Йон Колфер – Артеміс Фаул. Утрачена колонія (страница 13)

Нарешті Номер Один закотив до ями останнього однокласника. Вони лежали там, як шматочки м’яса в густій підливці. Збагачений поживними елемента­ми гній прискорить деформацію і допоможе розкри­ти потенціал по максимуму. Номер Один сів на ка­м’яну підлогу перепочити.

«Пощастило ж вам, — подумав він. — 3 голови до ніг у лайні».

Номер Один спробував позаздрити. Але його ну­дило вже від самого вигляду ями, а коли він починав уявляти, як там лежати в коконі, шлунок зав’язувався вузлом.

На кам’яні плити перед ним упала тінь.

— Що, Номере Один? — сказав Аббот. — Довіч­ний біс, що ніяк не може перетворитися на демона, га? Що з тобою робити?

Номер Один підскочив, клацнувши молочними пазурами по підлозі.

— Містере Аббот, сер. Ви справді так уважаєте? Гадаєте, я навіть малюсінького шансу не маю? — Він глибоко вдихнув і підвів очі на Аббота. — А може, я цілитель? Ви ж бачили, що сталося із рожном. Не хочу вас бентежити, але ви все бачили.

Обличчя демона миттю змінилося. Щойно він грав роль геніального майстра, а через секунду проступила його справжня сутність.

— Нічого я не бачив, — просичав він. — Нічого не сталося, мале непорозуміння природи. Рожен був укритий попелом, оце й усе. Ніякої трансформації не було. Ніякої магії.

Аббот схопив Номера Один за груди і притягнув так близько, що бісеня могло помітити шматочки м’яса, що застрягли поміж зубами в демона. Коли герой заго­ворив, голос у нього був зовсім іншим. Немов складався із кількох голосів. Немов гармонічно співав цілий хор. Такий голос не можна було ігнорувати. Магія?

— Якщо ти цілитель, тоді маєш бути на іншому боці, зі своїми родичами. Хіба так було б не краще? Один швидкий стрибок, і все. Ти зрозумів, що я тобі сказав, Малий?

Номер Один кивнув, як уві сні. Який чудовий го­лос. Звідки він? Так, звісно, інший бік. Саме туди йому потрібно. Один маленький крок.

— Зрозумів, сер.

— Добре. Тему закрили. Як сказала б леді Хіте­рінгтон Сміт: «Рушайте вперед, юначе, світ зачекає».

Номер Один кивнув, бо знав, саме цього від нього і чекає Аббот, але тепер у нього не тільки шлунок звело, а ще й мозок закоротило. Оце і все, що приго­тувало йому життя? Довічно не такий, як усі. Довіч­ний об’єкт для жартів. Немає просвіту, немає надії. Хіба що він перейде на інший бік.

Пропозиція Аббота — його єдина надія. Перехід. Номер Один ніколи не відчував бажання стрибнути в кратер, але зараз його туди тягнула невидима сила. Він цілитель, у цьому можна не сумніватися. І десь там, у світі людей, є іще хтось схожий на нього. Давній брат, що навчить його бути справжнім цілителем.

Номер Один дивився вслід Абботу. Пішов демон­струвати свою силу в якійсь іншій частині острова. Може, жінок принижуватиме — іще одна його улюб­лена розвага. Та чи такий він уже й поганий? Урешті-решт, він же подарував йому таку чудову ідею.

«Я не можу тут лишатися, — подумав Номер Один. — Мушу йти до вулкана».

Омана повністю захопила мозок, і за мить інших думок там не лишилося.

«Іди до вулкана».

Немов хвиля билася об берег.

«Слухайся Аббота. Іди до вулкана».

Номер Один обтрусив пил із колін.

— А знаєте, — пробурмотів він під ніс, на випа­док, якщо Роулі підслуховував. — Піду я до вулкана.

ГЛАВА 4: МІСІЯ НЕМОЖЛИВА

Театр Массімо Белліні, Катанія, Східна Сицилія

АРТЕМІС Фаул і його охоронець Батлер відпочивали в приватній ложі ліворуч від сцени славнозвісного сицилійського театру Массімо Белліні. Може, не дуже правильно казати, що Батлер відпо­чивав. Скоріше, здавалося, що він відпочиває, як тигр, що розслабився перед стрибком.

Тут Батлерові менше подобалося, ніж у Барсело­ні. Принаймні, він мав кілька днів, щоб підготувати­ся до іспанської подорожі, а тут ледь устиг зібратися.

Щойно «Бентлі» зупинився біля маєтку Фаулів, Артеміс зник у своєму кабінеті, прилип до комп’юте­рів. Батлер скористався часом, щоб розім’ятися, від­почити і приготувати вечерю: тарталетки з цибуле­вим мармеладом, сідло ягняти з часниковим гратеном і млинці-крепи з червоними ягодами на десерт.

