Юлия Мельникова – Львів самотніх сердець (страница 27)

Однак не поспішайте засуджувати звичаї Староєврейської. У лихі часи воєн, погромів та епідемій євреї жили недовго. Діти часто вмирали, особливо первістки, забираючи з собою і молоденьких матерів.

Містики запевняли, начебто на небесах зібралося надто багато душ, «нефеш», які довго не знаходять підходящого тіла. Тому кожний повинен якомога раніше дати нове життя, щоб душам ненароджених малят не довелося поневірятися. Єврейське кохання було достоту дивне, розраховане по таблицях, привезених з Вавилона: сім днів нечистих, сім днів чистих, коли не можна навіть доторкнутися до законної дружини, і що залишається після всіх цих відрахувань?

— Плотські страсті висушують мозок, — говорив на старості Давид Алеві, і це повчання цілком могли б, перевівши з івриту на латинь, вивісити католики біля входу в недавно відкриту колегію єзуїтів.

Сабатіанці пропонували інше. Те, що почалося в єврейських громадах багатьох міст Галичини й Поділля в 70-і роки, по суті, виявилося першою сексуальною революцією, що змусила по-новому глянути на стосунки чоловіка й жінки, побачити в них не тільки земне, але й містичне.

Шабтай Цві говорив, що каббалісту неможливо пізнати світ, не пізнавши жінки, тому що івритське дієслово «ладаат» означало і перше, і друге. Але, позаяк це стосувалося тільки євреїв, народу замкненого й загадкового, то ви, зрозуміло, вважаєте, начебто ця революція відбулася на 300 років пізніше, у студентських гуртожитках Парижа й американських кампусах, а не в межах Жидівської брамки Львова.

Красиво написано про любов в «Шир-Ха ширим», «Пісні пісень», приписуваної пану Шломо, що полюбив руду Шуламіт, обпалену палким ізраїльським сонцем у виноградниках. Поставили брати її стерегти грона, що дозрівають, але замість цього Шуламіт приходила, натершись трояндовою олією, до коханого. Ягоди склювали птахи. Шуламіт померла в нього на руках. «Цілуй мене цілуваннями пекучими», читає Мендель «Шир-Ха ширим», і щоки в нього пашать.

Рік за роком його вчив батько, що не про пристрасть ця поема, а про союз єврейського народу, зображеного в образі красуні Шуламіт, з Б-жественною мудрістю, представленою найрозумнішим з усіх царів минулого, Шломо.

І всі слова в «Шир-Ха ширим» слід тлумачити каббалістично. Інша там любов, інша…

Однак Мендель не міг з цим погодитися. Саме про ту любов, плотську, йому хотілося знати, а зовсім не про трактовану езотерично. Грішно, аж до спалення цілих міст, любили давні євреї. Сварилися з фараонами, йшли в добровільне рабство, терпіли пекельні муки, міркував увечері Мендель Коен, і все через кохання. Навіть Ізраїль загублений моїми предками тому, що царі потурали дружинам-язичницям. Але чому тепер ми стали такими похмурими аскетами? Чому боїмося кохати?

Леві сказав юнакові, що любов змінює світ, і його брат це чудово знав. Шабтай Цві був призначений у чоловіки польській єврейці Сарі ще на небесах, до народження. У Каїрі, де Шабтай жив у будинку багатого купця Йосипа Рафаеля Челебі, один мандрівник розповів, начебто зустрів в Італії, у Ліворно, дивну єврейську волоцюжку. Вона не скидалася на жебрачку, добре, навіть зі смаком одягалася, не просила грошей, а перебиралася з одного місця в інше, немов когось розшукувала. Сара говорила, що вирушила в далеку подорож, щоб зустрітися там зі своїм нареченим, євреєм з Осяйної Порти. Іноді волоцюжка геть заговорюється, сміявся мандрівник, запевняючи, начебто їй призначено стати дружиною Машіаха!

Дійсно, два роки тому, коли Шабтай побував у Ліворно, він відчував якусь незрозумілу тривогу. Мав передчуття, що в Ліворно хтось на нього чекає, і ця зустріч вплине на все його подальше життя. «Вона поруч, я знаю», — запевняв мене Шабті, — каявся Леві згодом, — а я кепкував над ним…

Тоді Сара з Шабтаєм трохи розминулись, але доля з’єднала їх знову.

Шабтай вилаяв мандрівника за те, що не повірив дівчині, негайно надіслав лист у Ліворно із проханням доставити Сару до нього в Каїр, додавши чималу суму грошей.

Лист йшов довго, морем, корабель, на якому плив його емісар, ледь не розбився об скелі, і прибув до єврейської громади Ліворно саме в той день, коли Сара збиралася їхати.

Незадовго до того жителі Ліворно закидали Сару грудками болота, прозиваючи блудницею, а добропорядні єврейки збирались вже вимазати її дьогтем й виваляти в пір’ї. Чому до гарної, з очима, що сяяли лагідним світлом, чорнобрової Сари, пристав цей бруд, чому її прийняли за повію, колишня вихованка монастиря не розуміла. Може, винні її чарівне личко й витончена фігурка, та ще ці спокусливі родимки? А може, люди просто заздрять Сариній свободі: незаміжні єврейки рідко отримували право подорожувати самі, хіба що доньки дуже багатих купців, і це викликало підозру.

