Юлия Мельникова – Львів самотніх сердець (страница 6)
Вони ще довго обговорювали різні містичні трактати, і Сабіна відчула, що їй зовсім не хочеться йти з крамниці Леві. Пані навмисне розпитувала його про все, що бачила на полицях, але через годину зібралась з духом й купила «Вогонь саламандри», виклавши на прилавок жменю злотих.
— Що за красуня! — зітхнув Леві, коли пані Сабіна сіла до карети. — Якби вона народилась в Стамбулі, то стала б улюбленою дружиною султана. Утім, і у Львові в неї, либонь, відбою нема від залицяльників.
Проте Леві очікував на візити не лише польської аристократії, але й раббі Нехемії Коена. А той не квапився завертати до турецького кварталу.
Тим часом до крамниці зайшов Фатих Кепе, щоб запросити нового букініста до батька, Селіма Кепе, на філіжанку кави.
— З радістю, — сказав Леві.
І замислився. Що могло трапитись в родині раббі Нехемії, якщо той відмовився від щоденної прогулянки східними куточками Львова? Зазвичай після вранішньої молитви, яку проводив у синагозі Нахмановичів, Нехемія Коен згортав талес, вкладав його разом з тфіллін в особливий оксамитовий мішечок, розшитий золотими нитками, прикрашений пухнастими китицями, і вирушав на прогулянку. Проминувши єврейські вулиці, де все було для нього знайоме, раббі, пройшовши крізь Татарську браму, завертав на Сарацинську, що її серед обивателів називали Поганською — або просто Поганкою, в той самий турецький квартал, де замешкав Леві. У невеличких крамничках, напханих всіляким мотлохом, раббі Нехемії щастило віднаходити єврейські манускрипти, світильники, амулети та інші старожитності, значення яких продавці не розуміли. Щонайрідкісніший рукопис з Каббали міг продаватися турком чи татарином за мізерію й лежати в одній купі з різним містичним мотлохом — сонниками, ворожільними таблицями, алхімічними байками, талісманами для породіль та колодою карт для гри в «тарок».
Аби не проґавити ймовірний скарб, раббі Нехемія Коен, пристрасний колекціонер, чия збірка єврейських книг вважалась найкращою в Галичині, наважувався покидати межі ґетто і йшов Поганкою. В оточенні іновірців він, звісно, чувся не так впевнено, як у себе на Староєврейській, але турки й татари, мешканці Сарацинської, відчували потаємний страх перед єврейським мудрецем. Вони приписували поважному раббі вміння творити дива, перетворювати людей на мишей і жаб, літати по Львову вночі (Селім, батько Фатиха Кепе, присягався у кав’ярні, ніби якось бачив постать Нехемії, що повисла в повітрі над дахами), а тому не наважувались обдурити чи обрахувати.
До того ж, після повернення Нехемії зі Стамбула, львів’яни стали вважати його ледь не праведником, який не побоявся задля істини прикинутися турком, проникнути в покої султана і розкрити правдиву суть ізмірського авантурника. Зробивши те, чого так і не вдалося домогтися його дідові, раббі Давидові Алеві, що також розмовляв з Шабтаєм Цві, Нехемія Коен купався у хвилях слави. Ореол людини, що викрила самого Шабтая Цві, завжди супроводжував Коена. Його ім’я із захватом вимовляли не лише в межах єврейського кварталу…
Не було такого дня, аби Нехемія Коен не ходив на Поганку. А якщо таке й траплялось, тоді усі розуміли, що він або нездужає, або трапилось щось направду незвичайне. Турецькі крамарі зітхали — і чекали повернення Коена, святого чоловіка, у якого було стільки проблем…
Того дня, поки Леві марно чекав на появу раббі, майже до темряви не вішаючи замок на двері крамниці, Нехемія Коен вийшов з синагоги Нахмановичів і вирушив, ні, не на Погансько-Сарацинську вулицю, а до зовсім іншого місця, в костел єзуїтів. Де пробув майже до вечора, мало не спізнившись на читання «Маарів».
Які справи могли бути у благочестивого юдея, знавця Каббали з отим клятим «Орденом Ісуса»? Що пов'язувало Нехемію з патером Несвіцьким, якого навіть вельми екзальтовані католички вважали виродком? Зараз довідаєтесь. Кілька років тому, в 1663-му, львівські єзуїти домоглися того, на що так давно чекали, і про що довелось просити їхнього покровителя, графа Липіцького — єврейського погрому. Погром вийшов, на думку єзуїтів, невдалий, тому цю історію швиденько довелося зам’яти. Проте граф зачаїв на громаду, пограбування якої не принесло йому очікуваних грошей, страшну образу. Він обклав євреїв величезними податками, судив неправедно, вимагав хабарів, чинив таку сваволю, що чимало заможних купців поквапились залишити Львів. Ґетто убожіло на очах. Жадібний граф буквально висмоктував з євреїв гроші, як вурдалак кров, і чим довше це тривало, тим важче жилося на Староєврейській вулиці.
У синагозі без перерви підносились молитви, більше схожі на ляменти, де усі євреї — чоловіки, жінки, діти, у спільному пориві, не шкодуючи горлянок, вигукували покаянні рядки.