Артеміс повідомив новини за кавою.

— Нам потрібно до Сицилії, — сказав він, розкри­шивши біскотті на блюдці. — Мені вдалося удоско­налити підрахунки в позачасовому заклятті.

— Коли? — запитав охоронець, перебираючи по­думки всіх своїх людей на острові у Середземному морі.

Артеміс глянув на годинник «Радо», і Батлер за­стогнав.

— Не дивіться на годинник, Артемісе. Дивіться на календар.

— Вибач, друже. Але ти знаєш, що часу обмаль. Не можна пропустити матеріалізацію.

— Але в літаку ви казали, що іще шість тижнів не буде жодної матеріалізації.

— Я помилявся, чи, скоріше, Фоулі помилявся. Він не врахував кілька факторів у рівнянні часу.

Коли вони летіли над Ла-Маншем, Артеміс розка­зав Батлерові про восьме сімейство.

— Дозволь продемонструвати, — сказав Артеміс. Він поставив на тарілку срібну сільничку: — Уявімо, що ця сільничка — Гібрас. Моя тарілка — те місце, де він розташований, наш вимір. А твоя — місце, де він хоче бути, Чистилище. Зрозуміло?

Батлер неохоче кивнув. Він знав: чим більше він зрозуміє, тим більше розкаже Артеміс, а в мозку охо­ронця було не так уже й багато місця для квантової фізики.

— Отже, демони-цілителі хотіли перемістити ост­рів з тарілки А до тарілки Б, але не через простір, а через час.

— Звідки ви все це знаєте?

— З ельфійської Книги, — відповів ірландський підліток. — Описано детально, хоча і трохи витіювато.

Книга, про яку йшлося, — ельфійська Біблія, в якій містилася історія та заповіді ельфів. Артемісові вда­лося роздобути книгу в ельфійки-п’янички у Хошиміні кілька років тому. І вона стала для нього безцін­ним джерелом інформації.

— Сумніваюся, що в Книзі багато схем і діаграм, — зауважив Батлер.

Артеміс посміхнувся.

— Ні, подробиці я отримав від Фоулі, але він не здогадується, що поділився зі мною інформацією.

Батлер потер скроні.

— Артемісе, я просив, щоб ви не зв’язувалися з Фоулі. Вистачить і підставних осіб.

Хлопець прекрасно розумів, що Фоулі стежить за ним і за тими підставними особами, яких він найняв. Власне, він зробив це навмисне, щоб змусити кен­тавра витрачати гроші. Таке вже було у нього уяв­лення про жарти.

— Це не я ініціював спостереження, — заперечив Артеміс. — Фоулі. Лише в комп’ютері я знайшов із

дюжину жучків. Я лише зробив крок у відповідь і прочитав кілька файлів. Нічого цікавого. Ну, може, зовсім трохи. Фоулі був дуже зайнятим, відколи пі­шов з ЛЕП.

— І що ж ви знайшли у файлах Фоулі? — покірно поцікавився Батлер.

— Дещо про магію. По суті, магія — це енергія і здатність маніпулювати енергією. Щоб пересунути Гібрас із пункту А в пункт Б, демони-цілителі ско­ристалися енергією свого вулкана і створили розкол, або тунель у часі.

Хлопець скатав серветку в рурку, засунув туди сільничку і витрусив її на Батлерову тарілку.

— Отак просто? — із сумнівом запитав Батлер.

— Не зовсім, — сказав Артеміс. — Власне, цілителі дуже добре попрацювали і вважали, що зможуть скористатися цим інструментом будь-якої миті. Їм би вирахувати потужність вулкана, розмір остро­ва, енергію кожного демона на острові, не кажучи вже про силу тяжіння місяця. Дивно, що закляття спрацювало так добре.

— Був якийсь глюк?

— Так. Згідно з Книгою, цілителі індукували вул­кан, але його потужність виявилася завеликою. Вони не змогли втримати її під контролем, і магічне коло було розірване. Гібрас і всі демони перенеслися, а ці­лителів викинуло в космос.

Батлер присвиснув.

— От тобі і глюк!

— Навіть гірше. Усі демони-цілителі загинули, тож тепер їхні родичі застрягли в Чистилищі. Їх утримує там магічне закляття, яке ніхто не хотів ро­бити довічним. Але без цілителів повернутися вони не можуть.

— А чи не може Фоулі їх повернути?

— Ні. Відтворити ті ж самі умови неможливо. Уяви, що тобі потрібно, аби через піщану бурю про­летіла пір’їна, та ще й приземлилася на певну пі­щинку. От правда, ти не знаєш, де саме та піщинка. А навіть якби і знав, демонічну магію можуть конт­ролювати лише демони. Вони, до речі, одні з наймогутніших магів.

— Хитромудро, — признався Батлер. — А скажіть-но мені, чому ці демони тепер вискакують тут?