Сара вже складала свій нехитрий скарб у вузол, коли до неї прийшли староста синагоги, рабин із дружиною, два шановані євреї Ліворно, і показали цей лист. Сара з трепетом читала його, не вірячи своїм очам. Вона ледь не зомліла, але знайшла сили вимовити: так, я наречена Машіаха, попливу до нього в Каїр! От які справи діються заради любові, Менделю, — завершив свою розповідь Леві Михаель Цві. — А ти сумніваєшся, бачу…

Ну, нічого, дрібка сумнівів ще нікому не зашкодила. Настав час обіймати, минула пора, коли всі ми ухилялися від обіймів.

— А що трапилося з Сарою потім? — запитав Мендель у Леві. Той зітхнув і продовжив: євреї Ліворно дуже здивувалися, що Шабтай Цві, відомий своїм аскетизмом, почув про напівбожевільну й зіпсовану, на їхній погляд, дівку. Але відмовити в цім проханні не посміли. Староста синагоги віддав Сарі гроші, і вона того ж дня сіла на невеликий корабель, що відпливав у Каїр.

Тоді ще Шабтай не відправляв до екзотичних берегів свої кораблі, чиї вітрила були із шовку, вишиті назвами 12 колін, а команда говорила тільки на івриті. Тому Сара плила на звичайному торговельному судні, з вантажем північних товарів, у різноплемінному оточенні.

Про неї пустили чутки, начебто Сара шльондра, що набридла магнатам Польщі, і зараз шукає собі багатого східного покровителя. Речей дівчина майже при собі не мала, з відведеного закутка в трюмі Сара виходила рідко, іноді тихо наспівувала сумні пісні, але частіше мовчала. З нею ніхто не розмовляв. Коли на кораблі, що збився з курсу, почали закінчуватись запаси харчів, Сару при розподілі обділяли, віддаючи менші шматки, хоча вона заплатила за дорогу більше, ніж інші. Однак вона непохитно переносила всі злигодні плавання й не нарікала.

Нарешті показався берег Єгипту. У ті дні Шабтай щоранку виходив у порт — а це далеко від головних вулиць Каїра, де знаходився будинок купця Челебі — і чекав Сару. Він стояв на березі, до болю вдивляючись удалину. Шлях Сари з Ліворно до Каїру займав чимало часу. Часто кораблі тонули, лютували пірати, Шабтай боявся, що Сару захоплять силоміць й продадуть у гарем, звідки її буде важко витягти. Але все обійшлося.

Одного зимового дня 1663 року Шабтай Цві побачив, як віддалік, немов від когось ховаючись, причалює невеликий корабель. З серцем, що шалено калатало, задихаючись від передчуття, він побіг туди. По трапу корабля зійшла мініатюрна, смаглява дівчина, виснажена й млява, тримаючи в руках вузлик. Її ніхто не зустрічав. З острахом вона вдивлялася в незнайомий берег, в обличчя людей, намагаючись упізнати того, кого шукала стражденна душа Сари.

Раптом Сара побачила Шабтая Цві — і зупинилася. Він виглядав так само, як і в її монастирських снах — високий, стрункий, з оленячими очима…

— Сара?! — запитав її ледве чутно Шабтай.

— Шабтай, — теж тихо відповіла йому Сара.

Йому було тридцять сім років, а їй, як одні казали, двадцять два, інші, що дев’ятнадцять, а ще інші, ніби двадцять шість, адже року народження Сари ніхто не знав.

Євреї Каїра — та й не тільки — були збурені весіллям Шабтая Цві з дивною Сарою, дівчиною з нізвідки. Найбільше цьому шлюбу противилися каїрські купці, що мріяли нав'язати Шабтаю дружину із числа своїх дочок.

Польська єврейка, чия приналежність до юдаїзму викликала сумніви, хіба це пара для такої святої людини, як Шабтай?! — обурювалися вони.

Сара не приховувала, що після погрому її забрали в монастир бенедиктинок силоміць, коли вона перебувала в гарячці й марила, охрестили; та до того ж про неї розповідали всіляку гидоту. Викрадення паном Стахом Радзивілом, у замку якого Сара прожила кілька років, недвозначність її становища, недовге перебування в брата Шмуеля в Амстердамі, що поширював чутки, начебто Сара збожеволіла від переживань — усе це не додало їй святості. Рабини, яким дуже хотілося викрити біженку, задавали Сарі непристойні питання, стверджуючи, ніби у десятилітньому віці, красуня була зґвалтована козаками, але не пам’ятала про це. Перед хупою Сару змусили піти до служительки мікви, що зналася на жіночих справах, і та оглянула її, визнавши незайманою. Одна перешкода зникла, але залишалися інші.

Сарі довелося розповідати все, що було в її недовгім житті, доводити, що росла в родині рабина на прізвище Меїр або Меєр, що обряд хрещення робили черниці, коли дівча було при смерті, і що вона ніколи свідомо не дотримувалась християнських обрядів. Сарі не вірили. Рабинів з таким прізвищем у Європі хоч греблю гати, дівчаток, жертв Хмельниччини, що потрапили в монастир, тисячі, а незайманість підстаркувата куртизанка могла повернути собі чаклунством, як і дитячу, наївну зовнішність.