Одного разу молодий Нехемія Коен, стоячи в тіні свого великого діда, Давида Алеві, почув розмову двох купців, що приїхали з Едирне.
Вони згадали ім’я якогось Шабтая Цві, уродженця Ізміру, що мав неймовірну владу над євреями Осяйної Порти і навіть — страшно вимовити — однодумці мали його за Машіаха. Купці запевняли, начебто Шабтай — великий каббаліст і може виконати будь-яке бажання. Хочеш гору золота — будь ласка, хочеш стати великим візиром — попроси Шабтая, той виконає.
Нехемія насторожився. Що-що, а Каббалу не можна плутати з домашньою магією, використовуючи власні сили для вирішення мирських завдань. Навіть його дід, що бідував у молодості, волів голодувати, аніж промовляти заклинання, завдяки яким порожній стіл міг наповнитися вишуканими — і кошерними — стравами. Злидар, який жив на мізерну платню меламеда, зібрану такими ж нещасними батьками його учнів, Давид Алеві жодного разу не скористався з такого ганебного способу наситити шлунок. І онука навчав цьому.
Тому Нехемія з пересторогою поставився до пропозиції купців передати Шабтаю Цві лист від євреїв Львова, де вони просили змістити ненависного графа Липіцького й віддати керівництво містом в руки кожного, хто був би терпимим до іновірців. Але листа львівські євреї все ж написали, навіть вклали у нього три стеблини, вирвані з превеликою обережністю під вікном графського особняка, в невеликому рукотворному парку a l'anglaise, пильнованому лютими псами.
Уже тоді Нехемія передчував, що наслідки листа виявляться ще жахливішими, ніж знущання Липіцького, приятеля єзуїтів. Але лист потрапив до рук Шабтая Цві, він почаклував над травинками, прошепотів якісь незрозумілі замовляння, і в той же день граф Липіцький вмер наглою смертю. Його поховали, а плітки, що кружляли довкола його протистояння з євреями, встигли долетіти до вух єзуїтів, що більше, ніж інші, журились через втрату спільника. І оті три нещасні стеблинки, що впоминались усіма, хто навіть не був присутній при написанні листа Шабтаю Цві, стали вагомим доказом, що євреї занапастили графа чаклунськими замовляннями, взятими з таємничих «чорних книг».
Усі ознаки чорних ритуалів мають місце: травинки з парку, де ходив небіжчик, єврейські прокляття, наслані на графа в синагозі, врешті, лист з проханням до могутнього чаклуна допомогти душі Липіцького розлучитися з тілом. Тим паче, що останнім часом граф виглядав кепсько, і хтось сказав, що, можливо, йому пороблено…
Над євреями Львова нависло звинувачення набагато тяжче, аніж протермінування платежів. Відьмацтво! Чорна магія! Чарівні манускрипти, одне слово яких здатне вбити одним махом!
Ідея звинуватити раббі Нехемію Коена в проведенні жахливого обряду, що вбив графа, належала патеру Несвіцькому, єзуїтові, чоловіку жовчному, впертому, і до того ж запеклому антисемітові. Його давно бісило, що євреї Львова користувались згідно королівського указу (привілею) особливими правами.
Їх не можна охрестити силоміць, бо привілей дозволяв їм триматися батьківської віри. Звичайно, якщо хто-небудь з євреїв добровільно забажає перейти в християнство, щодо цього в привілеї нічого не було написано, але такі випадки траплялись зазвичай вкрай рідко. За все своє життя єзуїт Несвіцький лише один раз хрестив юдея, та й то номінального, хлопчика-знайду, що виріс серед поляків, не знаючи ні рідної мови, ні релігії. Сподіватися, що до одного хрещеного єврея невдовзі додасться ще один, для такого славетного сіяча віри, як єзуїт Несвіцький, було справжнім приниженням.
Крім того з Риму приходили тривожні листи. Над патером, що даремно витрачав свою місіонерську снагу, жорстоко насміхались приятелі по єзуїтській колегії, а начальство вимагало навертати євреїв. Несвіцький страждав. Коли він попросив у кардинала дозвіл вирушити в Азію проповідувати туркам, кардинал засміявся і сказав: навіщо вам їхати так далеко? У Львові живе чимало євреїв, візьміться за них. Та й турки у вас також є…
Але як зайнятися хрещенням тих, хто зовсім не бажає цього?
І Несвіцький — на те він єзуїт, щоб не розгублюватися — придумав. Єзуїти ініціюють довгий судовий розгляд по справі про смерть графа Липіцького, змусять відповідати Нехемію Коена, щоб той свідчив проти інших євреїв, а тоді, коли становище видасться вкрай скрутним, і раббі почне благати про пощаду, Несвіцький запропонує йому таємну домовленість. Нехемія Коен повинен буде віддати свого улюбленого сина Менделя, чемного розумника… на виховання в «Орден Ісуса». Відразу по тому, як юний Мендель Коен одягне на шию латинський хрест, його батько отримає свободу, а з євреїв міста знімуть «за недоказаністю» звинувачення в чорнокнижництві.