Юлия Мельникова – Львів самотніх сердець (страница 28)

Але родина Челебі раптом стала на бік Сари. Вони обожнювали Шабтая, вважали його великим праведником, рівним багатьом прославленим євреям минулих епох, порівнювали з Філоном Олександрійським або з Бар-Кохбою. Він не просто жив у Йосипа Челеби, він став для них рідним. Челебі не могли не помітити, як змінюється Шабтай поруч з Сарою, яка називає його не Цві (великий олень), а офер — оленятко.

Потерпаючи від нападів туги, вилікувати яку не вдавалося, Шабтай після зустрічі із Сарою перетворився на щасливого чоловіка.

Він відвідував її по кілька разів на день, навіть танцював, дарував убрання, прикраси й ласощі. Пробуджуючись вранці, Шабтай запитував, скільки днів залишилося до весілля. Багатий Йосип Рафаель Челебі не поскупився на церемонію. Про те, що в нього в будинку, на кошти його торгової компанії, одружиться чоловік, якого дехто вшановує як Машіаха, повинен знати весь Каїр. Вінчання за юдейським обрядом — хупа — відбулося саме так, як снилося Сарі в дні монастирської неволі. У гарній сукні, всіяній дрібними золотими зірочками, схожа на принцесу, Сара вирушила в супроводі багатих єврейок до синагоги. Там уже був Шабтай Цві, в розкішній зеленій одежі, з золотим магендовидом на грудях.

— До речі, такі амулети після того весілля ввійшли в моду, — додав Леві.

Замість хупи — балдахіна, що символізує дах будинку, над Шабтаєм і Сарою розпростерли таліт. Коли рабин вигукнув, дивлячись на молодят, за звичаєм — Шабтаю, сьогодні ти цар, а Сара твоя цариця, він говорив саме про царя Єрусалима та його царицю, у первісному значенні, «Мелех Шабтай ве малка Сара».

Мендель Коен із заздрістю подивився на Леві Михаеля Цві.

— Так, як Шабтай Цві кохав свою Сару, мало хто коли-небудь кохав, це я зрозумів, — сказав юнак. — Але чому він дозволив Сарі померти? Невже Шабтай не зміг урятувати її?

— Ти ж читав «Шир-Ха ширим»: аза камавет ахава[23]… Камавет, як смерть! І зворотним боком любові є смерть. Це неминуче, — відповів Леві.

— Але для тих, хто кохає по-справжньому, це байдуже, — сказав він наостанку.

Мендель пішов, а Леві, повернувшись у турецький квартал, думав, що в той день і в ту ніч, напевно, єдиний раз, Шабтай був по-справжньому щасливий. Опустившись перед Сарою на коліна — вона була невеличка на зріст, діставала лише до серця, Шабтай цілував маленькі пальчики, сколоті тупими голками за роки монастирських вишивань…

Де-небудь в обителі бенедиктинок дотепер є вишиті Сарою облачення та оклади ікон. А сузір'я родимок, що зображувало, якщо з’єднати всі лінії, корону, так і не вдалося побачити на її тілі хтивому Радзівілу!

З юності Шабтай боявся близькості, усе, що так чи інак стосувалося цього, викликало в нього не відразу, не жах, а побоювання, що він ніколи не буде щасливий.

Коли з'явилась Сара, я подумав було, записував Леві в діаріуші, що в Шабтая почнеться тепер нормальне життя. Але помилився. Сара принесла в світ Шабтая Цві — разом з насолодою — океан болю. Шкода, що усвідомлення цього прийшло надто пізно, і вже нічого не можна було вдіяти.

Щойно пізнавши жінку, він почав втрачати силу. Енергія зникала, наче в тілі відкрились невидимі канали. Шабтай почав забувати — це при такій фантастичній пам’яті! Усе рідше він читав чужі думки. Моїм братом заволоділа жахлива недуга — поступово він ставав звичайною людиною. Я не здатний підібрати слів, щоб передати те, що трапилось тоді з Шабтаєм. Їх немає ні в моєму рідному івриті, ні в турецькій мові, якою оце зараз пишу, ні в польській мові, ні в латині. Знаю лише одне — Сара була приназначена Шабтаю, а Шабтай — Сарі. І стосунки їх були священні, як священний і непорушній зв'язок Всевишнього з народом Ізраїлю.

20. Леві пропонує Менделю Коену розіграти єзуїтів

Не один десяток років італійські зодчі зводили костел єзуїтів.

Коли ж костел був добудований, виявилося, що споруда навіває негарні думки про демонічний образ цього ордена. Проглядало в костелі щось хиже, драконяче, розкривався він на пагорбах, немов чорні воронячі крила, страшно й безнадійно. Дивовижний костел єзуїтів і згори нагадував велетенського кажана, що широко розпростерся над лев’ячим містом.

Ми все знаємо, усе бачимо, усе пам’ятаємо — читалося в строгих візерунках віконних ґрат. Проходячи повз костел, Леві Михаель Цві здригнувся. Невже в цю похмуру будову, овіяну нічними кошмарами, він приведе Менделя Коена?

