Йон Колфер – Артеміс Фаул. Утрачена колонія (страница 6)

— Бачу, ти просто так не сидиш.

— Так. Це Дуда Дей. Контрабандист. Непоганий вилов.

Командир спохмурніла.

— Доведеться тобі його відпустити, Холлі. На нас чекає більша риба.

Холлі поставила ногу на груди Дуди. Не хотілося їй стрибати крізь кільце ЛЕП, навіть за наказом.

— Що за риба?

Вінйайа спохмурніла ще більше. Між бровами утворилася глибока складка.

— Ми можемо поговорити про це в машині, капі­тане? Загін уже прямує сюди.

Капітане? Вінйайа звернулася до неї за старим званням. Що відбувається? Якщо загін — це ЛЕП, то хто ж тоді ці ельфи?

— Я вже не довіряю силам так, як раніше, коман­дире. Спочатку ви маєте пояснити хоч щось.

Вінйайа зітхнула.

— По-перше, капітане, ми не сила. Принаймні, не та, якою ви нас уважаєте. По-друге, хочете, щоб я щось пояснила? Скажу вам лише два слова. Не здо­гадуєтесь, що то за слова?

Холлі відразу все зрозуміла. Відчула.

— Артеміс Фаул, — прошепотіла вона.

— Саме так, — підтвердила Вінйайа. — Ну а тепер ви і ваш партнер готові йти з нами?

— Де ви припаркувалися? — запитала Холлі.

Вінйайа та її загадкова команда явно мали серйоз­ний бюджет. Це було зрозуміло лише тому, що в них була не зброя, а витвори мистецтва. Транспорт у них був на порядок кращим за звичайні засоби пересу­вання ЛЕП. Холлі з Мульчем звільнили Дуду Дей, приліпили йому до чобота маячок і за кілька секунд уже були пристебнуті ременями безпеки на задньому

сидінні броньованого автомобіля. Полоненими вони не були, але Холлі не могла позбутися враження, що більше своєю долею вона не розпоряджається.

Вінйайа зняла шолом, тряхнула довгим срібляс­тим волосся. Холлі здивувалася.

Командир посміхнулася.

— Подобається колір? Мало не померла, поки по­фарбувала.

— Вам дуже личить.

Мульч підняв палець.

— Вибачте, що перериваю салонну бесіду, але що це за люди? Ви не ЛЕП, можу присягнутися клапа­ном на своїх штанях.

Вінйайа повернулася до гнома.

— Що ти знаєш про демонів?

Мульч заглянув до холодильника і знайшов там половину курчати і кропив’яне пиво. Звільнив із крижаного полону їх обох.

— Про демонів? Небагато. Ніколи жодного не бачив.

— А ви, Холлі? Що ви пам’ятаєте про них зі школи?

Холлі була заінтригована. Куди веде ця розмова? Це якась перевірка? Вона пригадала уроки з історії в Поліцейській Академії.

— Демони. Десята родина дельфійського Народу. Десять тисяч років тому, після битви Тайлта вони від­мовилися спускатися під землю, і вирішили розташу­вати свій острів поза часом і жити там в ізоляції.

Вінйайа кивнула.

— Дуже добре. Отже вони зібрали коло зі своїх цілителів і наклали закляття на острів Гібрас.

— Вони зникли з лиця землі, — процитував Мульч, — і більше ніхто їх не бачив.

— Не зовсім так. Дехто інколи з ними зустрічався. Один раз зовсім нещодавно. Здогадуєшся хто?

— Артеміс, — в один голос сказали Холлі з Муль­чем.

— Саме так. Якось йому вдалося передбачити те, що не вдавалося нам. Ми знали коли, але трохи не вгадали де. Помилилися на кілька метрів.

Холлі так і подалася вперед. Зацікавлена. Готова повернутися до гри.

— Чи вдалося зняти Артеміса?

— Не зовсім, — загадково відповіла Вінйайа. — Якщо ви не проти, я залишу пояснення знанішому фахівцеві, ніж я. Він розкаже все спочатку.

Більше вона нічого так і не сказала. Не дуже при­ємно.

Великим терпінням Мульч не відрізнявся.

— Що? Ви так просто підете подрімаєте? Ну ж бо, Вінйайа, розкажіть нам, що утнув малий Арті?

Але Вінйайа навіть оком не мигнула.

— Заспокойтеся, містере Діггумсе. Випийте ще кропив’яного пива чи джерельної води. — Вона діс­тала з холодильника дві пляшки і простягнула одну Мульчу.

Мульч уважно роздивився етикетку.

— «Дер’єр»? Ні, дякую. Знаєте, як вони туди буль­башок напускають?

На губах у Вінйайї, мов примара, промайнула посмішка.

— Я думала, вона від природи насичена вуглекис­лотою.

— Я і сам так уважав, доки у в’язниці не потрапив на роботи на фабрику «Дер’єр». Вони усіх в’язнів-гномів до себе забирають. Кожному пропонують підписку про нерозголошення.

Вінйайа зацікавилася.

— Продовжуйте. Як же вони роблять ці буль­башки?

Мульч постукав по носу.

— Не можу сказати. Бо порушу договір. Скажу лише, що потрібна велика кількість води і кілька гномів, що... е-е... — Мульч показав пальцем на свій зад. — ...водночас використають свої природні здіб­ності.

Вінйайа з огидою повернула пляшку в холо­дильник.

Холлі сиділа у своєму зручному селевому кріслі і з задоволенням слухала чергову казочку Мульча, але з голови не йшла думка. Вона прекрасно розумі­ла, що командир Вінйайа свідомо не відповіла на за­питання гнома. Хто ці ельфи?

За десять секунд вона отримала відповідь.

— Прошу до Восьмої Секції Штаб-квартири, — сказала Вінйайа. — Прошу вибачити за театральні ефекти; не так уже й часто нам доводиться справля­ти враження.

Щось Холлі не відчувала себе занадто враженою. Вони зупинилися на парковці за кілька кварталів від Поліцейської Плази. Довгий броньований авто­мобіль піднявся по стіні аж до сьомого поверху під дахом. Водій припаркувався у найвіддаленішому і найтемнішому місці й вимкнув двигун.

Кілька секунд вони сиділи у вологій темряві і слу­хали, як зі сталактитів під дахом скрапує вода.

— Ого, — сказав Мульч. — Це щось. Гадаю, ви на цю тачку купу грошей витратили.

Водій швидко просканував приміщення, все було чисто. Тоді взяв із панелі керування інфрачервоний сканер і спрямував його прямо на дах над головою.

— Каміння, яким можна управляти дистанцій­но, — сухо прокоментував Мульч, зрадівши можли­вості попрактикуватися в сарказмі.

Вінйайа не відповіла — не було потреби. Від того, що трапилося далі, Мульч стулив рота і мало не ви­скочив із крісла. Паркувальний майданчик швидко піднявся і катапультував автомобіль прямо на скелю вгорі. Скеля навіть не ворухнулася. І Холлі не сумні­валася, що коли скеля стрінеться з металом, перемо­же саме скеля. Звісно, в тому, що Вінйайа привезла їх сюди лише заради того, щоб вони розбилися, не було ніякого сенсу. Але думати не було часу, бо за секунду автомобіль розчавить тверда нелюб’язна скеля.

Але скеля не була ані твердою, ані нелюб’язною. Вона була цифровою. Вони пролетіли крізь невелич­кий порт, убудований у скелю.