреготів він зубами, а якщо не вийде, то на турка зіпхне…
Розмова затягнулась. Аргументи Коена увійшли в глибоку суперечність з аргументами єзуїта, вони кричали, розмахували руками, стояли на своєму, ніби причина смерті графа Липіцького могла щось змінити. Раббі Нехемії довелось цитувати Талмуд, пояснюючи, що єврей, який перейшов у мусульманство, може називатись ким завгодно, лишень не євреєм, а відтак він не зобов’язаний його захищати.
— Нехай турки з ним панькаються, — невдоволено буркнув Нехемія, — не розумію, чого це всі вважають Цві євреєм? Він і раніше більше порушував Закон, аніж дотримувався, а тепер і поготів… Я за нього не відповідаю.
— Правильно, — потер спітнілі в гарячці суперечки долоні патер, — не несете. Однак суд невдовзі розпочнеться.
— Починайте, — мляво погодився Нехемія Коен, — притягніть до відповідальності усіх, хто складав листа, і тих, хто рвав траву біля особняка Липіцького. Тільки я вже й не пам’ятаю, хто що робив, минуло вже стільки часу…
— Нічого, пригадаєте, — єхидно посміхнувся єзуїт Несвіцький.
7. Аптека «Під срібним оленем» гера Брауна
Мандрівникові, що приїхав здаля і перед тим ніколи не бував у Львові, видавалася дивною велика кількість аптекарських крамничок, і не де-небудь, на околиці, а на центральних вулицях. Львівські аптеки розміщувались на перших поверхах, належали підданим німецьких князівств, і пропонували, окрім звичайного набору мікстур, мазей та порошків, екзотичні еліксири, бальзами і натирання. Вивіски їхні прикрашались вельми химерно: там панували довгі змії, чиї роззявлені пащі фонтаном викидали цілющу отруту, кам’яні відьомські ступки, жмути дивовижних трав, обов’язково перев’язаних стрічкою з девізом власника, алхімічні реторти, зображені в мить творення філософського каменя, часом повзали скорпіони, сколопендри і тарантули. Інтер’єр аптек радше нагадував крамницю книгаря, схожу на ту, яку мав батько Фатиха Кепе. Високі шафки з червоного дерева, із зашкленими дверцятами й різьбленими ручками, витончені скриньки каталогів, гладенькі відполіровані прилавки, різноманітні дивовижі, старовинні дрібнички, що прикрашали стіни, богемське скло, посудини вигадливих форм.
Назви в аптек теж були вигадливі: жодна з них не називалась просто аптекою, а обов’язково: «Золота зірка», «Дев’ять драконів», «Секрет василіска», «Під угорською короною»…
Аптека гера Брауна, вихідця з Нижньої Саксонії, також отримала екзотичне ім’я: «Під срібним оленем». На її вивісці був зображений гербовий щит з заокругленими краями, посередині його стрибав витончений рогатий олень, тримаючи в роті тоненьку стрілу. Тулуб нещасного копитного світився місячним сріблом, а нижче пояснювалось: «
Дерев’яні двері аптеки, оббиті мідними бляшками, також зображали шляхетного оленя з важкими рогами, що стояв на пагорбі з високо піднятою головою.
Асортимент аптеки Брауна складали не лише засоби європейської медицини — п’явки, настоянки, порошки в пакетиках з грубого паперу, але й китайські ліки, привезені єврейськими купцями Великим Шовковим шляхом через монгольську пустелю смерті, середньоазійські бархани, Каспій та Кавказький хребет. Тому заможні львів’яни, відчувши, що в них зашкребло в горлі або почало боліти в лівому боці, воліли заплатити чималі гроші геру Брауну, аніж віддавати себе на розтерзання місцевим ескулапам.
Особливим попитом користувались китайські настоянки на зміях, що додавали силу, непогано продавались витяжки з крові кобри, зміїні серця, жаб’ячі розтирачки, жовч тигра, пастилки зі скорпіонів. Йшли в діло екстракти з омели, коробочки карпатських трав, з яких готували лікувальні напари. Продавався диво-камінь безоар, тибетська смола, висушені корені, а серед них неймовірно дорога мандрагора.
Гер Браун ніколи не потерпав від браку покупців. Хіба що рідкісні отрути, запаяні в скляночки з грубого коричневого шкла, яке не пропускало сонячне проміння, залежувались на аптечних полицях. Але й вони — рано чи пізно — знаходили свого власника. За отрутами до нього приходили пізно увечері, ховаючись та озираючись, довго вибирали пляшечку, розпитували про властивості, дію і можливості виявлення.