Спілкуючись із сином раббі Нехемії, Леві робив усе можливе й неможливе, щоб Мендель не тільки повністю довірився йому, але й зміг виконати будь-яке прохання Леві, яким би абсурдним воно не здавалося. Лише в цьому випадку він зумів би переконати юнака самому прийти до патера Несвіцького, вірячи, що йому нічого не загрожує…

Вони часто зустрічалися в затишних місцях, поза єврейським кварталом — на Поганці, або в християнській частині міста, на площі Ринок, на Зеленій вулиці. Мендель довідався від Леві чимало нового про секрети свого прадіда, почув ретельно приховувану від його вух історію поїздки Нехемії Коена до Стамбула.

— Невже мій батько настільки сильно ненавидів Шабтая Цві, що не побоявся перебратися на турка й піти до султана?! — здивувався Мендель.

— Я бачив се на власні очі, — сумно відповів йому Леві. — Не хотів би обмовляти твого батька, але й викреслити це з пам’яті не можу. Зрозумій: Нехемія зважився на цю жертву, вважаючи, що чинить правильно. Поява Шабтая Цві внесла безлад у єврейський світ, а відтак його треба якнайшвидше прибрати, як завгодно — вбити, знеславити, чи навічно замкнути у темниці. Задля цього твій батько прикинувся віровідступником.

Леві згадав про це з певною метою. Йому потрібно було простежити за реакцією Менделя. Сабатіанство, як і поведінка раббі Нехемії Коена, теж ґрунтувалося на жертовності. Кожний, хто вірив у обраність Шабтая Цві, розумів, що той, ставши мусульманином, поступився найдорожчим — своїм єврейством. Це було навмисне зречення, виправдане й передбачене рядками пророцтв. Тому для послідовників ізмірського каббаліста переміна віри — справжня або уявна — була зовсім не святотатством. Не хілул Ха-Шем, не огуда на Г-спода, а прославляння — так пояснювали сабатіанці вчинок Шабтая Цві. Якщо людина зрікається, виходить, вона в це вірила і продовжує вірити у глибині душі. А тим, хто ні в що не вірить, їм і відрікатися нема від чого…

Ця думка породила сабатіанський рух. Чимало людей, бажаючи долучитися до задумів Шабтая Цві — а серед них виявилися, крім євреїв, ще й християни, стали привселюдно вихваляти інші релігії, вважаючи це особливим подвигом. Для деяких найбільш одіозних сабатіанців мусульманство видалося занадто простим. Подумаєш, єврей-мусульманин, сміялися вони, покажіть мені, у чому він себе опоганив? Свинини не їв? Не їв. До язичництва не схилявся? Не схилявся. Теж мені, віровідступник! Якщо по Рамбаму, він зовсім віри не міняв. Пошукайте краще що-небудь страшніше, щоб ангели на небесах здригнулися, бачачи, як сини Ізраїлю порушують заповіді!

Саме до жартівливого віровідступництва вирішив схилити Менделя Леві. Ненасправжки не забороняється, виправдовувався він…

Не довго думаючи, Леві запропонував йому прикинутися, начебто Мендель знайшов у Каббалі поняття, близькі до ідей триєдиності, і всерйоз міркує про святе хрещення. На перший погляд це виглядало абсолютним божевіллям. Мендель ніколи не чув про єврея, який найшов би у Каббалі бодай одну ниточку, що зв’язує її із християнством.

Однак… чим божевільніше, тим краще для єзуїтів. Вони таке люблять, — подумав Леві. І став крутитися довкола Менделя.

— Менделе, хавері[24], я прошу тебе пожартувати над Несвіцьким не лише для того, щоб він бодай ненадовго дав спокій твоїй родині, — зізнався Леві, стоячи біля круглого фонтану. Забувши вивергати криничну воду, фонтан на самоті збирав сірий дощ. Зубаста паща міфічної риби прикро вищерилась. — Знаєш, я кохаю одну милу дівчину. Вона — багата полька, і у неї є вбога родичка, компаньйонка Маріца, яка вже два дні перебуває в підземеллях інквізиції… Її катують, Менделе, катують! Якщо я не витягну її звідти, загине не лише Маріца, смерть загрожує також моїй коханій!

Мендель мовчав. Леві сперся на лускате тіло фонтанної риби.

— Дивись, — сказав він до Коенового сина, — її життя цілком залежить від єзуїта Несвіцького. Забажає — звільнить, забажає — пошле на кострище. Але якщо ти прийдеш до нього, Несвіцький поклявся закрити справу проти Маріци й повернути її додому…

— А що ця Маріца накоїла?

— Нічого. Загубила прикрасу, зміїний кістяк на чорному шнурку, а єзуїт вичитав, начебто се знаряддя чарівниці.

— А якщо єзуїт обдурить і не відпустить дівчину?

— Усе може бути. Коли тебе підведуть до купелі, Маріца вже буде на волі! І спокійно, відчинивши вікно, ти полетиш назад у єврейський квартал! Батько навіть не дізнається! Єзуїт швидше помре, ніж зізнається в провалі місіонерства! Він буде мовчати як ця риба!

— Але ж я ризикую… — засумнівався Мендель.

— Ризикуєш, — згодився Леві. — Зате невинний розіграш врятує три життя: пані, її компаньйонки і моє. Якщо я не здобуду кохання пані, чесне слово, втоплюсь у Полтві! Зроби це не лише задля мене, а й задля Шабтая!

— Не треба топитися, — сказав Мендель. — Підемо до цього катюги просто зараз. Для брата Шабтая Цві я ладен і життя віддати, тільки б усе було гаразд.